Богдан Козак святкує ювілей

Акторський шлях Богдана Миколайовича дуже успішний: у його творчому доробку — 150 вистав! Перша, як зазначено на сайті театру, — 1962 року. Серед зіграного — персонажі класичної зарубіжної та української драматургії. Він дуже популярна особа. Напередодні ювілею колеги і шанувальники таланту розповідають про Б.М.Козака, як про митця, педагога і Чоловіка з великої літери.

«ДАЙ БОЖЕ, КОЖНОМУ КОЗАКУ ТАК КОЗАКУВАТИ, ЯК БОГДАН КОЗАК У СВОЇ ВІСІМДЕСЯТ!»

Богдан ТИХОЛОЗ, директор Музею Івана Франка у Львові, літературознавець, кандидат філологічних наук:

— Це справді чоловік міцний — і тілом, і духом. Дай Боже, кожному козаку так козакувати, як Богдан Козак у свої вісімдесят! Богдан Миколайович — один із моїх університетських професорів. Я навчався на філологічному факультеті, а саме в той час зароджувався факультет культури і мистецтв, і нас, студентів-філологів, залучали до деяких спільних акцій з зірками українського екрану й сцени...

Богдан Козак за освітою — філолог, і це дуже дається взнаки на його загальній літературній, загальній культурній ерудиції. Це зразок справжнього інтелектуалізму в акторській професії. Він — зразок справжнього інтелектуала, пошуковця-науковця, з кипучою енергією, який не втрачає і досі свого студентського, в доброму значенні цього слова, зацікавлення світом, людьми, життям, ну і, зрозуміло, передусім — театром. Сучасна львівська акторська школа в її різних проявах та осередках неможлива без енергії Богдана Козака. Коли він замислив створення окремого факультету, спочатку була створена кафедра акторської майстерності і театрального мистецтва, то тоді багато хто дивився на це зі скепсисом: навіщо взагалі Франковому університету така кафедра? Але Богдан Миколайович своєю енергійністю й наполегливістю знав, що робить. Ця кафедра стала не лише осередком плекання акторської майстерності чи інших театральних навичок і вмінь — це був і науковий осередок.

Богдан Козак любить цікавих і творчих людей. Він має твердий чоловічий характер. Бажаю, щоб його енергія не згасала, щоб його справи мали проростання в майбутнє, продовження в його учнях.

«АКТОР-ІНТЕЛЕКТУАЛ»

Василь ВОВКУН, генеральний директор Львівської національної опери ім.Соломії Крушельницької:

 — Я закінчував студію при Театрі Марії Заньковецької. Вступив 16-річним, і це була перша моя зустріч з театром, хоча й до того, на канікулах у школі, а родом я з села Мацошин, що в Жовківському районі на Львівщині, нас возили на вистави заньківчан. Ще зі школи пам’ятаю Богдана — красивого, молодого. І навіть я йому колись згадав виставу Олеся «Ніч на полонині». І це було моє перше захоплення — через Театр Заньковецької, через Богдана Козака, через Ларису Кадирову, які грали тоді в парі, з прекрасним професійним театром.

 Чим відрізняється Богдан від інших акторів? Насамперед це думаючий актор, актор психологічного плану, інтелектуал. Це завжди продуманість ролі, відчуття надзадачі — що і для чого ти робиш. І це його з-поміж усіх вирізняло, бо на той час театр мав прекрасних акторів — поруч працював Богдан Ступка,  Федір Стригун, я вже не кажу про старше покоління — Романицький, Яременко, Каганова...

Нині Богдан Козак — могутня людина театру, яка стала прикладом для повторення для багатьох, інших уже поколінь. Бо, крім роботи в театрі, Богдан Миколайович ще присвячує себе викладацькій діяльності — веде акторські курси, і дуже добре, що він має можливість передати свій професійний досвід.

