Без пафосу

Ця виставка присвячена зірці радянської доби, яскравому представнику київської школи живопису та  до 110-річчя з дня народження митця. Експоновані роботи — пейзажі й жанровий живопис автора 1960—1980-х. За словами мистецтвознавці Катерини Мамаєвої, протягом усього свого життя Сергій Олексійович Григор’єв (1910—1988 рр.) намагався у своїх роботах естетизувати звичайне повсякденне життя людей, попри всю політичну за ангажованість радянської доби, і підняти до рівня високого мистецтва, у полотнах, звичайні повсякденні сімейні відносини, чарівність дитинства, скромну красу пейзажу за вікном...

У п’ятдесяті роки минулого століття картини українського живописця були надзвичайно популярні. Нехитрі за сюжетом, наче ненароком підглянуті художником в сусідньому дворі, школі або квартирі, вони залучили глядачів відсутністю набив оскому пафосу сталінського соцреалізму, впізнаванностю персонажів... Григор’єв отримав майже всі можливі звання — народний художник України та СРСР, академік Академії мистецтв СРСР, двічі лауреат Сталінської (з 1966 — Державної) премії, орденоносець, професор, ректор...

Сергій Олексійович  не був офіціозним живописцем — не писав вождів (хоча портрет завжди був його улюбленим жанром) і пафосних полотен про революцію і війну, яку бачив на власні очі офіцера-політпрацівника, не «відгукувався» на партійні гасла і злобу дня, любив малювати дітей — вони присутні практично на всіх його жанрових картинах, зазначає museum.net.ua. Але з відходом сталінської епохи поступово змінився і його живопис: на зміну величезним полотнам «зразкового соцреалізму» прийшли невеликі ліричні пейзажі та натюрморти, фарби стали яскравішими, живопис — більш повітряним. Поселившись в дачному селищі Конча-Озерна під Києвом, Григор’єв захоплено відображає на полотні і папері поетичні пейзажі Придніпров’я і портрети близьких, особливо часто — онуків, насолоджується пошуком нових колористичних рішень, працює маслом, аквареллю, олівцями. Художник малює, немов відкинувши все суєтне, немов для самого себе — добрий, люблячий, але одночасно злегка іронічний, погляд на світ, на навколишніх людей...

Дві творчі іпостасі одного великого майстра — злегка моралізаторства жанрист і тонкий лірик-пейзажист — все це Сергій Олексійович. На жаль, відвідувачі музеїв раніше переважно  бачили першу іпостась — великі, темнуваті полотна, що стали класикою радянського соцреалізму і відображали епоху, яка вже давно пішла. А веселий, яскравий, що радіє навколишнього світу художник С. Григор’єв часто був захований від очей в приватних колекціях і музейних запасниках. Виставка в галереї «АВС-арт»  надає можливість подивитися на творчу спадщину митця під іншим кутом зору (експозиція складається з колекції Михайла Поживанова).

У своїх спогадах Сергій Олексійович писав: «Я люблю наш прекрасний Київ, хоч я не міський житель, уже більше двадцяти років живу в Кончі-Озерній ( селищі письменників), під Києвом, яка зачарувала мене красою своїх луків, озер і близькістю Дніпра. Тут я зустрічаю вранці схід сонця, проводжаю його на заході, милуюся величчю зоряного неба ночами... Тут написав портрети багатьох своїх сусідів-письменників — тих, кого знав і любив, з ким дружив. Мені хотілося передати внутрішній світ і індивідуальність цих, дуже різних, людей з їх складними долями і характерами...

Те, що я жанрист, — вже доведено критикою, не викликає ні в кого заперечення й моє заняття портретом. А от запитують, як на схилі віку я раптом став пейзажистом. Ні, я не став — завжди був ним! З дитинства, живучи біля Дніпра, захопився цією рідкісною й пісенно-поетичною довколишньою природою. Малював Дніпро з 12—13 років і малюю все життя Наддніпрянську Україну — то сувору, то лагідну, задушевну. Не можна не бути пейзажистом, живучи на цій легендарній землі древньої Київської Русі з рікою, що увійшла в літописи»...

Організатори нинішньої виставки  підкреслюють, Сергій Григор’єв — один із велетнів київської школи живопису. Про нього написано декілька монографій, видані каталоги, «похвилинно» досліджена творча біографія... Сергій Олексійович був талановитим майстром ліричного, камерного пейзажу. Він брав невибагливі мотиви й зображав їх такими, як вони є, без видимої інтерпретації, «об’єктивно». Завдяки тонкому відчуттю емоційності природних станів і вмінню «розіграти» це в кольорах і градаціях тону, в живій фактурі мазків він дуже легко транслював емоцію глядачеві. Таке диво мистецтва було б неможливе без відчуття міри та вміння сказати фарбами рівно стільки, скільки потребує мотив. Григор’єв — немов музикант — віртуозний виконавець теми, написаної до нього самою природою. В цій якості мистець постає не лише індивідуально, а уособлює одну з двох магістральних тенденцій київської школи — творчість як майстерне відображення очевидної дійсності.

ДОВІДКА «Дня»

Сергій Григор’єв (22 червня (5 липня) 1910, Луганськ — 9 квітня 1988, Київ) — український живописець і графік, видатний портретист і майстер тематичних картин.

Навчався в Київському художньому інституті у Ф.Красицького, Ф.Кричевського. (1928—1932). Працював у побутовому жанрі (з 1930). У 1932—1933 роках викладав на кафедрі рисунку Харківського художнього інституту. Професор КХІ (із 1947).

Лауреат державних премій СРСР (1950, 1951). Народний художник СРСР (1951).

У 1951—1955 роках — ректор Київського художнього інституту. 1958 року очолив творчі майстерні Академії мистецтв УРСР, якими керував до кінця життя. Переважно працював у жанрах портрета й пейзажу.

Жив у Києві. Твори художника зберігаються в багатьох музеях України і світу.