Федра, Піаф, Заньковецька та інші на одній сцені

Цей форум присвячений видатній українській актрисі Марії Заньковецькій. Цього року в фестивалі, що пройде під девізом «Гортаючи сторінки європейської культури», братимуть участь майстрині сцени з Братислави, Будапешта, Вологди, Вроцлава, Києва, Львова, Могильова та Москви. Організатор і художній керівник фестивалю — відома українська актриса Лариса Кадирова. З її участю буде презентована нова монодрама «Марія (Коли розлучаються двоє...)», а також показана вистава «Стара жінка висиджує» Т. Ружевича (режисер обох постановок — Збігнєв Хшановський, Польща). До речі, за останню монопостановку актриса отримала гран-прі GERAS 45-ї Міжнародної вроцлавської зустрічі театрів одного актора на польському Міжнародному фестивалі театрів одного актора, нагороду «За видатні досягнення акторські» Спілки артистів сцен Польщі та нагороду журналістів ім. Тадеуша Бужинського. Саме Польща стала ініціатором створення книжки «Лариса Кадирова. Щаслива самотність актриси», яку написала відомий театрознавець Алла Підлужна. Презентація відбудеться в перший день фестивалю.

— Географія цьогорічних учасників досить широка: Росія, Польща, Чехія, Білорусія, Словаччина, Угорщина та Україна, — розпочала нашу розмову Л. КАДИРОВА. — В Європі є фестивалі моноспектаклів, але саме жіночих — немає, тому «Марія» — єдиний фестиваль у своєму роді! Всі актриси вперше братимуть участь у фестивалі, навіть українка Лідія Данильчук, яка гратиме «Ричард після Ричарда» за В. Шекспіром (режисер — Ірина Волицька). Наш фестиваль вже сягнув такого рівня, що не ми розшукуємо моновистави: директори багатьох зарубіжних театрів, з якими в мене хороші, дружні стосунки, самі телефонують і радять звернути увагу на нову жіночу монодраму. Так мені розказали, що в Польщі з’явилася молода актриса, яка грає Федру. На київській сцені Анна Скубік виступить 6 жовтня. Братиме участь у фестивалі дивовижний польський актор, режисер, професор, літературний критик, есеїст Богуслав Керц, який є режисером вистави «Федра» Ж. Расіна (як актор він грає Короля Ліра, а також викладає у Вищій Вроцлавській театральній школі). На нашому фестивалі 5 жовтня він покаже як гість Фестивалю виставу «Мій труп» за текстами А. Міцкевича. Не можу не згадати про провідну актрису Могильовського театру, володарку Премії Франциска Скорини — Олену Дудич, що гратиме на фестивалі Едіт Піаф. Текст до постановки актриса написала разом із режисером Андрієм Гузієм. Монодраму «Горобець, який гарчить. Едіт Піаф» столичний глядач матиме змогу побачити 7 жовтня. З Братислави завітає славетна словацька прима — Мілка Зімкова. Вона з 1976 року займається моновиставами, сама пише тексти до них. 8 жовтня М. Зімкова, яка водночас є й актрисою, й режисером, і художником, і автором тексту, гратиме монодраму в двох частинах — «Добрий вечір, Художники!» та «Квиток в небесне». Передчуваю, що цей спектакль матиме величезну емоційно заряджену енергетику. Музична основа вистави базується на творах Ф. Шопена та музиці композиторів Східної Словаччини.