«ЗАВЖДИ ВІДЧУВАЄ ТЕАТРАЛЬНУ ПРАВДУ»

Олексій КРАВЧУК, актор, режисер, директор Театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки», доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури ЛНУ:

 — Богдан Козак досі в прекрасній акторській формі. Він неймовірно багато чує, знає. І він — фантастичний актор на сцені. Дай Бог йому многая літа і здоров’я! І що б він не грав, все завжди дуже чітко, дуже точно в ньому звучить — говорю про його вишукану інтелектуальну харизму.

І як викладач він — унікальна людина. Я мав честь у нього вчитися в 1980-х. Він викладав у студії і йогу, і розповідав нам про Гротовського...

Він досі багатьом допомагає, завжди відчуває театральну правду, що насправді дуже рідко трапляється. 

Нещодавно зіграв і в моїй виставі «Фредерік, або Бульвар злочинів» за Шміттом, і це — одна з найцікавіших, як на мене, ролей Богдана Козака за останній період. А загалом пам’ятаю його Богуна в «Богдані Хмельницькому», Брянського в «Прапороносцях», Гостомисла в «Сні князя Святослава», Маруніна в «Кафедрі», чудовий і фантастичний його Абель Знорко в «Загадкових варіаціях»... Оце перше, що спало на думку. Всі роботи Козака — дуже цікаві.  

«АКТОР ДУЖЕ ПЕРЕКОНЛИВИЙ І БЕЗ НАДМІРНИХ ЕМОЦІЙ»

Любов КИЯНОВСЬКА, музикознавець, доктор мистецтвознавства:

— Наше безпосереднє знайомство відбулося на початку 1990-х, коли мій чоловік, Віктор Камінський, писав музику до вистав «Павло Полуботок», трилогії «Мазепа», «Народний Малахій». І в тих усіх виставах був зайнятий Богдан Козак. Серед інших акторів він був дуже переконливим і без надмірних емоцій. Завжди з великим художнім смаком у своїх ролях. Зокрема, запам’ятався в «Полуботку» в ролі Петра І. Він грав людину дуже суперечливу внутрішньо, в якої були свої поривання, але, тим не менше, яка була переконана в тому, що владу потрібно тримати... злочином, і для нього це навіть не був злочин — це була природна форма прояву себе як володаря. І тому такої, власне, перебільшеної стилістики він собі не допускав...

Потім я мала нагоду з ним познайомитися, як із керівником в університеті — він був деканом акторського факультету (за кілька років це став факультет культури і мистецтв). Козак запросив мене після захисту докторської викладати в них психологію творчості. Працювати з ним  — геніально. Спілкування завжди було на найвищому — інтелігентному рівні.

Він пише дуже добрі тексти, як театрознавець — він глибокий учений. І як людина він мені дуже імпонує — ціную мудрих, порядних і таких, на місці, людей. От він завжди є на своєму місці.

«ЛАКМУС НА ДОБРЕ ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО»

Вадим СIКОРСЬКИЙ, спочатку — актор, згодом — режисер Театру ім.Марії Заньковецької:

—  Коли мене зарахували в театр, залишили в театрі після закінчення студії, в нас тоді була інституція наставництва. І кожен молодий, хто приходив до Театру Заньковецької, мав наставника. Мене обрав Богдан Миколайович. І я багато в чому йому завдячую, тому що він неформально до того ставився, а якщо була можливість підказати або реально впливати на події, то він це робив і був справжнім наставником.

Багато ми з ним працювали. Й успішно. І поїздили багато. Я йому можу тільки подякувати і за свою таку долю в театрі. 

Козак — хороший приклад справжнього трудоголіка. Він дуже хороший індикатор — лакмус на добре театральне мистецтво. Його поважають і у Львові, і в Україні, і за межами України. Наприклад, у Польщі його називають «доктор Козак» — з повагою, з надповагою ставляться до нього.

Він завжди займався, підтримував себе в прекрасній фізичній формі.

Що стосується науки, то він пише. І добре пише.

