Бути чи не бути українському кіно?

«ЗАЗДРІСТЬ НЕ ПРИНОСИТЬ НІЧОГО, КРІМ РУЙНУВАННЯ»

Найбільше «собак» навішали на керівництво, але виправдовуватися ніхто не став. Нам ніхто не чинив перешкод. Ми ходили по всім павільйонам, апаратним, майстерням, цехам, коридорам та закапелкам, спілкувалися з працівниками студії, а коли все роздивилися зустрілися з генеральним директором студії ім. О. Довженка, режисером Миколою Мащенко. Який розпочав нашу розмову не з проблем, а з маленької радості, яку він переживав.

«Мій друг, голова Бюро гільдії кінорежисерів України «24/1» Аркадій Микульський отримав Шевченківську премію за документальну кінотрилогію «Я камінь з Божої пращі», — сказав Микола Павлович. — Я вважаю, що найцінніше, що є у митця — це уміння радіти чужому успіху, а коли митець це вміння втрачає, у душі народжується дуже небезпечна якість — заздрість, яка з’їдає митця і не приносить нічого, крім руйнування. Аркадій знімав не на нашій студії, але я підготував йому подарунок, бо вважаю, що не так багато він почув гарних слів про свою роботу. Зараз у нас люди стали скупі не тільки на гроші, а навіть і на добрі слова.

І ще є сьогодні в мене радість — наш профком розподілив шість квартир. Ми знайшли землю, а банк — гроші. Хочу підкреслити: будинок лише починає будуватись, а робітники студії вже знають, що будуть мати в ньому квартири».

Нещодавно на студії побував Президент України Леонід Кучма, ознайомився із загальним станом справ, переглянув робочий матеріал фільму «Богдан Хмельницький», який знімає Мащенко. Леонід Данилович підписав Розпорядження, згідно з яким будуть погашені студійні борги за фільми, які довженківці зробили раніше, а це сума, більша за 4 млн. гривень. Незважаючи на фінансову скруту, вони не зупинили роботи над жодною стрічкою. Хоча їм не виділяли коштів і не могли платити зарплату, стали боржниками за комунальні послуги, але всі творчі зобов’язання виконали. Юрій Іллєнко зняв «Молитву за гетьмана Мазепу». На базі студії робляться кілька проектів, які зараз на різних стадіях завершення. Це фільм «Шум вітру» Сергія Маслобойщикова (днями вже відбулася прем’єра у Будинку кінематографістів), відео-картини Олександра Муратова «Провінційний роман» та Володимира Савельєва «Тайна Чингісхана», документальна стрічка «Алла Горська» режисера Олени Левченко, а Мащенко зняв першу серію «Богдана...». «До речі, мені приходилось час від часу зупиняти свою роботу за моральними або етичними категоріями, — підкреслив режисер. — Ніхто не примушував, я робив це сам. Наприклад, минулого року ми багато знімали батальних сцен, де задіяні кіннота, тисячі солдат у масовці, і нікому досі не заплатили ні копійки. Перший фільм «Збараж» не тільки відзнятий, але й зроблене тонування. Його можна буде побачити в кінці травня. Друга картина буде мати назву «Берестечко», де я розповім про найкрупнішу поразку Хмельницького, яка перекреслила його попередні великі перемоги».

«У НАС АКТОР — ПРОСТО ЛЮДИНА З ЧЕРГИ»

Кіностудія ім. О. Довженка — це велике господарство, яке можна назвати і фабрикою, і мистецьким осередком. Це 17 гектарів території, і якщо її прибирати по загальносвітовим нормам, то потрібно 70 двірників, а працює дев’ять, які отримують зарплату 40 — 50 гривень. Це 100 тисяч квадратних метрів приміщень і 450 тисяч квадратних метрів тільки покрівлі. Щоб її відремонтувати, треба за кожний метр заплатити біля двох доларів. Студія побудована у 1928 році, і жодного разу не мала капітального ремонту. Спочатку не було часу, бо студія активно працювала, процес не можна зупинити. Випускали 12 ігрових і 16 документальних картин на рік. В штаті було 2500 чоловік. За словами Миколи Павловича, тоді ніяких затримок по фінансуванню студія не мала. Хоча і перевитрачати кошти теж не дозволялося. Зараз можна тільки мріяти про ті часи, коли кіноіндустрія була прибутковою та стояла на другому місці після реалізації горілки. 8% прибутку від кіно вистачало для виробництва 1000 фільмів, утримувати 25 тисяч кінотеатрів, штат і навіть виділяти кошти на армію та освіту.

Останні 10 років студія не працювала, а животіла. Зараз процес поступово змінюється, і вона почала відроджуватися, потихеньку знімаються картини. Працює 1200 чоловік — майстри найвищого ґатунку, не тільки творчі працівники, але й ті, без яких не народиться жодна картина — від декораторів до монтажерів.

