Двадцять років потому...

Співачка виступила в «Наталці Полтавці» Лисенка. Вибір Іриною саме цієї вистави в театральних колах був сприйнятий неоднозначно, адже ця опера у нас втілює не стільки джерело жанру в Україні, скільки твір, що межує з банальним. У цьому, мабуть, був найбільший ризик співачки. Якби вона виступила, скажімо, в партії Тетяни з «Євгена Онєгіна» Чайковського, успіх був би гарантований, що називається, заочно. До того ж, виникла б смислова арка — саме в цій партії співачка вперше майже 20 років тому дебютувала в Київській опері.

Вибір «Наталки Полтавки» став не лише приводом для свята й привітань Ірини Даць, а й осмисленням певних проблем...

Проблема перша: ставлення нашої публіки до української класики. Зал був повний, з чого випливає двоякий висновок: або «Наталку Полтавку» любить широке коло глядачів, або глядачі прийшли послухати й підтримати саме Ірину Даць. У цьому важливу роль зіграло відродження традиції афішних вистав, коли публіка має можливість йти не просто на конкретний твір, а на виконавців.

Проблема друга: немає пророка у своїй вітчизні. За пультом стояв молодий диригент Кирило Карабіц. Нині він працює в Оперному театрі Страсбурга і є запрошеним диригентом у Європі. У нас же Карабіц лише подеколи диригує «Наталкою Полтавкою». А в «Блазнях» Руджеро Леонкавалло, де К. Карабіц є диригентом-постановником, його почути неможливо. Такий факт надзвичайно засмучує меломанів, бо оркестр під його керівництвом буквально розцвітає. Це чути вже в увертюрі, де переважають театрально зримі, характерні образи. Кирило Карабіц — диригент чуйний, тонкий. І, незважаючи на свою зайнятість за кордоном, він має велике бажання виступати на Батьківщині для свого глядача.

Проблема третя: оперна режисура (постановник — Дмитро Гнатюк), зокрема масові сцени, діалоги, трактування комічних персонажів. Хоча матеріал «Наталки Полтавки» дозволяє зробити динамічну постановку, якщо приділити увагу кожній репліці. Але нинішня сценічна версія вже застаріла, актори займаються самі собою. Мимоволі пригадується Станіславський з його надзавданнями, завданнями для акторів, з його роботою над реформою оперної вистави. Його система теоретично жива, але щоб її втілити на практиці, очевидно, треба відродити самого Станіславського!

Проблема четверта: Лисенко на сцені Національної опери. Крім «Наталки Полтавки» в поточному репертуарі є «Тарас Бульба». Але досі в редакції Льва Ревуцького й Бориса Лятошинського, хоча ноти оригінального «Тараса Бульби» в архіві театру є. Саме в тій партитурі «Тарас...» показаний не тільки як патріот і герой, а і як жива людина, якій властиві сумніви, смуток і біль. Та й любовна ниточка Андрія і Марильці набагато більш розвинена. Адже вже давно настав час нової редакції «Тараса Бульби» — з відродженням авторського тексту, з вкрапленням знахідок Ревуцького й Лятошинського й з ретушшю міцної композиторської руки, яка зможе об’єднати одне й друге в логічне ціле.

Проблема п’ята: присвоєння звань. Часто вони даються надто пізно тому, хто на них заслуговує, й дуже рано тим, хто їх не вартий. Випадок з Іриною Даць — щасливий виняток. Співачка сьогодні в творчому розквіті, вона може й хоче працювати. Про її можливості свідчить сьогоднішнє звучання — свіже, потужне, з чудовим зібраним піано і хорошими, міцними верхами. Про любов до творчості, до сцени свідчать факти, які межують з геройством: найскладнішу партію Ельзи в опері Ріхарда Вагнера «Лоенгрін» І. Даць співала на сьомому місяці вагітності, а через два місяці після народження дочки Іванночки знову вийшла на сцену...

В Ірині Даць поєднуються прекрасні якості співачки, актриси, режисера й педагога. А ще — хорошої людини — щирої, доброї, готової прийти на допомогу у будь-яку мить.

У найближчих планах Ірини Даць — відзначити 20 років її творчої діяльності в стінах Національної опери України. Співачка готує сольний концерт, призначений на 5 травня в Національнiй філармонії України.