Дружній обмін «Золотими яблуками»

Календар осінніх кінофестивалів відкриває Ялта, вже другий рік поспіль збираючи дружні кінозустрічі України і Росії не спекотного літа, а в оксамитовому вересні. Фестивалю «Кіно-Ялта» вже сім років, і за ці роки він пережив достатню кількість перетворень. Нагадаю, що починався він як фестиваль дружби українсько-російської кінематографії і мав характер, швидше, політичний, аніж творчий. В Україні була благодатна кримська земля, з розташованою на ній, колись відомою, заснованою Ханжонковим, кіностудією, і було геть відсутнє кіно. В Росії кінопроцес став набирати потужних виробничих обертів, інвестувати в кіно стало престижно і вигідно. Свою інвестиційну «дозу» отримала від північного сусіда і Ялтинська студія, що руйнується на очах. Настав час кінодипломатії та розмов про спільні проекти — так і народився фестиваль під крилом двох дружніх «культурних» міністерств.

І сам фестивальний конкурс; і покази, організовані в готелі «Ялта» та необлаштованих кінотеатрах, що поодинці збереглися, у спеку серед білого дня, пізніше — покази на набережній; і, більш, ніж традиційне, відкриття-закриття у залі «Ювілейний»; і відсутність — у зв’язку з майже повним «безкін’ям» в Україні — здорової конкурсної конкуренції, додавали фестивалю в Ялті трохи шаржового характеру. Хоча гостей, що гордо несли тягар зірковості, було немало — чому б не побалувати себе літньою Ялтою в колі друзів.

Спробували наповнити фестиваль таким і сяким значенням. Нарешті у чиюсь світлу голову прийшла ідея проведення фестивалю продюсерського кіно. За всі роки існування «Кіно-Ялти» під такою «шапкою», відповісти на питання, що ж таке «продюсерське кіно» і чим відрізняється від «непродюсерського» не зміг ніхто. Хоч російських продюсерів до того часу вже було, хоч греблю гати, працювали вони успішно, збирали призи і касу, і їм було про що поговорити одне з одним на численних круглих столах, традиційно включених до програми фестивалю.

З минулого року «Кіно-Ялта» змінила команду, яку очолив генеральний директор відомої своїми великими і успішно проведеними проектами компанії «Інтерфест», людина з «шаленинкою» щодо кіно — Ренат Давлет’яров. І фестиваль почав набувати явних рис «гламурності». Це торкнулося і підбору, зустрічі та прийому гостей, і учасників фестивалю. І показів у невеликому, але сучасно обладнаному залі готелю «Ореанда». Показів і гала-вистав на головній площі Ялти. Тематичних задумок кожного фестивалю. Розкішно обставлених церемоній відкриття-закриття, що проходили щоразу в найбільш екзотичних місцях Криму, на пленері.

Темою цього року було 25 річчя фільму «Польоти увісні та наяву», який з однаковим задоволенням дивиться вже не одне покоління глядачів. На фоні вміло підсвіченого Масандрівського палацу, який слугував задником сцени, з екраном, що висів на ньому, розсаджені амфітеатром глядачі знову переживали знайомі до болю епізоди «забріхувального» життя Сергія Макарова, здобрені коментарями ведучого Євгена Гришковця. Він досить успішно намагався потрапити в унісон з переживаннями старшого героя, ділився своїми дитячими враженнями від перегляду «Польотів». Прекрасно спокійний Роман Балаян, котрий очолив журі цьогорічного фестивалю, разом з автором сценарію картини Віктором Мережком, уміло приховуючи зрозуміле хвилювання, ділилися враженнями і навіть спогадами. Однак усе було досить лаконічно, стильно і цікаво.

Не менш жваво пройшло і представлення журі й конкурсної програми, що складається з восьми картин — чотири представила Україна, стільки ж Росія. У журі, крім Романа Гургеновича, увійшли: головний редактор журналу «Кінотеатр» Лариса Брюховецька (Україна), режисер і сценарист Олександр Веледінський (Росія), фільм якого — «Живий» — зібрав цілий жмуток нагород на різних фестивалях і з успіхом пройшов у прокаті; сценарист, драматург, письменник Аркадій Інін (Росія), кінопродюсер Микола Мазяр (Україна) і улюблена всіма актриса Лариса Удовиченко (Росія). Слід сказати, що представлення кожного фільму конкурсної програми було вдало змонтовано з відповідним епізодом з «Польотів уві сні та наяву», що викликало добру усмішку і враження «посилання на першоджерело».

