Багатогранність таланту дослідника

У будь-який період історії, навіть такий непевний і складний, як нині, коли руйнуються усталені моральні принципи, з дитинства прищеплені в родинному оточенні поняття добра, чесності, порядності, існують люди, які є уособленням позитивних людських чеснот. Сьогодні таким абсолютним моральним стрижнем у нашому мистецтвознавчому середовищі є Зоя Чегусова. Вона незмінно залишається совістю нашого сьогодення, без жодного двозначного вчинку...

Існує аксіома, що все починається з дитинства, коли батьками закладаються основи нашого світогляду, нашої особистості. Але важливо усвідомити, зберегти і не розпорошити те цінне, що було набуто з народження, що і зробила Зоя Анатоліївна. Їй пощастило народитися в інтелігентній київській родині, з давніми традиціями та глибоким корінням. А мати, Смоленська Зинаїда Володимирівна, була принциповою людиною, у своїй професії юриста завжди дотримувалася чесності й правди. Батько, Позмогов Анатолій Іванович, у науковій кар’єрі досяг найвищих вершин — доктор наук, професор, заслужений діяч науки України, стояв біля витоків формування української онкології, був засновником і незмінним директором Київського науково-дослідного Інституту онкології, рентгенології, радіології. Крім його високих наукових досягнень, головним є те, що він і досі залишається у вдячній пам’яті учнів та колег «совістю» української медицини, камертоном порядності й абсолютного безкомпромісного служіння науці.

Свою наполегливість в обстоюванні власних переконань і поглядів Зоя Чегусова виявила вже тоді, коли ще у шкільні роки, попри родинну традицію, своїм фахом обрала мистецтвознавство, блискуче закінчивши Київський державний художній інститут. Життєва доля ніби пригорнула до свого крила молоду наполегливу студентку і розпорядилась так, щоб вона обрала улюблений фах. Їй, як і всім нам, тодішнім студентам, дуже поталанило, оскільки ми в захваті слухали лекції видатних учених — Людмили Міляєвої, Юрія Асєєва, Платона Білецького, Олександра Тищенка, Леоніда Владича та інших викладачів, які розкривали перед нами, студентами, світ прекрасного. Власне, то були не просто лекції, а справжнє духовне спілкування, яке вчило розуміти мистецтво, осягати категорії добра, порядності, уміння дошукуватись істини. На мою думку, це також є однією зі складових того, як віддано Зоя Чегусова присвятила себе служінню науки.

Сьогодні Зоя Чегусова — увінчаний високими званнями і нагородами провідний мистецтвознавець, арт-критик, її блискучі статті систематично з’являються на сторінках вітчизняної та зарубіжної періодики, у найбільш вагомих часописах як мистецтвознавчого, так і культурологічного спрямування. В її доробку понад 300 різноманітних за характером викладу статей, есе, нарисів, історико-теоретичних розробок, в яких на високому фаховому рівні вона аналізує актуальні художні явища, знакові події, цікаві виставки.

Значне місце в доробку Зої Анатоліївни займають літературно-мистецькі портрети художників, чия творчість здобула резонансного звучання в широкому культурному середовищі України та окреслює небайдужу життєву громадянську позицію. Вони написані яскраво і пристрасно, з глибокою повагою до кожної особистості. Загалом це галерея портретів митців, які складають живу історію сучасного декоративного та образотворчого мистецтва. Такий уважний і фаховий аналіз мистецьких процесів, які відбуваються в сучасному майнстримі Ураїни, дав можливість З. Чегусовій визначити свою чітку авторську позицію, свій погляд на стан розвитку професійного декоративного мистецтва, що знайшло своє втілення у книжці-альбомі «Декоративне мистецтво України: 200 імен» (К., 2002). Це новаторське видання з принципово нового погляду науковця на аналіз сучасних процесів, концептуальної позиції у визначенні ролі професіонального художника, його творчих спрямувань та художньо-образних підходів, його місця і ролі у формуванні шляхів розвитку української культури. Тож цілком обѓрунтовано цю широко ілюстровану, розкішно видану книжку-альбом 2006 року було удостоєно Національної премії України імені Тараса Шевченка. Це була не лише висока оцінка мистецтвознавчого доробку Зої Анатоліївни, а й утвердження високого рівня і значимості всього професійного декоративного мистецтва та його нинішніх творців, про яких з таким інтересом і захопленням пише дослідниця.

Глибока обізнаність із тенденціями розвитку сучасного професійного мистецтва дає змогу Зої Чегусовій успішно працювати над V томом «Історії декоративного мистецтва України», яка виходить друком в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України. В ній уперше в мистецтвознавчій практиці чітко виявлена історія ХХ століття як розвиток професійного декоративного мистецтва, його відмінність від народного і художніх промислів за суттю художньо-образного сприйняття і творчого відтворення.

Наукові уподобання Зої Чегусової — це насамперед проблеми теорії та функціонування сучасного декоративного мистецтва. Вона є автором і співавтором 12 фундаментальних монографій, зокрема «Мистецтво України ХХ ст.» (1998), «Декоративне мистецтво ХХ ст. У пошуках «високого стилю» (2005), «Людмила Жоголь. Чарівниця художнього текстилю» (2005), «З верховни півстоліття. Національній премії України ім. Т. Шевчена: 50-років» (2012) та ін.

Особливе місце у творчій діяльності Зої Чегусової належить організації міжнародних арт-проектів. Це завжди широкомасштабні виставки: «Сучасне професійне декоративне мистецтво. Трансформація образу (2003), «Пісні про кохання» (2006, 2008), «Ангеле мій, охоронцю мій» (2011—2012), «В пошуках істини» (Нью-Йорк, 2009), які з гучним розголосом у пресі відбуваються в найпрестижніших залах України, з великим успіхом проходили в Парижі, Нью-Йорку, розкриваючи перед глядачами високий рівень сучасного декоративного мистецтва. Велика роль Зої Чегусової в організації та систематичному проведенні новітнього арт-текстилю. Ці бієнале дійсно об’єднувальний чинник у творчій співдружності текстильників України, утвердженні їхніх новаторських позицій, які розвиваються в контексті світових тенденцій розвитку, розкривають «нове звучання українського арт-текстилю в художньому просторі», а художникам вселяють почуття впевненості й дають надію на майбутнє.