Cалон для друзів

Є у нашій столиці унікальне місце де можна тет-а-тет поспілкуватись із зірками, почути цікаві історії... Київський літературно-меморіальний музей М.Рильського не тільки поважний науковий заклад, а й там відбуваються лекції, концерти, вечори. Нагадаємо, Максим Рильський, поет-академік, громадський діяч, перекладач, публіцист, мовознавець, літературознавець і Костянтин Паустовський, прозаїк, публіцист, критик, драматург були добре знайомими і був час коли вони навіть товаришували... 1937-го Максим Тадейович запропонував Костянтину Георгійович написати біографічну повість про Тараса Шевченка. Книжка вийшла 1939-го, до 125-річчя великого Кобзаря, і цей твір у газеті «Правда» розгромили! А радянський рецензент наголошував «о всплесках украинского национализма у русского писателя Паустовского»... До речі, над повістю «Тарас Шевченко» Костянтин Георгійович працював у Ірпінському будинку творчості, а поруч була дача Рильського. Літератори частенько спілкувалися, рибалили, разом ходили на полювання... Максим Тадейович присвятив Костянтину Георгійовичу вірша. Навіть на фронт Паустовського проводжав Рильський разом із Яновським. А «ворогами» письменники стали у 1960-ті, коли в «Литературной газете» було опубліковано «Открытое письмо К.Г. Паустовскому», де Максим Тадейович звинувачував Костянтина Георгійовича в тому, що той у своїх опублікованих спогадах дозволяв собі вислови, які ображають національну гідність українців... Розрив стосунків товаришів був болісним... Як згадував Валерій Дружбинський, який працював літературним секретарем Паустовського, як істинний українець, Рильський не зміг простити ставлення Костянтина Георгійовича до гайдамаків... Після тієї публікації Паустовський неодноразово намагався порозумітися з Рильським, але... скільки не дзвонив Рильському, той ні разу не підійшов до телефона. Хоча, щоб залагодити непорозуміння, Паустовський навіть залучав до посередництва своїх близьких друзів, зокрема Віктора Некрасова і Костянтина Федіна (яких Максим Тадейович щиро поважав), але й це не допомогло. Костянтин Георгійович дуже переживав, що йому так і не вдалося попрощатися зі своїм товаришем, який помер від важкої недуги 24 липня 1964 р...

Те, що в Музеї М. Рильського лунали твори К. Паустовського, — не випадковість. Проникливо читала Лариса Трояновська, відома актриса Театру на Подолі, два оповідання Костянтина Георгійовича, в яких немов бринить музика. У «Кошику з ялиновими шишками» один із героїв — Едвард Гріг, а у «Старому кухарі» — Вольфганг Амадей Моцарт. Під час цієї імпрези акомпанементом стало потрясаюче виконання творів цих класиків піаністом-віртуозом Тимуром Полянським...

— Головна ідея проекту «Персона» — зблизити людей. Місцем проведення нашої акції є Київський літературно-меморіальний музей М.Рильського, у співпраці з колективом якого ми проводимо свої зустрічі, — розповіла Катерина РЯСНА, авторка ідеї та організаторка проєкту. — Запрошуємо на свої салони відомих митців, популярних акторів, музикантів, письменників... Під час вечорів є можливість тет-а-тет поспілкуватися із зірками, подивитись їхні роботи, разом почаювати й отримати відповіді на питання, які хвилюють і цікавлять гостей. У Музеї М.Рильського дуже тепла атмосфера, і ті, хто раз тут побував, обов’язково прийдуть ще і ще раз. Наприклад, коли глядачі йдуть у театр, то не кожен наважиться підійти до зірки, взяти автограф, навіть подарувати квіти, а на нашому проєкті є унікальна можливість бесідувати з митцем приватно, і саме це приваблює публіку. До речі, Дім Максима Тадейовича називали «Мануаром у Голосіївському лісі» (у перекладі з французької — «будинок для друзів»), бо ще за життя Рильського саме тут любили збиратися його колеги, знані особистості, товариші. І ці салони були дуже популярними, лунали вірші та музика... Наш проєкт продовжує цю традицію, і ми показуємо глядачам те, що більше ніде вони не побачать і не почують... У нас відбувся літературно-музичний салон, де оповідання Паустовського читала провідна актриса Театру на Подолі Лариса Трояновська, а музичні твори на фортепіано виконував Тимур Полянський, піаніст, аранжирувальник і композитор. Це поєднання акторської та музичної майстерності причарувало глядачів, і це було так зворушливо, що на очах багатьох людей бриніли сльози... Наступний захід у Музеї М.Рильського ми плануємо провести 5 жовтня.

