ДОВІДКА «Дня»

Міжнародний фестиваль анімаційного кіно «Крок» з’явився 14 років тому в Києві, ще за радянських часів, і спочатку проводився раз на два роки. Але поступово аніматорам стало ясно, що зустрічатися потрібно частіше. І не лише на Дніпрі. Тому з певного часу «Крок» плаває по черзі то Україною, то Росією. Унікальність фестивалю — не лише в наявності теплохода. Це найтриваліший і найвеселіший анімаційний фестиваль у світі. Тут митці не лише дивляться кіно, вони влаштовують карнавали, тематичні вечірки з піснями й танцями, і навіть випускають внутрішню газету.

На останній «Крок» з’їхалися представники тридцяти семи держав. І якщо раніше режисерів і продюсерів умовляли надіслати свої нові роботи, то сьогодні близько двохсот фільмів залишилися в так званій інформаційній програмі — не той рівень!

За Гран-прі «Кроку» в різні роки боролися такі шедеври, як «Пригоди Волліса та Громіта», «Плоский світ», «Куряча втеча», «Старий і море». Цього року подією фестивалю стала участь повнометражної франко-канадо-бельгійської стрічки «Рандеву в Бельвіллі» (в прокаті — «Тріо з Бельвілля»). У Канні і Ансі фільм було показано поза конкурсом, і «Крок» став його першим справжнім фестивалем. До речі, у Франції «Бельвілль» протягом восьми тижнів входив до десятки найбільш касових картин.

«Добре це чи погано, але наша мета — показати весь зріз останніх років у анімації, — говорить голова відбіркової комісії «Кроку», режисер із Білорусі Михайло Тумеля. — Зараз ми, дійсно, відчуваємо брак легких та необов’язкових фільмів. Але що робити, коли анімація — це віддзеркалення того світу, який довкола нас. Сьогодні до професії може прийти кожен, хто досконало оволодів комп’ютером, але в цьому криється й вузькість мислення, бо майстри такого штибу варяться у власному соку. У них немає студійної закваски, де бродять ідеї, де випадково кинуте в коридорі слово допомагає створити фільм. Тому докори типу «декому з режисерів варто було б звернутися до психоаналітика», звичайно ж, мають місце».

Творець студії «Пілот» і президент Всеросійського фестивалю анімації в Суздалі Олександр Татарський більш категоричний. Подібних авторів, у яких є бажання самовиразитися і дуже приблизне уявлення, як це зробити, він називає непрофесіоналами: «Як правило, таке кіно роблять молоді люди, а вони ще, власне кажучи, не знають, що б хотіли повідомити людству. Коли дитина намагається звернути на себе увагу, вона ж не залізає на стілець, щоб прочитати в оригіналі Гете, вона починає розмазувати на скатертині варення».

Найбільша проблема «Кроку» — це не відсутність спонсорів, як можна було б подумати. Вони якраз знаходяться. Більше того, на останньому фестивалі генеральний спонсор — Київський ювелірний завод — не лише підтримував «Крок» фінансово, але й використав незвичайні креативні можливості фестивальної публіки, серед якої зібрано цвіт світової анімації, оголосивши конкурс на кращий сценарій для рекламного ролика своєї продукції. Проблема «Кроку» — це й не відсутність державного фінансування: якось там, але воно існує. Проблема «Кроку» в тому, що широка публіка практично не може побачити фільми, представленi на фестивалі. Власне, це загальна проблема для всієї анімації — відсутність прокату. Часто фестивальні фільми — різнокаліберні, різножанрові, неформатні, їх важко впхнути в телемережу. Та ніхто особливо цього й не прагне, оскільки анімаційне кіно (як заведено вважати) рейтингу не робить. Інша річ — мультиплікаційні серіали. Але їхнє виробництво досить дороге, і нашим телевізійним продюсерам вигідніше закуповувати анімаційне «мило» не першої свіжості за кордоном, аніж тратитися на власне.

І тому значення акцій типу «Зупинки на вимогу», які регулярно проводить «Крок», важко переоцінити. Це — чи не єдина можливість побачити штучний анімаційний продукт найвищої якості.