Я багато залучав його до роботи. «Загадкові варіації», «Сеньйор..», «Амадей»... З ним класно працювати! І, до речі, в нього на репетиціях усе добре з гумором, з настроєм. А якщо згадати ті обсяги, які треба було засвоїти, то я навіть не знаю іншого прикладу! Візьмемо «Амадея». Це тонна тексту! А в нього є репетиції, викладацька робота, поїздки до Києва і з Києва... І жодного разу не було такого, щоб чогось не знав, про що ми домовлялися. Де він це робив? В купе, в тамбурі, дорогою до театру в трамваї... Тобто це — абсолютний приклад чесного ставлення до професії. 

«ЦЕ БУЛО ДАРУНКОМ. І НАВІТЬ БІЛЬШЕ!»

Олег СТЕФАНОВ (Стефан), актор, педагог, актор Львівського театру ім.Леся Курбаса і Київського театру на лівому березі Дніпра:

—  По-перше, я дуже вдячний Сікорському за те, що приніс «Загадкові варіації» Шмітта мені, бо я працював у іншому театрі. Богдан Миколайович виявив бажання працювати саме зі мною. Це було дарунком. Зустріч з цим матеріалом і цим актором сприймаю, як сходинку в своєму внутрішньому, духовному, творчому розвитку. Це не просто вистава і не просто співпраця з Козаком. Це міст, який я найбільше шаную в мистецтві — між поколіннями. А оскільки в Театрі Курбаса була більш-менш однорідна вікова ситуація з акторами, то зустріч із цим майстром подарувала мені зустріч зі школою, яку вони мали від учнів Курбаса.

Богдан Миколайович несе в собі кілька традицій. І його постать приваблювала мене весь час своєю несхожістю на інших. Він практикував те, що не практикував ніхто в той час. І чутки про це доходили до мене, коли я тільки почав свій шлях і коли працював у Харківському театрі Шевченка. Я вже тоді знав, що є такий актор — Богдан Козак, який застосовує духовні практики, практикує йогу. Для мене це було просто дивом. А тут раптом Козак звертає увагу на індійські традиції, на техніку, на тренінг. І на нашій території це були перші такі імпульси, що актор — це інструмент і що актор має тримати себе в формі. І тоді вже не лише Козак, а й інші вчителі впливали на мене в цьому плані: що актор — це інструмент і що потрібно досліджувати його складові — духовні, душевні, звукові, емоційні і т.д. Тобто Козак — це велика глиба в театрі. І це майстер!

Захоплений я не тільки акторською роботою Козака, а й викладацькою. Тим паче що народження театрального факультету в Університеті Франка — це дуже важливо було не тільки для Львова, а й для Західної України. Це насправді — унікальний досвід. І те, що відкрилося стільки кафедр і є можливість випускати покоління за поколінням акторів, — це дуже цінно. І ще важливо, що Козак постійно видавав переклади. І часто бувало — видавав першим на пострадянських теренах. Тобто переклади Гротовського, Пітера Брука — це все його рук справа, і це викликає велику повагу.

«ВЕЛИКА ЧЕСТЬ ЖИТИ В ОДИН ЧАС ІЗ БОГДАНОМ КОЗАКОМ»

Андрій МАЦЯК, генеральний директор Театру імені Марії Заньковецької:

— За рівнем впливу на суспільство, за рівнем сприйняття суспільства, любові до людей, акторської майстерності, інтелекту можу порівняти Богдана Ступку і Богдана Козака. Вони для мене в цьому сенсі — побратими. І для мене велика честь, що маю можливість жити в один час із Богданом Козаком і працювати в одному театрі.

Богдан Миколайович дав свободу вибору своїм дітям, бо вони не працюють у театрі, а розвиваються, й дуже успішно, за власним вибором.

Козак щасливо поєднує в собі і блискучого актора, прекрасного педагога, який випустив з-під свого крила величезне число молодих і талановитих акторів. Грає на сцені багато людей. Викладачів — теж не бракує, але отаке поєднання трапляється вкрай рідко.

Я привіз Богданові Миколайовичу з Києва орден Ярослава Мудрого IV ступеня. Указ був підписаний Президентом ще до Дня незалежності. І от зараз, до ювілею вручать Козакові нагороду.