«День» запрошує читачів на екскурсію до Державного музею українського образотворчого мистецтва

Наша газета продовжує серію статей про кращі музеї України. Нагадаємо, у № 152 від 28 серпня 2013 р. ми знайомили зі скарбницями Національного музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків, і от нова «екскурсія» у Національний художній музей України — один із найбільших і найстаріших у нашій країні!

Історія НХМУ (Державного музею українського образотворчого мистецтва) — це більше, ніж сторіччя! У його фондах зібрано унікальну колекцію творів українського живопису, скульптури та графіки від XII ст. до сучасності. Нагадаємо, Музей було засновано зусиллями української інтелігенції наприкінці ХІХ століття як перший загальнодоступний музей Києва.

Будівлю музею споруджено за проектом московського архітектора Петра Бойцова у неокласичному стилі. Доопрацьовував проект та керував роботами відомий київський зодчий Владислав Городецький. Скульптурне оздоблення фасаду виконано майстернею Еліо Саля.

Перша виставка з нагоди ХІ Всеросійського археологічного з’їзду відкрилася у недобудованому приміщенні Київського міського музею старожитностей і мистецтв у серпні 1899 року. Офіційне відкриття та освячення закладу, який здобув назву Київський художньо-промисловий та науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича, відбулося 30 грудня 1904 року.

Із 1919 року, після націоналізації, музей почав називатися Першим Державним, з 1924 — Всеукраїнським історичним імені Тараса Шевченка, з 1936 — Державним українським, з 1939 — Державним музеєм українського мистецтва. Під час німецької окупації Києва 1942 року музей було об’єднано з колекцією російського мистецтва під загальною назвою Державний музей східноєвропейського мистецтва, 1944 року попередній статус музею було відновлено.

Назва Національний художній музей України з’явилася 1994 року (за часів незалежності, що засвідчило найвищий статус музею як провідної колекції вітчизняного мистецтва). З 19 вересня по 20 жовтня (на період, поки відбувається виставка «Тихий протест 70-х») НХМУ змінив свою назву на «Державний музей українського образотворчого мистецтва», яку мав у 1970-ті...

— Тимчасове повернення музею старої назви — спроба ввести сучасного глядача в контекст 1970-х, нагадати про художні події тих років. 1970-ті для музею були часом великих змін, — підкреслила Юлія ВАГАНОВА, заступник генерального директора НХМУ з виставкової роботи та міжнародних зв’язків. — У 1972 музей наново відкрився після реконструкції, представив розширену експозицію. Це час активної міжнародної діяльності, завдяки якій кияни змогли побачити виставки «Скарбниця гробниці Тутанхамона», «Західноєвропейське мистецтво з колекції Арманда Хаммера», «Золото доколумбової Америки» й інші. Зали не вміщали всіх охочих, а біля музею утворювалися довгі черги!

Нині музей є одним із центральних закладів зі збереження, вивчення та популяризації національного образотворчого мистецтва та джерелом духовної культури. Якщо ви хоч раз завітаєте у ці затишні й величні зали, то обов’язково захочете ще раз повернутися сюди вже з дітьми або друзями. Ми вирішили розібратися, чому є мінімум п’ять причин прийти до НХМУ.

ПЕРША ПРИЧИНА — досить традиційна, адже киянам і зарубіжним туристам варто піти до музею заради того, щоб подивитися на шедеври постійної експозиції, це є дивовижний іконопис, роботи українських авангардистів, імпресіоністів, краще від соцреалізму.

ДРУГА ПРИЧИНА — це, безумовно, бажання розвинутої сучасної людини знати, що нового відбувається у вітчизняному та зарубіжному мистецтві? Так, на першому поверсі музею регулярно проходять виставки популярних і навіть провокативних художників, скульпторів та фотографів.

ТРЕТЯ ПРИЧИНА — спеціально розроблені науковим відділом музею освітні програми та екскурсії, лекції з історії та теорії мистецтва для всіх поколінь відвідувачів.

ЧЕТВЕРТА ПРИЧИНА — реальний шанс стати учасником цікавої інноваційної програми. Ці проекти адресовано тим, хто відчуває щирий інтерес до мистецтва та бажає дійти до всього власним розумом. Отже, варто прийняти участь у «Стратегії візуального мислення», увійти до клубу «Мистецтво — простір Спілкування» або відкрити у собі творця в «Художній майстерні».

П’ЯТОЮ ПРИЧИНОЮ є відкритість музею до експериментів. Можна згадати Конгрес рисувальників, в якому міг взяти участь будь-хто, адже концепція цього заходу виключала фільтрування учасників з боку музейного керівництва та організаторів Конгресу, більше того — всі малюнки, що створено під час Конгресу, було запропоновано зі сходинок музею всім бажаючим. Семінар Артура Жмієвського, що нещодавно відбувся, торкався дуже актуального сьогодні питання: яким чином музей впливає на соціальну та політичну дійсність, та чи впливає він на реальні зміни у суспільстві?

Проте, слід зауважити, що активне життя музею залежить не лише від науково-просвітницької діяльності фахівців, які займаються аналізом та експертизою, збереженням та реставрацією творів мистецтва. Значну роль відіграє активна позиція керівництва у спробі винайти інші джерела фінансування музею, крім державного забезпечення. До речі, цю болючу для вітчизняних музеїв тему було висвітлено на організованій Фондом Ріната Ахметова «Розвиток України» та Національним заповідником «Софія Київська» зустрічі із генеральним директором Національного музею Грузії Давидом Лордкіпанідзе (що пройшла наприкінці минулого року). Лекцію було присвячено сучасним тенденціям розвитку та реформування музейної справи на прикладі НМГ, який нині з пострадянського музею перетворився на провідний (цікавий широкому колу відвідувачів, сучасно обладнаний, інноваційний, який відповідає всім європейським стандартам). Давид Лордкіпанідзе спеціально приїжджав до Києва, щоб поділитися досвідом із колегами-музейниками.