Щовечора головна площа Ялти перетворювалася на величезний кінозал під відкритим небом, де збиралося чимало публіки. На попередній прес-конференції заступник мера Ялти зауважив, що спостерігається неухильне зростання гостей міста під час фестивалю. Чом би й ні, адже свого часу «Кінотавр» почав збирати туристів на кіноперегляди у малопрестижний для Сочі час. Глядач любить зустрічі з творчими групами, і з радісними криками зустрічає улюблених акторів, навіть якщо фільм уже пройшов у прокаті. Так було, наприклад, з картиною «Любовь-морковь» Олександра Стриженова, кіноверсією «Танкера «Танго» Бехтіяра Худойназарова, спеціальною програмою українських короткометражних фільмів, підготованою «Артхауз-Трафік», і всіма іншими, здебільшого російськими, картинами.

Але головною подією «вуличних» заходів був, звісно, показ реанімованого фільму Євгена Бауера «Король Парижа», що увійшов у історію світового кіно. Мало того, що демонстрація картини супроводжувалася різними світловими ефектами. Її «озвучував» наживо Державний симфонічний оркестр Криму, посилюючи напругу салонного життя Парижа початку століття емоційною музикою Сергія Прокоф’єва.

З восьми конкурсних картин без нагород і коментарів залишилися декілька картин. Дебют Єви Нейман «Біля річки» (Україна) — мляві спогади двох літніх жінок, зняті в стилі Кіри Муратової, але без її експресивної емоційності, з двома прекрасними актрисами: Ніною Руслановою і Мариною Поліцеймако. Претензійна «Натурниця» Тетяни Воронецької (Росія) — будуарне прочитання відомого оповідання Юрія Нагібіна «Троє і одна, та ще один». Пригнічено непрофесійна драма на тему війни «Вороги» Марії Можар (Росія) з дуже цікавим німецьким актором Акселем Шріком. Недешеві мелодраматичні варіації на тему Чорнобиля «Аврора» Оксани Байрак (Україна) також, думаю, не удостоїлися би згадки журі, коли б не актриса-дитина Настя Зюркалова, яка отримала диплом за свою роботу.

Вже відзначений призом ФІПРЕССІ цьогорічного Московського фестивалю, фільм Лариси Саділової (Росія) «Нічого особистого», відмінний властивою режисеру манерою спостерігати деталі побуту, було відзначено «за кращу жіночу роль», яку зіграла Зоя Кайдановська.

Приз за кращу чоловічу роль отримав російський актор Олександр Балуєв, який заполонив кіно і телеекрани, що виконав головну роль у фільмі «Інді» Саші Кирієнко (Україна). Дуже зворушлива історія на вічну тему багатих, які також плачуть.

Приз за кращу режисуру отримала незрівнянна Кіра Муратова (Україна) за стрічку «Два в одному», яка вже виходить на екрани. Фільм, як, зрештою, завжди, зроблено майстерно і розділено на дві частини. Що ж до змісту, то у своїй нелюбові й неповазі до людства тут Кіра Георгіївна перевершила саму себе. У фільмі знімалися прекрасні актори: Богдан Ступка, Олександр Баширов, Наталя Бузько, Рєната Літвінова і Ніна Русланова, які блискуче працюють у фарсовій манері режисера. Хотілося заспівати гімн немочі й нікчемності людській. Гімну не вийшло, а докладний показ пустопорожніх душ викликає відторгнення. (Це лише одна з точок зору, з протилежною думкою ви могли ознайомитися у «Дні» від 19 вересня. — Редакція).

Головне «Золоте яблуко» дісталося Павлу Чухраю (Росія) за його варіації на тему гоголівських «Гравців» — «Російська гра». Фільм зроблено в абсолютно новій для Чухрая театральній манері. З догвілевськими вибудованими театрально-пласкими мізансценами і бенефісними, навмисно театральними, дуже цікавими акторськими роботами Сергія Гармаша, Сергія Маковецького, Андрія Мерзлікіна і Джуліано Ді Капуа.

Фестиваль закінчився, залишивши багато позитиву. Оскільки його існування підтримують і Україна, і Росія, а також уряд республіки Крим і місто Ялта зацікавлені у його подальшому існуванні, варто, по-моєму, подумати про кілька речей. По-перше, Україна має розібратися зі своїм ставленням до кіно і стати у всіх відношеннях рівноправним партнером. По-друге, залишивши епітет «міжнародний», подумати про непомітну втрату безглуздого в цьому випадку епітету «продюсерський». По-третє, можливо, переглянути регламент фестивалю, розширивши його рамки, для початку, в межах досяжності країн СНД. І тоді у Ялти є всі шанси позмагатися з недосяжними Каннами, і більш досяжними Сочі. Адже команда зараз у фестивалю блискуча, і працювати вони вміють.