Без кліше не обійшлося

Інсценізація та постановка Олега Мельничука за однойменною повістю відомого сучасного українського письменника Юрія Винничука. За сюжетом, на околицях буцімто середньовічного міста Люботина мешкає Дракон, зовсім не хижий — їсть траву, любить квіти, пише вірші й не хоче ні з ким ворогувати. Але князь Люботина (артист Олександр Вілков) раптом задумав війну «за свободу і незалежність нашого краю». Наївний Дракон клюнув на цю наживку й погодився загинути в бою за священні традиції Вітчизни. Власне, тут і є весь трагічний пафос. У певному сенсі спектакль унікальний, аж не віриться, що в країні, яка веде оборонну війну, могло з’явитися видовище настільки категорично пацифістське. Втім, деякі підстави для цього є й у Винничуковій повісті. Вона написана давно, ще наприкінці Афганської війни. За епіграф автор узяв вірш Ярослава Довгана: «Не від того я помру, / Що на світі буде вОйна, / А від того, що вона / Моїх віршів недостойна».

Так-от, у спектаклі ця недостойність війни подана максимально гостро, у знущально-сатиричних чорно-білих барвах. Воєнно-патріотична ейфорія, що запанувала в Люботині, дуже нагадує епізоди з книжки Гашека про бравого солдата Швейка — тільки переказані грубо й не смішно. Власне, вся люботинська армія — гурт вічно п’яних блазнів. Але найбільший клоун — сам Дракон (Богдан Данилюк). Це дебелий життєрадісний олігофрен, який навіть власні вірші читає так, ніби не сам їх писав. Круто закручено: ідіот, якому гарні вірші здаються ідіотичними! Він, нарешті, олюднюється аж перед початком смертельного двобою. Смисл фіналу читається однозначно: за священні ідеали вмирають наївні дурні, а по їхніх трупах до влади приходять дрібні нікчеми.

У театральній програмці вистава названа «аполітичним детективом», хоча в ній часом явно прозирають якраз надто знайомі політичні кліше. Скажімо, у фіналі, після перемоги над Драконом, люботинські патріоти-обивателі слухають по радіо виступ Гітлера, й це падає тобі на голову, ніби трохи вже призабута книжка Табачника з хитрою назвою: «Есть ли фашизм в Украине?».

Зате варта найвищої мистецької похвали фінальна сцена вистави — поєдинок Дракона з лицарем Лавріном (Сергій Кучера). Цей епізод придумано і зроблено режисером оригінально, вигадливо й по-справжньому сильно, та й актори проводять його дуже достойно. Тут ми готові полюбити Дракона, щоправда, у нас уже не залишається сил на те, щоб оплакати його нерозумний подвиг, бо душа втомлюється, оскільки вистава таки невиправдано довга, принаймні, такою вона видалася під час прем’єри.

Наступний показ відбудеться 8 травня.