Фабрики, де створюють... культуру

Нещодавно у Києво-Могилянській бізнес-школі відбувся майстер-клас Агати Етманович — експерта з соціокультурного проектування. Тема події — оновлення індустріальних просторів через культурні ініціативи. В Україні багато промислових споруд — решток колишніх заводів, які навряд чи знову запрацюють: дорого, та й технології змінилися. Маємо і закинуті піонерські табори, пансіонати, кінотеатри, врешті, житлові будинки. Ці приміщення можна перетворити на центри, де можна слухати музику, пізнавати нове, спілкуватися або куштувати щось смачненьке. Такі перетворення називають складним красивим словом «ревіталізація» — тобто відновлення. Переобладнані заклади можуть і мають приносити прибуток — за кордоном такі проекти цікаві підприємцям, державним органам і міжнародним інвесторам.

Агата Етманович навела приклади ревіталізації промислових підприємств у Європі. Експерт живе і працює в Польщі й має великий досвід з цього питання. З 2004 по 2009 роки А. Етманович втілювала мистецькі проекти в художньому центрі Fabryka Trzciny у Варшаві. Центр є колишньою фабрикою, що розташована у неблагополучному районі міста. З 2011 року Етманович співпрацює з арт-центром Fabryka Sztuki (українською — «Фабрика мистецтв») у Лодзі, що також розміщується у виробничих приміщеннях. Ми побували на майстер-класі пані Агати і ділимося почутими цікавинками — раптом це надихне когось із бізнесменів зробити подібне в Україні?

«БЕРМУДСЬКИЙ ТРИКУТНИК» ПО-ВАРШАВСЬКОМУ

Fabryka Trzciny розташована у районі Прага, на «темному боці» польської столиці. Свого часу тут виготовляли мармелад, консерви і гумові вироби, потім підприємство занепало. Раніше люди уникали району, де розміщена фабрика. За словами Агати Етманович, він нагадував Бермудський трикутник: ти лишаєш там свою автівку, йдеш по справах, а машина магічно зникає. Та у закинуте приміщення закохався композитор Войцех Тржчінській (польською — Wojciech Trzcinski, від його прізвища утворилася назва центру). Митець інвестував у споруду всі власні накопичення. Так, 2003 року з’явилася Fabryka Trzciny — приватний культурний і освітній комплекс, де проходять вистави, фестивалі, концерти, лекції, дискусії.

Команда закладу працювала з величезною віддачею. Гроші отримували, та й тепер отримують, тільки від прибутку з центру. Жодних субсидій від міста, майже ніякої підтримки від міністерства культури. Працівники Fabryka Trzciny здають в оренду місця у центрі й самі організовують заходи. Тут облаштували дві кухні: одна — для ресторану, яким керує колектив закладу, друга — для кейтерингу, тобто обслуговування заходів «на виїзді». Одночасно у центрі могли тривати три події.

Команда Fabryka Trzciny нараховує близько десяти «офісних» працівників — наприклад, менеджерів проектів. Хтось долучається до команди тільки для певних подій. Також є офіціанти, технічний персонал. До речі, довгий час Fabryka Trzciny була одним із небагатьох незалежних культурних центрів Європи, де технічний персонал працював регулярно. У закладі влаштовували так багато подій, що технічні спеціалісти були потрібні щодня.

Згодом Fabryka Trzciny стала популярним місцем відпочинку. У центрі багато зважають на комерційну складову. Коли Агата Етманович працювала там, перед кожним проектом команда прораховувала, як хоча б не втратити гроші на тому чи іншому задумі.

Ще за декілька років відвідувачів центру поменшало. Агата Етманович, яка покинула проект 2009 року, пов’язує це з тим, що команда замало взаємодіяла зі спільнотою району. Місцеві люди пишалися Fabryka Trzciny: туди приїздили телебачення і знаменитості. Але центр надто екстравагантний для жителів району, вони бояться зайти всередину. Втім, Fabryka Trzciny і сьогодні працює у Варшаві, це доволі популярне місце, яке приваблює іноземних туристів.

ІНКУБАТОР ІДЕЙ

Приклад відновлення індустріального приміщення за допомогою влади — проект Fabryka Sztuki (дослівно «Фабрика мистецтв») у польському Лодзі. Арт-центр Fabryka Sztuki заснували 2007 року, Агата Етманович співпрацює з ним із 2011 року.