Мені до вподоби, що, завдячуючи фестивалю, ми робимо мистецькі контакти-зустрічі, рандеву літераторів, театрознавців, акторів, режисерів, музикантів, художників та інших творчих людей. Тому вже другий рік девізом фестивалю є «Гортаючи сторінки європейської культури», тобто це — своєрідний «полілог культур». Я вважаю, що тільки в діалозі (монолог — це той самий діалог із самим собою та мовчазним глядачем) ми можемо говорити про нашу націю, культуру та мистецтво, адже їх творять такі талановиті, розумні й мудрі особистості. Таких людей хочеться ще й ще добирати — світлих, доброзичливих, щоб на фестивалі панувала хороша, душевна атмосфера. Я вдячна керівництву свого рідного Театру ім. І. Франка, яке на всі шість днів фестивалю віддало Камерну сцену ім. С. Данченка для показів вистав та Білий зал в основному приміщенні — для проведення виставок, конференцій і презентацій.

У наш фестиваль щиро закохався краківський фотохудожник Марек Сендек, який щороку за власні кошти приїжджає до нас і фотографує всі фестивальні події. Виставку його робіт «Гортаючи фестивальні сторінки» побачать відвідувачі фестивалю, а ще глядацьку увагу безперечно привернуть виставки з фондів музеїв Театрів ім. І. Франка та М. Заньковецької.

— Як ви добираєте учасників конференцій та круглих столів?

— Ми спочатку дивимося, які пам’ятні дати чи ювілеї відзначатиме світ цього року, а далі добираємо науковців з університетів та музеїв. Наприклад, цього року виповнилося 200 років від дня народження англійського письменника Чарльза Діккенса (до нас приїдуть із доповідями професор, режисер Іен Геміш МакДоналд з Единбурзького університету та доктор філологічних наук, професор Людмила Хворова з Тамбовського державного університету ім. Г. Державіна). До 120-річчя від дня народження російської поетеси Марини Цвєтаєвої підготував виступ доктор філологічних наук, професор Російського державного гуманітарного університету Юрій Орлицький із Москви. Із Львівського музично-меморіального музею Соломії Крушельницької з доповіддю про славетну оперну співачку виступить директор Галина Тихобаєва. Хочу нагадати, що 2008 року в залі Міланського театру «Ла Скала» був встановлений скульптурний портрет Крушельницької, адже якби не Соломія Амвросіївна, то світ не відкрив би у всій повноті оперу Джакомо Пуччіні «Мадам Баттерфляй».

Про творчість українського театрального режисера Леся Курбаса розповідатимуть академік Микола Сулима та директор Меморіального музею-садиби в Тернопільській області Ольга Василишин. Я вважаю, що немає у світі аналогу такій глибинно-талановитій особистості, як Лесь Курбас. Директор Київського будинку-музею Миколи Лисенка Роксана Скорульська до 140-річчя від дня народження славетного композитора підготувала доповідь, а також подарунковий ювілейний календар для всіх учасників фестивалю. Своє слово про Марію Заньковецьку скаже директор музею славетної артистки. Всі ці особистості замикаються в коло органічного природного інтегрування української культури у світовий мистецький процес.

— Вистава «Марія (Коли розлучаються двоє...)», яку ви презентуєте на фестивалі, розповідатиме про особисте чи творче життя Заньковецької?

— Не хочу відкривати всіх задумів, скажу єдине, що це той момент життя актриси, коли повз її київський будинок везли на Байковий цвинтар труну Миколи Садовського. Марія Костянтинівна попросила, щоб її підвели до вікна, й за цю годину траурного кортежу в складному емоційному алгоритмі в її уяві імпульсами спогадів виникають життєві, сценічні, творчі події... Хочу нагадати, що це вже третя наша спільна моновистава з режисером Збігнєвом Хшановським. До цієї постановки (так само, як і до вистави «Сара Бернар — наперекір усьому») ми разом писали сценарну композицію. Від того, що ти сам пишеш текст, вкладаючи у нього свої думки й знання, вистава стає об’ємнішою та глибоко душевною за змістом, мало не єдинокровною з твоїм єством. Я багато спілкувалася з людьми, які бачили Марію Костянтинівну, працювали з нею (Борис Романицький, Василь Яременко та ін.), перечитувала її листування, доторкалася до її особистих речей, тому відчуваю спорідненість наших душ...