За чималий термін свого існування НХМУ пережив як недовгі «хвилі» підйому, так і довгі сумно-застійні часи, проте слід зазначити, що ці внутрішні процеси завжди були дуже тісно пов’язані із державною економічною і культурною політикою. Отже, чи можливо для музею реально вийти на сучасний рівень європейських?

— Музею потрібна певна політика ефективної стратегії розвитку, — вважає заступник генерального директора з виставкової роботи та міжнародної співпраці Юлія ВАГАНОВА. — У цьому процесі має взяти участь не тільки керівництво, але і команда, розв’язати це завдання можливо лише за умов залучення зовнішніх експертів, аналізу соціальної, культурної, політичної і економічної ситуації в Україні. Ми плануємо провести низку тренінгів для команди, широкі обговорення (від професійного середовища до звичайного відвідувача). Сподіваємося на підтримку спільноти й держави, а також на розуміння того, що музей не є виставковою площею під оренду, майданчиком для виставок наближених до посадовців художників, ні сховищем. Він потребує впровадження багаторічної стратегії, яку може створити і реалізувати сьогоднішня професійна команда музею.

2013 р. держава забезпечила заробітну платню музейним працівникам, витрати на комунальні по-слуги і лише 17% від загальної потреби на охорону музею. Решта фінансування: реставрація будівлі, обладнання фондосховищ, освітні, виставкові і наукові проекти музей має забезпечувати самостійно! Крім того, напрямки використання усіх зароблених музеєм грошей визначаються виключно за погодженням з Міністерством культури. З точки зору законодавства, музей сьогодні «зв’язаний по руках» бюджетним, податковим та іншими кодексами. А скорочення держпідтримки культурних інституцій є сьогодні світовою тенденцією!

І як музей вирішує цю проблему? Частково заробляє на послугах — це квитки, екскурсії, лекції, програми дозвілля для дітей і дорослих. Із цих грошей сплачують податок на додану вартість, хоча музей залишається неприбутковою організацією. Розмова про зняття податку з музеїв триває вже дуже давно, але поки це питання не вирішено. Дохід від платних послуг додає музею приблизно 5—7% до того, що надає держава. Якщо вираховувати рентабельну ціну на квиток, то вона мала б бути 100—120 грн! Але піднявши ціну до такого рівня, музейники значно обмежать доступ до експозиції відвідувачів. За словами Юлії Ваганової, наприклад, відкриття книжкового магазину або кав’ярні, які б дали бодай якийсь додатковий дохід, вимагає інвестицій, і треба пристосувати історичну будівлю під ці потреби, що поки є неможливим без загальної реконструкції музею.

Якщо подивитися на ситуацію ширше, друзями для музею можуть стати не тільки меценати, а всі небайдужі люди до долі музею. Наприклад, нещодавно було закуплено стелажі до фондосховищ і спеціальне обладнання для регулювання рівня вологості в фондосховищах. Це насправді врятувало музей, бо частина творів у фондах стояла просто на підлозі, а стану ікон реальну загрозу могли спричинити неконтрольовані коливання температурного режиму і вологості! Завдяки друзям музею ми частково вирішили це питання.

Нині будівля музею потребує ремонту. Першочерговою є реставрація вхідної скульптурної групи: на жаль, попереднім директором було зроблено помилкове рішення закрити скульптуру сіткою, але через несприятливий терморежим вона почала розсипатися ще швидше! Другим критичним місцем є дах і перекриття під ним. Минулого року через вологість і сильні снігопади обвалився невеликий фрагмент стелі на другому поверсі, хоча ніхто не постраждав, дірку залатали, але дах вимагає капітального ремонту. Слід згадати і про фондосховища та про експозицію, де перепад температури і вологості через потік відвідувачів і погоду може суттєво коливатися, що є дуже небажаним для творів!

Сьогодні варто говорити про комплексний проект, який включав би розширення музею і пристосування старої будівлі під нові потреби закладу. Наприклад, має бути доступ для людей з обмеженими потребами, а також кав’ярні, книгарня, сувенірна крамниця, депозитарій, просвітницький центр тощо. Музей також потребує обладнання системами клімат-контролю, сучасного освітлення. Щодо аудіо-гідів, то це питання нині обговорюють, воно пов’язано не тільки з фінансами на закупівлю, але й з наповненням, перекладами та адаптуванням текстів на іноземні мови...

Музей нещодавно започаткував програму «Дружнє коло». Готують презентацію робіт молодих сучасних художників, відбудуться міжнародні проекти, а ще потрібно переосмислити досвід нашої історії, щоб повним обсягом показати унікальну колекцію. Наступного року відбудеться виставка, присвячена Сергію Параджанову (до 90-річчя з дня народження легендарного кінорежисера і 50-річчя виходу на екрани шедевра українського поетичного кіно — його стрічки «Тіні забутих предків»), акцію ми проведемо у співпраці з Єреванським музеєм Параджанова; також у планах — виставка Богомазова. Особливу увагу приділяємо виставці «Спецфонд» (Спецфонд було створено у нашому музеї у 1937—1939 роках, до нас із музеїв Харкова, Одеси, Києва завозилися твори «ворогів народу», «формалістів», «націоналістів» — все те, що на думку тодішніх партійних ідеологів підлягало знищенню. Більшість художників забуто, а їхні імена насильно було стерто з історії мистецтва. Отже, проект має на меті відродити інтерес до цього періоду, закріпити за цими мистцями сторінку в історії українського та світового образотворчого мистецтва».