Академічна музика — он-лайн

Упродовж 16-ти днів 59 юних претендентів із 11-ти країн, з-поміж яких Азербайджан, Білорусь, Грузія, Італія, Китай, Латвія, Південна Корея, Російська Федерація, Україна, Франція та Японія, виборювали почесне звання лауреата конкурсу пам’яті Володимира Горовиця (див. «День» від 26 червня), що поряд із Міжнародним конкурсом ім. П. І. Чайковського та Міжнародним фортепіанним конкурсом у Тбілісі утворюють «велику трійцю» найавторитетніших на пострадянському просторі фортепіанних змагань. Міжнародний престиж і високий рейтинг київського конкурсу насамперед визначається складом високоповажного журі, яке й цього разу було сформовано із найвідоміших піаністів світу — це Тетяна Рощіна (Україна), Петер Пауль Кайрат (Італія), Елеанор Вон (Китай), Томаш Хербут (Польща), Вадим Руденко, Лев Шугом (обидва — Російська Федерація), Маріан Рибіцкі (Франція), Яков Касман (США, РФ). Очолював журі ректор Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра, професор Олександр Злотник. До слова, київський конкурс кожного року обов’язково «засвічується» якоюсь новацією. Так і цього разу інтернет-трансляція змагань он-лайн насправді неймовірно розширила географію слухацької аудиторії в різних країнах світу й віртуально у рази збільшила фортепіанну фан-зону поціновувачів академічної музики.

Приємним сюрпризом і відчутною допомогою для юних виконавців стала також можливість обирати для свого виступу інструмент — роялі всесвітньо відомих фірм Steinway, Bechstein або Yamaha.

— Так, — сказав по завершенні конкурсу Олександр Злотник, — природне бажання перемогти було у кожного з учасників, однак блискучу перемогу цього разу здобула російська фортепіанна школа. Лауреатами першої премії і володарями золотих нагород стали Олександр Кутузов (середня група) і Олександр Сінчук. Другу премію отримали також росіяни Костя Ємельянов і Микола Медведєв — відповідно. Киянку Катерину Хомякову нагороджено «бронзою» (середня група). А в старшій групі «щільну» трійцю утворили знов-таки наші Тетяна Шафран (4-та премія), Павло Качнов (5-та) і Данило Саєнко (6-та). Отже, в командному заліку українські музиканти таки спромоглися показати очікуваний «клас». Музичний світ останнім часом звик до вражаючого, подекуди просто масового лідерства на міжнародних музичних перегонах представників Китаю, Японії, Кореї тощо. Втім, цього разу лише шосту сходинку підкорила китаянка Чум Мань Шань.

У цілому рівень виконання на конкурсі був надзвичайно високим. Юні музиканти вражали дивовижною (як на свій вік) зрілістю емоційного світу, тонким розумінням стилю виконуваних творів, дивовижною технічною майстерністю. Так, витонченим піанізмом, філігранним фразуванням полонив студент Національної музичної академії Дмитро Півненко, запам’ятався блискучою трактовкою Варіацій на тему Паганіні В. Віленського Михайло Ткачов. Філософська глибина і хоральний аскетизм Й. С. Баха (у виконанні) і водночас віртуозна — просто на межі можливого — «Кампанелла» Ф. Ліста у виконанні Олексія Григор’єва. А Аслана Асланова із Азербайджану було визнано кращим серед інтерпретаторів твору українського композитора — Поеми-легенди В. Косенка.

Звичайно, публіка майже з самого початку визначила своїх фаворитів. Особливу симпатію викликала витонченими інтерпретаціями піаністка з Грузії Кетеван Чхартішвілі. Її гра зачаровувала ніжністю, задушевною ліричністю, прозорим, неповторно небесним звучанням фортепіано, сріблястим дзюрчанням, ніби на арфі, виконуваних стрімких пасажів.