Все почалося з того, що будівлю ХІХ століття, де колись була фабрика, заселила компанія хлопців. Ці люди хотіли зробити сквот — тобто самовільно оселитися у приміщенні. Містяни не протестували — хлопцям негласно дозволили зайняти колишню фабрику. Активісти організували у приміщенні масштабний фотофестиваль, влаштовували інші культурні заходи. Напівлегальний арт-центр приваблював усе більше публіки. Згодом активісти об’єдналися у громадську організацію Lodz Art Center (українською — «Художній центр Лодзі»), до них долучилася театральна асоціація Chorea. Для великих досягнень забракло коштів. Засновники арт-центру вдалися до державно-приватного партнерства.

Активісти звернулися до влади Лодзі. Дві громадські організації — «Художній центр Лодзі» і театр Chorea — підписали контракт із містом і створили муніципальну культурну інституцію. Формально організація належить місту. Але мер Лодзі не може самостійно звільнити або призначити директора арт-центру — тільки після погодження з іншими партнерами. Усі три сторони включені у фінансування організації. Місто надає 90% коштів, громадські організації — 10%, більшість цих грошей — гранти і внески спонсорів.

Проект прибутковий для Лодзі. Так, у Fabryka Sztuki проводять великий фестиваль дизайну. Щороку сотні тисяч людей з усієї Європи приїздять на захід, і до міської казни потрапляє багато грошей. Також арт-центр виконує велику соціальну роботу. Театр Chorea залучає до своїх проектів різні маргінальні групи людей.

Культурну інституцію зорієнтували на розвиток бізнесу. Пару років тому тут з’явився арт-інкубатор — простір, який здають в оренду малим підприємцям на два роки на пільгових умовах. Бізнесмени отримують поради юристів, можуть брати участь у тренінгах для розвитку професійних навичок, використовують обладнання арт-центру. Зараз у Fabryka Sztuki працюють 26 компаній: дизайнери, фотографи, кравці, навіть фокусник. Проект коштував більше десяти мільйонів євро, зокрема зробили колосальний ремонт захаращеного приміщення на фабриці. Половину грошей дало місто, половину отримали завдяки гранту від Європейського Союзу на розвиток підприємництва у регіонах.

Попри успіхи, Агата Етманович зазначила, що Fabryka Sztuki не отримує стільки прибутків, скільки хотілося б. Активісти постійно шукають нових можливостей для доходів і подають себе на різні гранти.

ТВОРЧА ФАБРИКА- МІЛЬЙОНЕР

Melkweg в Амстердамі — відомий концертний майданчик, місце проведення вистав, виставок і гучних вечірок. Заклад розташовано у приміщенні колишньої молочної фабрики. Центр існує з 1970 року, ним керує некомерційна організація. Тут працюють 240 людей — рекорд для європейської організації даного типу. Втім, лише 30 людей працюють більше 30 годин на тиждень. Колектив Melkweg створює майже всі проекти, які представляють у закладі.

У центрі є два концертних зали та багато приміщень різної площі. Часто тут проводять декілька подій одразу. Є бар, кафе та ресторан, якими керують інші компанії, — у команди Melkweg це б займало забагато часу.

Річний бюджет проекту 2013 року склав 11,5 мільйона євро. Компанія майже вийшла «на нуль», бо отримала понад 11,4 мільйона євро прибутку. Більшість коштів виручили з продажу квитків на різні заходи і з послуг кейтерингу.

КРЕАТИВНА ОРЕНДА

У 1990-х у столиці Фінляндії Гельсінкі з’явився культурний центр Kaapeli, тобто «Кабельна фабрика». Заклад розташований на території колишньої фабрики, що виробляла телефони та електричні кабелі. Центр охоплює величезну площу — понад 56 тисяч квадратних метрів, і розміщений за межами центру міста. Kaapeli керує компанія, яку заснувала влада Гельсінкі.

Заклад докорінно відрізняється від Melkweg. Команда Kaapeli не створює власних проектів, а здає в оренду приміщення, як правило, креативним підприємствам: ательє, студіям звукозапису тощо. Деякі приміщення орендують на короткий час, для проведення конференцій та різних подій. У Kaapeli працюють кафе, ресторан, театр, радіостанції, магазини, галерея, де продають твори мистецтва тощо. Усім цим керують компанії-орендарі.

Загальний бюджет центру 2013 року склав 4,5 мільйона євро. Kaapeli — прибуткова компанія, бо єдине джерело грошей, оренда, того ж року принесло 5,3 мільйона євро.

Європейські приклади «оживлення» індустріальних приміщень — скоріше, комерційні проекти, які розвивають малий бізнес і культурне життя спільнот. Деякі вже дають прибуток, деякі мають перспективу цього. Агата Етманович акцентує, що більшість фабрик та заводів спочатку доволі пошарпані. Потім вони можуть перетворитися на гарні споруди, наче з казки. Рецепт успіху            — мати ідею і працювати з повною віддачею.