Естетство світового рівня

Завдяки невпинній праці в царині сучасної музики команди продюсерського агентства «УХО» на сцені Національної опери відбулась прем’єра опери Сальваторе Шарріно «Моє зрадливе світло». Місцеві й не лише (серед публіки було чимало представників дипломатичного корпусу) меломани отримали безпрецедентний подарунок світового рівня. Це була не лише незвична, а й прекрасна сучасна музика, яку з обережним ентузіазмом виконав УХО-ансамбль під управлінням Луїджі Гаджеро. Четверо запрошених солістів — із Франції, Австрії і Канади: Естер Лабурдет (сопрано), Руперт Бергман (бас-баритон), Стефан Олрі (тенор) і Майкл Тейлор (контртенор) — мають не лише бездоганні вокальні й акторські дані, але й володіють підвладним не кожному вмінням виконувати складні партії сучасних партитур.

Сценографія — Катерина Лібкінд, костюми — Ольга Лістунова, світло — Світлана Змієва. Вони створили доволі цілісну виставу, яка захоплює дух, гідну найповажніших сцен світу.

Своїми враженнями про роботу в Україні, саму оперу і подальші, можливо, спільні плани, я попросила поділитися вокалістів-учасників цього проекту.

Естер ЛАБУРДЕТ, сопрано (Франція):

— Я вперше в Україні. Тому знаю лише Київ і ті локації, де ми жили і працювали.  Деякі аспекти в самому місті і людях нагадують мені Вірменію, про яку знаю дещо від мами: велика кількість невеликих магазинів, де ви можете купити все — мікс старого міста і сучасності, шик жінок. Люди, яких зустрічала, були неймовірно відкритими, теплими, охочими до спілкування, незважаючи на мовний бар’єр, і ми часто сміялися. Почувалась комфортно. З іншого боку (у деяких установах або в метро), люди можуть бути дуже неприємними, майже ворожими  — контраст неймовірний!  Важко отримати єдине уявлення про місто з цими різними планами, які змішуються: дорадянський Київ, радянський і пострадянський.

«Моє зрадливе світло» являє собою один із найскладніших музичних проектів у моєму житті, тому що ця опера надзвичайно складна за своєю музичною партитурою, і у нас було мало часу на її підготовку. Тисячі нот неймовірної вокальної віртуозності для запам’ятовування. Музичний всесвіт Шарріно доволі тонкий, він ставиться до оркестру, як до персонажа, він зображує емоції всіх видів: удари, імпульсне прискорення, тишу... це не схоже на традиційну оперу. Там оркестр підтримує співака, на нього можна покластися.  Незважаючи на це, все пройшло дуже добре, в доволі творчій атмосфері, де ані хвилини не було втрачено. Ми були єдиною командою. Надзвичайно талановита піаністка Діна Писаренко — стриманий стовп цього заходу. У міру того, як наша робота просувалася, партія поступово вкладалася всередині мене. Інколи почувалась, як комп’ютер: кожна сцена — файл, який я можу змінити, а коли зображення ставало нечітким, поверталася до партитури, щоб уточнити початковий образ.

У співпраці з УХО мені дуже сподобався дует Каті Лібкінд і Саші Андрусяк — вони взаємодоповнювані й привабливі в процесі «творіння», і вони одночасно керували всіма аспектами у створенні цього шоу. Приємно бачити творчий драйв художників, прекрасну загальну динаміку, універсальність. Я щаслива, що взяла участь у цьому унікальному заході.

 Дуже сподіваюся, що ми зможемо знову представити цю оперу, яку ми щойно презентували.  І бажано скоро, щоб не забути всього. Після кількох днів відпочинку в Києві повертаюся до своїх інших проектів: концерт пісень епохи Відродження, сучасні концерти, барочна опера. Дуже сподіваюся знову побачити Україну в іншому сезоні, а зараз — насолоджуюсь сніговим покривом!

Майкл ТЕЙЛОР, контртенор (Канада):

— Дуже задоволений роботою, яку зробили в Києві. Процес був дуже цікавим, усі люди, задіяні в цьому проекті, були дуже милі і професійні. Всі колеги-співаки чудово впоралися з такою важкою, але дуже красивою музикою. Не знаю, чи сподобалося вам, але я вважаю цю роботу шедевром.

Я, звичайно, знайомий із ситуацією в Україні, дуже переживаю її. Але абсолютно не відчув прояву цих непростих моментів у повсякденному житті. Європейці з нетерпінням чекають на повернення України в Європейську сім’ю. Цей процес нешвидкий, вимагає сил і великого терпіння від народу України.

Дуже сподіваюся, що зможу сюди повернутися з новими проектами. Мені б дуже хотілося взяти участь у постановці сучасної опери тут. Упевнений, наші українські колеги виберуть щось цікаве для такого проекту.

Стефан ОЛРI, тенор (Франція — Німеччина):

— Моє враження від України дещо зіпсоване тим, що через холодну погоду застудився і валявся в ліжку близько тижня. Але, незважаючи на «хворобу», помітив, що люди всюди просто чудові. Все у лютому здається сірим і похмурим, але люди виділяються на цьому сірому фоні (сміється). Зазвичай готуюся до поїздок за кордон і вивчаю декілька повсякденних речень або фраз. На жаль, не вдалося цього зробити в Україні, тому що через складний матеріал часу на інші заняття не залишалося зовсім. А звучить ваша мова дивовижно мелодійно.

Проект цей — чудова музика, незважаючи на її складність. У житті нечасто випадає нагода взяти участь у чомусь такому цікавому і складному водночас. Оркестр впорався чудово з поставленим завданням.

Я б із задоволенням повернувся сюди. Особливо з чимось із сучасної музики. Я чув, що в Україні проходить багато цікавих фестивалів у цій області і є прекрасні твори.

Руперт БЕРГМАН, бас-баритон (Австрія):

— З 1997 року я приїжджаю до України регулярно, був тут понад 10 разів, але вперше був тут так довго, майже три з половиною тижні. Не можу говорити про всю Україну, але Київ — цікаве місто, де варто побувати. Багато хороших і доброзичливих людей і професіоналів від музики зустрілося і в рамках молодої арт-сцени (Plivka, Ukhomusic). Всі були дуже прихильні і, до речі, говорили хорошою англійською! Побачивши зниження української гривні до менш ніж третини своєї вартості п’ять років тому, справді можу собі уявити, що багатьом людям не так легко жити у великому місті, такому, як Київ, де в деяких магазинах ціни, як у Лондоні та Парижі. Задаюсь питанням: хто справді може собі це дозволити?

Я багато співаю сучасної музики, але ця роль раніше знайома мені не була. Це дуже важко — співати і запам’ятовувати, тому довелося вчитися дуже інтенсивно. Після приїзду до Києва, в кінці січня, було також мало часу для репетицій — близько трьох тижнів порівняно з шістьма тижнями для такого проекту. Увесь час був наповнений дуже інтенсивною роботою, для якої було створено всі умови. У нас була чудова команда: Луїджі Гаррего і Діна Писаренко — з музичного боку, Катя Лібкінд і Саша Андрусяк — концептуальні рішення. Всі були терплячі і натхненні. Чудовий, інтенсивний, вдалий час у Києві, який я ніколи не забуду.

Говорячи про наш київський проект, де була лише одна вистава, сподіваюся, що матимемо можливість представити її ще раз, можливо, не в Києві, а й в інших місцях, і за межами України. Робота гідна цього. Були зроблені аудіо- і відеозаписи, достатньо матеріалу для хорошої роботи і просування. Дуже всі сподіваємося, що найближчим часом знову зустрінемося.