Виступи Олександра Сінчука — «золотоносного» лауреата — враз викликали в уяві присутніх образ і манеру гри Того, чиє ім’я носить конкурс — «короля фортепіанних королів», «останнього романтика», про кого Артур Шнабель свого часу сказав: «Він — напівлюдина-напівпіаніно» — Володимира Горовиця. Натхненним романтизмом, особливим шармом, необмеженою свободою інтерпретацій, нарешті зовнішньою привабливістю полонив слухачів Олександр Сінчук, який став справжнім відкриттям київського конкурсу. Та в музичному світі цей 23-річний музикант є вже добре знаним. Піаніст з «українським корінням» (зважаючи на українське прізвище Олександра, як зауважив Олександр Злотник), Сінчук — переможець IV Міжнародного конкурсу ім. С. В. Рахманінова 2008 року — має на своєму рахунку численні гастролі в США, Австрії, Іспанії, Італії, Великобританії, виступи на міжнародних європейських форумах класичної музики. Під час розмови музикант зізнався, що просто в захваті від прийому київської публіки, взагалі від Києва, поділився своєю мрією ще раз заграти в Карнегі-холі, де він вже мав сольний виступ. До речі, восени Олександр прямує на навчання до Лос-Анджелеса. Цікаво, що піаністична майстерність Олександра зросла на благодатному ѓрунті кількох поколінь визначних виконавців, відомих майстрів фортепіанного виконання: його першою вчителькою стала онука легендарного віртуоза Григорія Гінзбурга, який в свою чергу навчався у самого Олександра Гольденвейзера, другою — учениця славетної Тетяни Ніколаєвої, а нинішній наставник — професор Московської консерваторії — Валерій Пясецький, вихованець одного з найкращих музичних педагогів Ганни Данилівни Артоболевської, яка свого часу закінчила Київську консерваторію у В. Пухальського (на початку минулого століття — директора Київського музучилища і Київського муздрамінституту ім. М. Лисенка), з класу якого вийшов сам Володимир Горовиць. Отже, коло замкнулося, і київський «ген», пройшовши кілька витків спіралі історичного розвитку фортепіанного виконання, знову «виринув» вже у ХХІ столітті — тепер у фантастичній грі Олександра Сінчука!

(Між іншим, із класу В. Пясецького вийшов іще один зірковий піаніст — Денис Мацуєв, ім’я якого нині відомо всьому музичному світу.) Мабуть, символічно, що такий приголомшливий успіх у київської публіки випав на долю Олександра Сінчука саме у залі Національної філармонії України, де дав свій останній концерт перед остаточним від’їздом з України Володимир Горовиць. Напрочуд емоційне, технічно блискуче, емоційно піднесене й абсолютно розкуте виконання О. Сінчуком Першого фортепіанного концерту П. І. Чайковського — цього своєрідного хіта класичної музики — викликало в залі справжній екстаз, так що піаністу прийшлося заграти на біс ще й відому Соль-мінорну прелюдію С. Рахманінова. Окремо слід відзначити майстерне «втручання» в музичний процес виконання Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України під орудою Миколи Дядюри: соліст і оркестр буквально відчували подих одне одного, і вражаюча пластика диригента бездоганно синхронізувала з пластикою музичного висловлювання піаніста. В цьому сенсі можна вважати, що конкурсантам старшої групи надзвичайно пощастило — «взаєморозуміння» диригента, соліста й оркестру завжди було еталонним.

Безперечно, Конкурс пам’яті Володимира Горовиця сьогодні на піку своєї історії. І все ж виконання головної мети цьогорічного конкурсу ще попереду. А це забезпечення всіх лауреатів концертними гастролями і в Україні, і за її межами, що неодноразово підкреслював і Олександр Злотник, і Юрій Зільберман. Власне, численні призові нагороди, вручені на урочистій церемонії преміювання лауреатів (а це гарантовані виступи переможців на престижних концертних майданчиках багатьох країн), і становлять концепт унікального київського змагання піаністів. Адже, як зауважив насамкінець Олександр Злотник, «відповідальна місія нових лауреатів — це дарувати людям чарівний світ музики, добра й радості», на реалізацію якої і спрямована вся багатовекторна діяльність оргкомітету Конкурсу.