Драма людей пограниччя

Варто зазначити, що літературні критики ставлять твори Бруно Шульца в один ряд з творами Марселя Пруса та Франца Кафки. Посмертна слава Бруно Шульца (1892—1942 ) – світового рівня. Оповідання «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під клепсидрою», за якими заньківчани готують прем’єру, – найвідоміші з творів Бруно Шульца.

Інсценівка, постановка та сценографія цієї моновистави заньківчан – Олександра Оверчука, який прийняв рішення вивести спектакль за межі театру.

Перші покази «Площі Святої Трійці» відбудуться 21 і 22 грудня у Меморіальному музеї тоталітарних режимів «Територія терору», що на проспекті Чорновола, 45.

Олександр Оверчук – художник, скульптор, сценограф. Мистецького фаху вчився у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (тепер – Академія мистецтв) – факультет проєктування інтер’єру. Працював художником обласної телерадіокомпанії, головним художником обласного драматичного театру ім. Юрія Дрогобича. У доробку – понад три десятки сценографічних вирішень в театрах Львова, Луцька, Мукачевого, а також у Росії, Польщі та Чехії.

Художник-постановник у виставах Театру Заньковецької  «Жіночий дім» за Зоф'єю Налковською та «Марія Заньковецька» за Іваном Рябоклячем. Окрема сфера зацікавлень художника і скульптора Оверчука – сакральне мистецтво.

На фото: Сценограф Олександр Оверчук

Щодо нової прем’єрної постановки у Театрі Заньковецької «Площа Святої Трійці», то, як розповів «Дню» Олександр Оверчук, він працює з цим матеріалом уже понад десять років.

Я ставив цю виставу в оригіналі – польською мовою у Польщі і Чехії. І вона була фактично на всіх фестивалях малої форми у Польщі, – розповідає Олександр Оверчук. – А потім виникло бажання зробити постановку українською мовою – у перекладі Андрія Шкраб'юка. А нагода ця виникла після того, як я відвідав музей «Територія терору» у Львові. І побачив, що це місце ідеально пасує на таку реалізацію, на таку постановку. Відтак народився спільний проєкт Театру Заньковецької і музею. Це пов’язано не тільки з тим, що саме місце спонукає до таких театральних лабораторій. Для мене це пов’язано ще з тим, що саме у цьому музеї зберігаються архівні матеріали й аудіоспогади нашого легендарного актора Богдана Коха, котрий був в’язнем двох концтаборів, і зараз уже зберігаються аудіоспогади  нашого Бориса Михайловича Міруса (котрий сім років перебував у так званому Воркутинському котлі за антирадянську агітацію. – Т.К.). Тобто цей заньківчанський зв'язок з тим минулим сьогодні раптом починає звучати теж дуже активно. І це додало якихось нових барв до цього проєкту.

Моновистава – важкий жанр…

Це найважчий жанр.

Яка мотивація була у вас саме на цих акторів – Дмитра Каршневича і Андрія Сніцарчука у ролі Йосипа?

Я, працюючи три роки у Театрі Заньковецької, спостерігав за акторами і робив для себе певні висновки. Різні. Не тільки в цьому контексті. І дійшов висновку, що мені було б цікаво саме з цими особистостями зробити цей проєкт. Важко, мабуть, у двох словах пояснити усі складові моєї мотивації щодо них. І чи доцільно? Це вибір. І я його зробив.

Чи можна говорити, що в інтерпретації Дмитра й Андрія ця вистава виглядає по-різному? 

Звісно. Це дві різні людини, це два різні портрети, два різні характери. І я свідомо на це йду, бо саме мені цікаво. Вони різні не тільки психофізикою, а й зовнішніми параметрами, що теж дуже важливо. Основне завдання – втілення безпорадності головного героя, його рефлексійності, його задумливості, і здійснити його на цих двох особах – це цікаво. Цікаво подивитися, як одна й та сама риса може проявитися в першому і другому варіанті.

Чи не пов’язана ця постановка з театром сценографа, яким ви займалися за межами України?

Театр сценографа не є представлений в українському театральному досвіді зовсім. Найяскравіше тему сценографа замкнули на собі такі постаті, як Данило Лідер, Євген Лисик, Давид Боровський, Март Китаєв, Едуард Кочергін,  Валерій Бортяков, недавно спочилий Мирон Кипріян. Я помітив, що і Лідер, і Бортяков, і Афанасьєв, і вся когорта сценографів 70-х, а в мене були дуже добрі зв’язки і контакти з ними, що ті напрацювання, котрі пульсували в ті роки і котрі відкривали нові явища сценографії в театрі, раптом закрилися – разом з відходом цих особистостей. Є якісь хаотичні спалахи – десь краще, десь гірше, десь переконливіше, десь безпорадно… Нема системної передачі тих цінностей, котрі були сформовані і випрацювані. І це мене дуже дивує. . . Практика театру сценографа дуже вдячно лягає на прагнення акторів. Нам дуже цікаво працювати, коли розбудовується характер і постать персонажа, котрий він творить.

Попрошу вас кількома словами викласти зміст вистави, бо, погодьтеся, аж ніяк не всі знайомі з творчістю Шульца.

Особистість Бруно Шульца є неймовірним втіленням людини пограниччя, у котрій синтезується кілька культур. У нього була дуже сильна і дуже драматична любов з католичкою Юзефіною Шелінською.  Драма неможливості взяти шлюб, оскільки католичка не могла вийти заміж за іудея, була неймовірно болючою. І як кожна нерозділена, нереалізована любов, вона була трагічною для обох. І сформувала біографію обох. Юзефіна навіть намагалася вкоротити собі життя. Отже, ця драма людей пограниччя, на мій погляд, дуже мало осмислена. Тому що коли наступає цей момент драми представників двох культур, двох держав, двох народів, двох природ, то не залишається виключно на рівні топографічному, на рівні побутовому. Все, на мій погляд, переростає в етичну площину. Ці питання турбують нас і сьогодні.

Чи не плануєте згодом перенести покази на Камерну сцену Театру Заньковецької?

Все можливо. Переноситься вистава легко – це валізковий варіант постановки. Просто на театральній сцені вистава виглядатиме по-іншому.

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів.

Фото Тараса ВАЛЬКА.