— Я доволі часто буваю у Музеї М. Рильського, і кожен раз це дуже теплі миті, — зізналася актриса Театру на Подолі Лариса ТРОЯНОВСЬКА. — Нинішній вечір поєднав дві творчі особистості — Максима Тадейовича і Костянтина Георгійовича, а ще цей будиночок і відкриті співробітники музею, немов магнітом притягують людей. Цікаво було почути про класиків, які працювали в один час, як вони спілкуватися, які думки у них співпадали, а на що дивилися по-різному, про те, як народжувались твори... Частина життя Паустовського пов’язана з Києвом та Україною. Рід Костянтина Георгійовича мав українсько-польсько-турецьке коріння... Київ письменник називав містом своєї юності, про який Паустовський писав із незвичайною проникливістю і теплотою, який добре знав і до кінця життя любив. «Я виріс на Україні. Мої рідні з боку батька говорили тільки по-українськи. З дитинства я полюбив співучий, гнучкий, легкий, нескінченно багатий образами і інтонаціями українську мову», — писав письменник.

Знаєте, у наприкінці 1980-х режисер Ігор Славинський поставив тонко-емоційну виставу «Intermezzo» за мотивами новели М. Коцюбинського у Театрі на Подолі, де брав участь квартет музикантів, і те дійство інтригувало і приваблювало публіку, бо нагадувало салонну імпрезу... Зараз у музеї разом із колегою Тимуром Полянським ми вирішили провести вечір у такому форматі і продовжити прекрасну традицію камерних вистав-салонів, коли митці й глядачі можуть поспілкуватися і такі бесіди цікаві кожній зі сторін, і нас тут не розділяють вогні рампи. Мене дуже зворушили слова однієї з глядачок, яка зізналася, що має особисті проблеми, але почувши оповідання Паустовського, подивилася на це під іншим кутом зору, а слово і музика — немов релакс для душі... Хочу подякувати своєму колезі, прекрасному музиканту Тимуру Полянському, який віртуозно виконував твори Гріга і Моцарта, додавши теплі нотки до нашої імпрези. До речі, рояль, на якому Максим Тадейович сам любив грати і часто акомпанував зірковим гостям, і взагалі, в цьому музеї можна побачити чимало раритетів, які пов’язані з долею Рильського і добою, в якій він жив і творив. Коли спілкуєшся з працівниками цього закладу, то відчуваєш, як вони віддані своїй справі, як вміють донести слова і думки наших класиків, які й досі є актуальними. А такі салони дають наснагу до життя і нам, виконавцям, і публіці, яка приходить на такі вечори. Спонукає до того, аби замислитись, для чого людина живе на цьому світі і що її рухає, що ти можеш відчути радість навіть від невеликих речей, наприклад, коли читаєш чудові твори, слухаєш прекрасну музику. В оповіданні «Кошик з ялиновими шишками» героїня Дагні Педерсен, котрій композитор Гріг присвятив свій твір, а дівчина його почула, лише коли їй виповнилось 18-ть, каже проникливі слова: «Дякую! За те, що ви не забули мене. За вашу щедрість. За те, що ви відкрили переді мною те прекрасне, чим повинна жити людина...»