«Нещодавно я змушений був у банку попросити позичку — 500 тис. кредиту, щоб виплатити зарплату колективу, — признався Мащенко. — Студія має статус національної і, здавалося б, повинна бути пріоритетною галуззю. Скільки було урядів за останнє десятиліття, але жоден із них не зарахував студію до тих закладів культури, які повинна утримувати держава. Наприклад, відео-картина «Тайна Чингісхана» Володимира Савельєва коштує всього 800 тисяч, а отримали лише 180 тис. гривень. Зйомку закінчено, зроблено монтування, а з людьми розрахуватися не можемо. Я вважаю невірним, коли деякі ЗМІ пишуть про те, що не потрібно знімати історичні фільми, коли не має коштів. Ми повинні знати свою історію і тому робити картини про особистостей, які прославили нашу країну. 10 років ми знімали малобюджетні стрічки, і про ніякі творчі перемоги мова не йшла. Для того, щоб заявити про себе, потрібні дорогі картини, бо дешевими ми кіноринок не візьмемо, і глядач не буде ходити у театри, не буде купляти відеокасети.

Колись у нас була цензура ідеологічна, а зараз — фінансова. Це дві сторони однієї медалі. Ми отримали свободу, але не усвідомили її до кінця, що потрібно не виключати відповідальність за те, що ти робиш.

Щоб наші картини зацікавили закордонних глядачів, треба вступити до всесвітнього прокатного товариства кіно, заплативши внесок — 500 тисяч доларів. Крім того, в стрічці обов’язково повинна зніматись зірка найвищого ґатунку. У нас геніальні актори, але їх ніхто не знає, а в світі глядач іде на фільм, якщо там знімається відомий актор. Все життя у нас витравляли саме поняття — «зірка», і тому у нас актор — просто людина з черги. Я вважаю, що ми повинні припинити бути жебраками. Нічого путнього не вийде, якщо всім дадуть копійки і хай щось знімають. Це нагадує експеримент у Китаї в період «культурної революції», коли біля кожної хати будували мартенівську піч, аби варити сталь. Подивіться на китайців — вони зробили висновки, і зараз країна розквітла, прекрасно працює економіка. А скільки картин вони знімають! Тому і нам треба не робити коло кожного двору свою міні-студію і, як нам не тяжко, продовжувати працювати. Я втомився від розмов-пустодзвонів. Без розвинутого кіномистецтва ми мало чого варті. І ще я впевнений: те, що дешеве — то не обов’язково краще. Ми потрібні вчитися робити гарні та дорогі картини. Глядач сьогодні звик до ефектів, зірок, і на маленькому кошторисі «цукерку» не зробиш».

МИ БАГАТО ВТРАТИЛИ, АЛЕ ГІРШЕ ВЖЕ НЕ БУДЕ

Є різні пропозиції, як виживати студії. Наприклад, на «Мосфільмі» вирішили акціонувати своє господарство, але там зовсім інша ситуація, технічній рівень виробництва. На них десятки років працював весь Радянський Союз. У росіян оновлена вся операторська техніка, найкращі крани, візки, навіть є пристрій для зйомок із автомобіля та вертольота, суперсвітло, система «Steadycam», а у нас дві камери на всю студію, яким по 30 років, тільки золоті руки техніків їх підтримують...

«Можна піти іншою стежкою і жити одним днем, але ми думаємо про майбутнє, — категорично заявляє Микола Мащенко. — Не всім це подобається. Вчасно нічого не отримуємо, платимо величезні податки, є затримки зарплати. Попри всі складнощі, продовжуємо знімати фільми. Наприклад, у нас 120 спеціальних машин. Зараз вони не потрібні, а завтра? Продати, розібрати на запчастини, зруйнувати? Ні, досить! Ми зберігаємо все. Частину приміщень та території здаємо в аренду, але це лише невеличка частина — всього 18%. На нашій базі проводять зйомки студії «1+1», «PRO-TV», «ТЕТ». Ми робили багато послуг різним іноземним компаніям. На студії працювали американські, китайські, англійські, іранські кінематографісти. Після Чорнобиля багато закордонних колег відмовилися від контрактів. Ми вже звикли до цієї біди, а вони й досі бояться радіації. Крім того, ми не можемо забезпечити їх належним сервісом.

Продали «1+1» на мільйон доларів довженківських стрічок, а за ці кошти купили техніку (відеокамеру, тонувальне обладнання), зробили ремонт шести кімнат для відпочинку акторів.

Величезна проблема в тому, що фільмів мало знімається, і роками режисери не мають роботи. А час іде, деякі мрії та плани вже ніколи не здійсняться. Наприклад, Віктор Гресь, який збирається зробити картину «Тарас Бульба», за 27 років перебування на студії зняв лише три стрічки. Ми можемо говорити, що за кордоном, отримавши гонорар, митець може безбідно жити кілька років. Нам до цього ще йти довго. В планах студії запуск стрічок, які будуть робити не тільки відомі майстри, а й молоді режисери. Хоча слово «молодий» досить умовне, бо їм майже 40 років».

Мащенко говорить, що головне його завдання — зберегти колектив та підняти на належний рівень студію, щоб картини, які знімаються на ній, принесли славу нашій державі, щоб глядачі знову повернулися у кінотеатри. Ми багато втратили, але гіршого ніж те, що було ще кілька років більше не буде і що кращі часи студії — попереду.