Еволюція чи дееволюція?

П’ять найкращих стрічок бельгійських режисерів, сценаристів, продюсерів Жан-П’єра та Люка Дарденнів, завдяки сприянню компанії «Артхаус-Трафік», демонструють у кінотеатрі «Київ». Відкрили ретроспективу володарів різних міжнародних премій їхньою останньою картиною «Два дні, одна ніч», яка нинішнього року номінувалася на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. Також у програму стрічок братів Дарденнів увійшли такі відомі фільми, як «Хлопчик із велосипедом», «Дитина», «Син», «Розетта».  Ретроспективу представили Посол Бельгії в Україні Люк Якобс та Ярослав Железняк, радник по зв’язкам з органами влади SUN InBev Ukraine.

У фільмі «Два дні, одна ніч» соціальні колізії розглядаються крізь призму проблеми морального вибору, до якого нас постійно спонукає життя. А там, де є проблема вибору, виникає інтрига — основний рушій напруженого сюжету. Він у фільмі будується навколо героїні Маріон Котійяр, яку звільнили з роботи після тривалої хвороби. Притому власних невеликого підприємства, намагаючись уникнути того самого вибору, робить це руками своїх працівників. Поки Сандра лікувалася від депресії, він зрозумів, що ті справляються з роботою і без неї, то ж краще трошки підняти зарплатню шістнадцятьом робітникам, аніж платити ще одній, до того ж психічно неврівноваженій жінці. Поставивши на голосування питання, що вони вибирають, премію у 1000 євро, чи роботу із Сандрою, «гуманний» керівник легко досяг результату. Лише двоє колег проголосували за жінку, яка виховує двох дітей і має не меншу потребу в роботі, решта ж вибрала премію. Не тому, що вони проти Сандри, а через те, що всім їм дуже потрібні гроші. Завдяки тому, що подруга Сандри разом із нею вмовила начальника дозволити переголосувати (попереднє голосування проводили під тиском одного з менеджерів), у жінки з’являється шанс повернути втрачену роботу.

Маріон Котійяр, граючи жінку років на десять молодшу за себе, примудряється переконливо передати її втому і пригніченість життям. Її Сандра належить до того типу людей, які не хочуть ставитися до життя, як до боротьби за існування, печінкою відчуваючи, що цей дарвіністський принцип призначений для світу тварин, а не людей. Люди ж мають навпаки, виявляти солідарність одне з одним і всіляко одне одного підтримувати. Про те, що героїня солідарна з ближніми й готова допомогти у скрутну хвилину, дізнаємося з окремих реплік її колег. Тож і її депресія стає характеристикою не стільки самої Сандри, скільки суспільства, в якому стає все менше місця людяності. Вона настільки делікатна, що не стала б заради себе протягом двох вихідних днів відвідувати домівки своїх колег, якби не її чоловік — це він переконав дружину заручитися їхньою підтримкою перед новим голосуванням. Але саме завдяки перемовинам героїні з колегами по роботі автори фільму розкривають найрізноманітніші грані людської природи — від жертовності (одна з жінок, що голосувала за премію, навіть іде від чоловіка, який на це її спонукав) до тваринної боротьби за «кістку», кинуту господарем (інший співпрацівник, відстоюючи своє право на 1000 євро, влаштовує бійку зі своїм старшим колегою).

Власне те, що героїня провокує людей виявляти свою справжню сутність, і додає філософського присмаку картині, присвяченій соціальним проблемам західного світу (перш за все, безробіттю як наслідку економічної кризи). Те, що стає Голгофою Сандри — принижуватися, просити людей відмовитися від егоїзму і тим самим провокувати їх на моральний вибір, — є долею святих, без яких світ людей давно перетворився б на джунглі. Якщо ми вже згадали про святість, то зауважимо, що про біблійні заповіді у фільмі говорить лише один персонаж — чорношкірий емігрант, який ризикуючи бути звільненим, прийняв рішення, якого від нього «чекає Бог».

Сам Жан-П’єр Дарденн під час відеоконференції, яка відбулася після прес-показу картини, зауважив, що західне суспільство давно вже перестало мотивуватися біблійними заповідями, а людська солідарність, якій він присвятив картину, базується в Європі на суспільному договорі: якщо ми платимо податки, то маємо право на соціальний захист, на добру освіту, медицину, якісну культуру...