Анатолій ПОЛЯК: «Моя мрія — зробити Донецький театр казкою»

З тими, хто переймається через матеріальний неустрій і намагається залатати брак фінансування чистотою власних прагнень і мрій?.. Насправді такі люди є, і мені пощастило познайомитися з напрочуд відкритими, щирими, закоханими в добро Анатолієм Поляком та його дружиною Ларисою. Зустріч переконала, що мої нові знайомі керуються на своїй життєвій стежці тільки благом інших, працюють задля позитиву та розквіту майбутнього, турбуються про духовний розвій дитячих душ.

Анатолій Петрович Поляк — головний режисер Донецького академічного обласного театру ляльок з 2003 року. Він заслужений артист України, лауреат премій ім. Лесі Українки та Михайла Садовського, дипломант багатьох престижних фестивалів, а головне — це особистість, запалена вогнем щирого бажання дарувати маленьким глядачам свято.

— Протягом усього життя я намагався реалізувати найголовніше — ставити драматургію лише високої проби. Якщо обирати для дітей, то варто брати Олександра Олеся, Лесю Українку, Тараса Шевченка. До речі, твори Олеся знайдете в Полтаві і в Луцьку — там, де я працював. Більше вистав за його творами ви ніде не зустрінете. Ми ставимо вистави й сучасних драматургів: Всеволода Нестайка — «Робінзон Кукурудза», Олександра Чупіна — п’єсу за мотивами східних казок. До того ж із уст акторів у дитячі душі повинна вливатися класична чудова українська мова. Варто брати те, що тобі подобається, і влюбити актора в цю драматургію.

Відкрию вам ще один секрет. Кожну виставу треба робити як найголовнішу і так, ніби це твоя остання постановка. Режисер має емоційно заряджати акторів, художників і всіх, що працюють у ляльковому театрі.

Велику увагу я приділяю україномовним виставам (хоча Донецьк здебільшого російськомовне місто). Після переглядів приходять глядачі і дякують за україномовні вистави

У нашому театрі дивовижна атмосфера! Дитина не сприймає образ в цілому, а фрагментарно. Щось нове відкривається поступово. До нас приходять навіть дворічні малюки і сприймають вистави так, що дивуєшся! Фантазія у дітей неймовірна!

Діткам треба говорити все, тільки-от якою мовою, якою душею, як донести великі речі розуміння добра і зла? А головне — вірити у хороше, що добро обов’язково переможе.

Багато глядачів просять мене поставити виставу для дорослих, а я кажу, що театр ляльок — це перш за все театр для дітей! Його місія — зачарувати дитину, аби вона покохала театр...

Сьогодні наші лялькарі мають проблеми: треба реконструювати театр, дати нове освітлення (бракує ліхтарів)... У нас, на жаль, печерне освітлення, бракує музичного оформлення. Але ми не скаржимося і працюємо, бо діти приходять у театр за дивом, і ми їм його даруємо, а те, що лишається за лаштунками, то робочий процес, який ми, дорослі, повинні вирішити.

Моя мрія — зробити Донецький театр казкою. Щоб дитина не хотіла йти з театру і говорила батькам: давайте підемо в театр, бо там є диво! Якщо вистава погана, значить, я щось недоробив, бо режисер за все відповідає. Театр — це творчість колективна, але має бути лідер, який усіх веде за собою.