Дівчина, яка підкорила гобой
Музикою Софія почала займатися ще до того, як пішла до школи. Коли дівчинці виповнилося п’ять років, батьки вирішили повести її на заняття з сопілки. Саме цей інструмент привів Софійку у світ мистецтва, із ним вона вперше вийшла на сцену і зрозуміла, що музика — це її покликання. За дев’ять років дівчина опанувала гру на кларнеті, саксофоні, паралельно брала уроки гри на фортепіано та укулеле. А минулого літа вона буквально за два місяці підкорила складний, рідкісний інструмент — гобой і вступила до Вінницького коледжу культури і мистецтв імені Миколи Леонтовича. Сьогодні Софія Яковишенко єдина вінничанка, яка професійно вивчає техніку гри на гобої. Крім неї, в училищі цей інструмент опановують лише троє хлопців.
«Уперше я почула, як звучить гобой, рік тому. Мій нинішній викладач Ярослав Фіськов давав концерт у нашій школі мистецтв. І я була вражена силою і звучанням цього інструмента. Вирішила, що докладу максимум зусиль, щоб його «приручити», — розповідає Софія. — Гобой — складний духовий інструмент. Це не кларнет і не флейта. Він має дві тростини. Вимагає спеціальної техніки дихання і доволі тяжко видобувати звук, який треба регулювати силою потоку повітря. А головна складність полягає в тому, що грати треба без мундштука. Саме за свою складність в опануванні гобой занесений до Книги рекордів Гіннеса. Аби стати вправним музикантом, потрібно репетирувати до 6 годин щодня. Окрім цього, за інструментом важко доглядати, він досить вередливий до температури і делікатний у транспортуванні... Коли вчитель все це мені пояснював, я ще більше хотіла «потоваришувати» з гобоєм. Його неприступність настільки мене зацікавила, що я вирішила присвятити його опануванню все своє життя. Тому вступила до коледжу саме у клас з техніки гри на гобої».
«СУСІДИ ЧЕКАЮТЬ ЇЇ ДОМАШНІХ РЕПЕТИЦІЙ, НІБИ КОНЦЕРТІВ»
Упродовж минулого літа Софія займалася мінімум по три години щодня. Ніщо не спинило бажання дівчинки навчитися гри на гобої. Щоб підготуватися до вступу в коледж на клас гобоя, вона брала уроки у викладача. Батьки подбали про інструмент, попри те, що купували вживаний, коштував він чимало. Окрім цього, доволі часто доводилося міняти специфічну тростину, розміщену в інструменті, а це додаткові витрати. Хоча, як зізнається мати дівчини Світлана, усі витрачені кошти — це виправдана інвестиція. Софія закінчила музичну школу по класу кларнета, за два місяці опанувала гобой та гарно склала вступні іспити з техніки гри на цьому інструменті.
«І без жодної «муштри». Ні я, ні чоловік не змушували її до занять. У Софії мотивація була настільки сильною, що нам, батькам, не підкоритися, просто не було шансу, — відзначає Світлана. — Та коли вдома з’явився кларнет, саксофон, а потім і гобой, ми зрозуміли, що сусіди можуть не витримати нашого потужного захоплення музикою. Адже все це духові інструменти з сильним звучанням. Софія навіть вдалася до експериментів, робила із подушок барикади, щоб стишити потужність звуку, але це був не вихід. Тому я почала цікавиться у сусідів, коли їм зручно, щоб Софія репетирувала. І виявилося (можливо, нам просто пощастило із добрими людьми), що сусіди навпаки чекають її домашніх репетицій, ніби концертів. Зараз, у період карантину, Софія займається по шість годин, щоправда, розбиває гру на кілька етапів, грає по годині-півтори, щоб не набридати. Коли ходила у коледж, то їй було легше, бо там репетирувати можна було по кілька годин — зранку і увечері після занять. Музика дозволяє їй і нам відволіктися від буденності і карантинних буднів».
«ЦЕ БАТЬКІВСЬКА ІНВЕСТИЦІЯ У РОЗВИТОК ДИТИНИ»
А у 2015 році, коли батька Софії мобілізували на фронт, саме музичні виступи доньки дозволяли йому хоча б подумки повертатися додому. Сергій Яковишенко згадує, як стояли під Авдіївкою і через запеклі бої він кілька днів не міг вийти на зв’язок із родиною. Коли нарешті вловив сигнал і подзвонив додому, то виявилося, що дружина саме на концерті у школі мистецтв, де донька грала на фортепіано. Попросив увімкнути гучномовець і «Прогулянку» Сергія Прокоф’єва у виконанні 11-річної Софії разом із Сергієм слухали всі його бойові побратими із 5-ї БТГр 81-ї аеромобільної бригади.
«Той момент запам’ятався на все життя, ніби потрапив на 5 хвилин додому. Це не просто відволікало, а надихало зробити все можливе, щоб повернутися живим і здоровим, допомогти дитині досягнути найвищих вершин, — говорить Сергій. — Її домашні репетиції музикою — це мій улюблений час. Зараз ми на карантині і маємо можливість частіше слухати, як звучить гобой.
Як батько, я захоплююся мотивацією своєї дитини. Спочатку вона грала на сопілці, потім кларнет, саксофон, для себе займалася на фортепіано, а тепер щодня бере до рук і грає на гобої. Музика для неї завжди була на першому місці, вона просто живе нею. А ми намагаємося підтримувати. Уже зараз не злічити, скільки концертів відвідали, у скількох конкурсах Софійка брала участь, але стільки ще всього буде попереду. Так, інструменти коштують, як машини, та це наша батьківська інвестиція у розвиток дитини. Тим більше, що зараз вона визначилася і планує професійно займатися музикою — на все життя».
У найближчому майбутньому Софія планує взяти участь у Міжнародному конкурсі духової музики «VIN VENTI» та презентувати свою майстерність з гри на гобої на Міжнародному інструментальному конкурсі Євгена Станковича. У далекій перспективі — дівчина мріє вступити до консерваторії і продовжити опановувати техніку гри на гобої. Після отримання вищої освіти вона хоче займатися викладацькою діяльністю, грати в оркестрі і обов’язково їздити на гастролі, при чому не лише Україною, але й за її межі. Зважаючи на шалену наполегливість дівчини, цілком ймовірно, що ім’я Софії Яковишенко ми почуємо ще не раз.
