Чи дійде українська книжка до українського читача?

Придбавши нові штани, ми не станемо надягати їх на штани старі. Зношений одяг викидаємо. Та чи можна так само "викидати" свій учорашній день, прожите життя, історію? Гегель казав, що будь-яке вдосконалення означає заперечення, але всяке справжнє заперечення є водночас збереженням. І коли ми говоримо про національне відродження України, про побудову незалежної держави, то цього нам не вдасться досягти, коли не буде здолано віковічних тенденцій руйнувань і нищень іззовні та саморуйнувань національної самосвідомості, гідності й історії.

Звісно, не все з дня вчорашнього треба брати в завтрашню дорогу. Але ми, відкидаючи справді цінне, часом зберігаємо саме те, що гідне осуду, посміху, забуття.

Колись мій друг Расул Гамзатов не міг отямитися від пригоди з одним із тодішніх українських міністрів. "Слушай, - розводив він руками, - я две недели ездил с вашим министром по Арабским Эмиратам, и он две недели отвечал на вопросы, которых ему никто не задавал! У вас что - все министры такие?" Ніби не знав, що "все такие министры" були тоді не лише в Україні, а "от Москвы до самых до окраин",

Ну, це вже в минулому й можна полегшено зітхнути. Та ось я дивлюся, як по першому каналу (єдиному державному!) Українського телебачення щотижня виступає міністр інформації Зиновій Кулик, мимоволі вчувається мені щось знайоме. Ні, наш міністр не відповідає на поставлені запитання. У студії крім нього присутні ще кілька журналістів, і вони навіть про щось запитують пана міністра. Але запитують вони зовсім не про те, що болить сьогодні людям, а пан міністр відповідає не на ті невинні псевдозапитання, а на запитання свої власні, сказати б, міністерські. Відповідає, треба визнати, досить уміло, докладно, демонструючи добру поінформованість. Усе знає наш міністр інформації: і на якому папері надруковано послання Президента до парламенту, й яке віскі пив міністр Удовенко в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, й де сушать сухарі для Чорноморського флоту, і...

Премудрий цар Соломон прославився тим, що знав усе на світі, але й він не знав трьох речей: шляху орла в небі, шляху змії на камені й шляху чоловіка до жінки. Здається мені, що наш міністр, який за посадою відповідає не лише за інформацію, а й за книговидання, так і не знає шляху української книжки до українського читача...