Езоп із... гуцульським колоритом
Нове прочитання знаменитої п’єси відбулося в Коломиї
Що найкраще у світі? Людський язик. А що найгірше? Людський язик... Пам’ятаєте, як мудро розтлумачив ці твердження давньогрецький байкар Езоп? Бразильський драматург Гільєрме Фігейредо написав про це у своїй п’єсі, яка нині дуже популярна і йде майже на всіх світових сценах. Нещодавно з’явився Езоп і в Коломиї — в українському драматичному театрі ім. І. Озаркевича. Геть несподіваний!
Режисер-постановник, він же автор сценографії, Валерій Нєвєдров визначив жанр вистави як «гуцульське представлення у жанрі трагікомедії» і «переселив» грецьких героїв на українську землю.
Дійство розпочинається ще на вулиці. На майданчик перед театром у колоритних гуцульських костюмах, із характерними народними інструментами актори виходять у люди і співають коломийки. Розвеселивши всіх, актори прямують у зал і на сцені, на очах у глядачів, перевдягаються у грецькі шати, але від того гуцулами не перестають бути, щоб зіграти «Езопа» і відшукати саме цю українську сутність, поглянути на неї через призму класичного твору — таку мету поставив собі режисер В.Нєвєдров.
Починається все з візуального образу героїв — у їхньому одязі, з грецькими й українськими елементами (художник по костюмах Микола Костюшко), зійшлися культури й часи. Продовжується у пластиці — рухи грецького танцю сіртакі м’яко перетворюються на народну гуцулку і згодом стають подібними до аркана (балетмейстер Мирослава Воротняк). Підпорядковане головному завданню й сценографічне рішення. У просторі сцени звисає легка, наче пульсуюча, блакитна завіса, перев’язана посередні (візуально нагадує пісочний годинник, але замість піску «перетікатиме» час із однієї епохи в іншу). Одним рухом розв’язання мережки образ годинника трансформується у звичайну завісу, що своєрідно розділить епохи. За нею ставатимуть актори, обриси їхніх фігур у хвилеподібних складках тканини нагадуватимуть фризи античних храмів. Так і будуть існувати герої за тканиною завіси в обрисах рельєфів фігур, голів, рук, згодом з’являючись перед нею, розмовляючи один з одним. Таке співіснування двох реальностей -теперішньої й минулої, їхня взаємодія народжує багатий ряд асоціацій.
Сюжет історії про раба Езопа, який потрапив у дім філософа Ксанфа і, незважаючи на свою фізичну непривабливість, став предметом кохання його дружини Клеї, в коломийській виставі грають точно. Але режисерові вдається так розвернути кут зору глядачів, що давні тексти звучать аж надто актуально. Езоп сидить збоку на авансцені й грає на дримбі. Тільки-но звучала трембіта, тут характерний тужливий звук дримби. Місцевий колорит розливається в повітрі. Йдеться про грецьку мову, та всім зрозуміло, що мається на увазі українська! До речі, слово «майдан» звучить неодноразово, даючи різні тлумачення місцю, де збирається народ. А прагнення Езопа до свободи? Як актуально звучить ця сентенція сьогодні, так само, як і твердження про те, що настає момент, коли ні влада,ані сторожа не здатні змінити волю народу.
Виставу грають молоді актори завзято. В образі Ксанфа актор Андрій Юзюк прагне проявити найхарактерніші риси. Його філософ, який має бути мудрим вчителем, постає неробою, що завжди напідпитку і хизується своєю начебто вченістю. Не здатний ні на що путнє, Ксанф-Юзюк вдає з себе важну особу, вирішує долі людей, втішається всевладдям, хоча й здатен принижено просити раба: «Ти будеш складати байки, а я розповідатиму їх на майдані!» В образах Ксанфа й Езопа демонструється протистояння двох світоглядів. І якщо Езоп наділений потворним тілом, то у Ксанфа — потворна душа.
Езоп у виконанні Романа Мардарія вийшов гуцульським мудрецем — спокійним, впевненим у своїх переконаннях, поставивши все на свободу. Пік емоційного стану актор досягає в момент отримання грамоти про волю. З вигуками «я вільний!» Езоп-Мардарій спускається у зал для глядачів, ніби хоче зрівнятися з усіма, і, йдучи проходом, показує усім пергамент про свободу. А мотив кохання Езопа і Клеї (Мар’яна Іванович) режисером навмисне відсунутий на другий план.
Відштовхнувшись від античності, культурної колиски людства, В.Нєвєдров розповідає глядачам про витоки нашої національної культури. Як колись Езоп виводив мораль зі своїх байок, так і вистава Театру ім. І. Озаркевича вслід за ним робить свій висновок: «Кожна людина дозріла для свободи, для того, щоб померти за неї!»
