Біле світло «Чорного квадрата»

Травневий «Артистичний Альянс» в Музеї Михайла Булгакова було присвячено тісному взаємозв’язку ідей поета і драматурга Вільяма Шекспіра, художника і філософа Казимира Малевича, мислителя і сценографа Данила Лідера.

Якось чотири київські художники (Тіберій Сільваші, Бадрі Губіанурі, Костянтин Рудешко і Сергій Момот) вирішили пограти в пошуки філософського каменя і, запросивши однодумців в Музей Булгакова, провели першу акцію нового проекту восени 2012 р. Повіривши в магію чисел, уточнили назву — «Артистичний Альянс-22», і з того часу в музеї відбувається виставка однієї роботи сучасного художника, що працює в жанрі монохромного або нефігуративного живопису, геометричної або оптичної абстракції, і виступ (у дуеті з художником) сучасного композитора, музиканта, поета або філософа.

За півтора роки в шістнадцяти концептуальних зустрічах брали участь художники Сергій Момот, Ігор Янович, Бадрі Губіанурі, Сергій Попов, Костянтин Рудешко, Микола Кривенко, Тіберій Сільваші, Іван Небесник, Кен Грінліф, Рональд Девіс, теоретик Яна Волкова, композитори і музиканти Вікторія Польова, Алла Загайкевич, Юрій Яремчук, Євгеній Ващенко. А для музею виявилося важливим дізнатися, як сьогоднішнє життя співвідноситься з історією Будинку Булгакових-Турбіних, коли нова робота нетрадиційного живопису експонується в просторі традиційної музейної виставки на першому поверсі.

Чому героями шістнадцятого «Альянсу» стали Шекспір, Малевич, Лідер? Роботи майстра української і світової сценографії Данила Лідера (1917 — 2002 рр.) — макет, концепт і ескіз до вистави «Король Лір» — розміщено в залі так, що утворюють рівносторонній трикутник імен і епох. Світ-театр, що вміщається в макеті-коробочці, перегукується з чорним квадратиком концепту, який зростає в космос білих квадратів-світів. А на ескізі король Лір з’являється як людина мисляча і читаюча. Загалом три роботи — і три сходинки до розуміння того, що Лідер неймовірним чином змінив для багатьох бачення мистецтва.

У стінах Булгаківського будинку витав дух театру, що надихнув Тіберія Сільваші, метра нефігуративного живопису і друга Данила Лідера, на монолог, який почався з тези «Розпався зв’язок часів».

Тіберій СІЛЬВАШІ виявив цей зв’язок, намітивши вектор шляху від епохи Шекспіра — до «Чорного квадрата», з якого, розгорнувшись у часі, матеріалізувався куб Лідера: «У Лідера людина тримає маленький куб, який, розкриваючись, перебудовується в нескінчену сферу. Так відбувається повернення до магічного простору Шекспіра. Це той вузол, який Лідер зав’язав у своїй творчості: у всіх своїх проектах він постійно вів діалог з минулим і, водночас, зі своїми сучасниками. Ми часто розмовляли з Данилом Даниловичем про «Чорний квадрат». Лідер вважав, що ця робота відкриває абсолютно нову еру в мистецтві, а я заперечував — вона закриває цілу епоху, що почалася за часів Відродження. І вже коли Данила Даниловича не стало, я придумав метафору — «принцип дверей», які одночасно і відкривають, і закривають. Ми з ним збиралися разом написати історію «Чорного квадрата», але не встигли. І те, що ми нині робимо, — це наш спільний діалог з Лідером і зі всіма вами про «Чорний квадрат».

Розмова тривала довкола експоната музейної виставки — старовинного письмового стола-інсталяції, поверхню якого утворюють корінці книжок, щільно вкладених в стільницю. І коли Тіберій витягував одну з книжок — «Театр для себе» Данила Лідера — і почав читати вголос фрагменти його роздумів, прозаїчний текст художника-мислителя прозвучав, немов музика: «Все, что я делаю в творчестве и в жизни, всегда начинается с небытия. Среда, в которой выкладываются мои размышления — черный ящик, черный квадрат. Те миражи, которые начинаются с самого-самого детства...». «Всякое начало работы или раздумий о преображении пьесы в спектакль, связано для меня с образом черного квадрата... С  этого начинается то волнение, которое я испытываю, сидя перед черным квадратом пустой сцены». «Ящик, кубик небольшого размера, на котором он (Лир) сидел, еще будучи королем, на фоне грандиозного сооружения его мирового королевства. Королевства в виде стены, разбитой на секции, с разбегающимся пространством, ритмом и бесконечностью сбегающимся в самую малую часть, в небытие... И он взял этот мир с собой, как напоминание о большом потерянном мире». «Очень важно найти этот лад в себе, и тогда все становится бессмысленным, обесцененным: богатство, внешний лоск и удобства, дворцы и изобилие предметов сверхпотребления на несчастье природы. Она истощается от сверхпотребления, от неумения распорядиться запасами земли. И нарушение этого бытия — всегда очень страшное явление. Возврат к самому себе, когда понимаешь свое место в этом мире, когда приобщаешься к процессу объективной необходимости. Тогда очень точно выбираешь свои движения, и проходит все по совершенно неведомому для человека маршруту. Очень интересному и ценному».

Ось як прокоментував подію один з ініціаторів проекту, Костянтин РУДЕШКО:

— Коли до нас на «Альянс» приходять художник і композитор, музикант або поет, ми прагнемо розкрити невидимий на перший погляд зв’язок між їхніми творами, щоб картина, звучання музики або тексту резонували на одному рівні, на єдиній частоті. І кожного разу, коли досягаємо стану резонансу, або краще сказати — рівноваги, вибухає новий сенс: глядач побачив картину під новим кутом і відкрив для себе щось, чого не знав раніше. Якщо не вийшло, пробуємо ще раз: схоже на лабораторну роботу, мета якої  отримати філософський камінь. Нефігуративний і мінімалістський безпредметний живопис в Україні, можна сказати, взагалі не представлено. Наша робота не настільки помітна для міста — займатися тим, чим займаємося ми, не в традиції сучасного артистичного Києва. Але тут, в музеї Михайла Булгакова (до речі, містика за покликанням) відбувається залучення нових людей до ідей «Альянсу-22», і таким чином, до відродження київської «безпредметності».

Нові люди і постійні учасники «Альянсу» стали гостями вечора. І, звичайно, друзі музею, учні Данила Даниловича: режисер Сергій Маслобойщиков, художники Ігор Несміянов, Андрій Олександрович-Дочевський, Наталія Рудюк, Андрій Романченко, Ольга Новікова, Анна Духовична. Розмови і спогади про Лідера продовжили на Булгаківській терасі, і не хотілося розходитися, і вірилося, що вчитель поруч. А вчив він і творчості, і життю. Про це — слова Кіри Миколаївни ПИТОЄВОЇ-ЛІДЕР, провідного наукового співробітника Музею Булгакова: «Лідер сприймав «Чорний квадрат» Малевича, як ікону ХХ століття. І будучи людиною, яка має ідею, світло в душі, силу волі і нескінченну любов до професії, зміг зробити свої квадрати і куби білими, витягнути світло з чорного квадрата».