«Фільми Трієра — це казки у певному сенсі»
Після прем’єри першої частини «Німфоманки» на Берлінському кінофестивалі відбулася зустріч преси з зірками фільму — Умою Турман, Крістіаном Слейтером, Стейсі Мартін, Стелланом Скарсгардом, Шайа Лабафом. Прес-конференція почалася з питанням кореспондента «Дня».
— Дехто з вас працював з Ларсом фон Трієром і раніше, для декого це вперше, але питання до всіх одне: що було найбільш складним у роботі з ним?
Стейсі Мартін: — Для мене найбільший виклик — те, що це був мій перший фільм. Ларс проявив величезну доброту і довіру, завдяки йому ця робота була легкою. Думаю, що під час роботи над фільмом під назвою «Німфоманка» неможливо не отримувати задоволення.
Стеллан Скарсґард: — На мою думку, робота з Ларсом не викликає труднощів. Насправді, працювати з ним набагато легше і приємніше, ніж з багатьма іншими режисерами. Для мене процес навіть не скидався на роботу.
Ума Турман: — Це найкращі дні в моєму житті (Сміється).
Крістіан Слейтер: — Мені шалено сподобалось, це неймовірний досвід. Ларс був терплячим, лагідним, постійно казав мені не поспішати. Я думаю, це спричинено тим, що для мене такий темп незвичний, я завжди хочу робити все швидко, і було приємно взяти участь у проекті, де на фільмування сцен відводилось досить багато часу.
— Умо, здається, вам сподобалося грати цю роль, котра виглядала так, ніби це була сценічна, театральна постановка. Наскільки точно вам доводилось дотримуватися сценарію, скільки свободи вам надавалось?
У.Т.: — Моя роль дуже точно виписана в сценарії. Ларс постійно казав, що я перегравала, але це не новина для мене. Мені було приємно це робити. Ларс написав фантастичний монолог, де обманута жінка заходить до кімнати, і всі замовкають, а вона продовжує говорити. Було досить важко запам’ятати сім сторінок діалогу розгніваної дружини, написаного Ларсом. Також вражає те, як він знімає. Я не знаю, скільки саме хвилин потрапило у фільм, я вперше побачу його сьогодні. Але для мене все складалось з 25-хвилинних дублів. Я ще ніколи не знімалась у такому фільмі, як уже сказав Крістіан. Моя героїня заходить до коридору і чекає. Я кажу: «Ні, ні, ні, стійте!». А він уже знімає! Я думаю:»О, ти знімаєш те, як я чекаю? Добре». Я ніколи не мала подібного досвіду: це як знімати сплячу людину. Але це було неймовірно освіжаюче, яскраво та хвилююче — працювати так, ніби це роль у театрі, тому що у фільмах зазвичай не дають стільки простору. Тож, увесь день ми знімали 25-хвилинні дублі. На це йде досить багато сил.
— Стеллане, ваш персонаж є ланкою, що зв’язує усю історію. Вам був відомий повний об’єм вашої роботи?
С.С.: — Я читав сценарій, тому знав про функцію свого героя. Але під час зйомок я на два тижні залишився в одній кімнаті з Шарлоттою Генсбур. В житті трапляються і набагато гірші речі.
— А що ж до епізодів, які були додані пізніше — наприклад, ретроспективних сцен?
— Ні, вони були в сценарії, я знав про їх існування. Я знав, що мало відбуватись між моїми репліками. Деколи я приймав це до уваги, але, як сказала Ума, під час роботи з Ларсом ти можеш експериментувати і робити все, що заманеться. І це вже його справа — скласти все докупи. Тож ти не надто переймаєшся тим, як він використає відзнятий матеріал.
— Чи знали ви, що певні сцени можуть виглядати дещо гумористичними? Для глядачів вони були несподівано смішними.
— Я знав, що буде смішно, і сцена Уми була однією з найкумедніших, які я коли-небудь читав. Ларс дуже дотепний, з ним вчишся набагато частіше сміятися.
— Питання до Шайа і Стейсі: коли ви вирішили взяти участь в проекті і дізнались, що буде багато еротичних сцен, чи боялись ви того, що це буде занадто? Чи ви були абсолютно впевнені у режисерові? І ще: точиться багато розмов про те, що цей фільм про німфоманію. На вашу думку, чи не є суспільство й досі надто консервативним стосовно сексу у фільмах?
С.М.: — Я довіряю Ларсу і завжди обожнювала його фільми, тож сексуальні сцени були лише частиною фільму для мене. І ми з Шайа встигли поспілкуватись, тож у нас не було ситуації на кшталт: «Привіт, приємно познайомитися, давай роздягайся». Ні. Було настільки багато розмов, переживань, обговорень, підготовки, що тобі аж набридало розмовляти, просто хотілося відзняти сцену, просунутись в роботі над фільмом, проаналізувати її. Для мене як для актриси це важливо.
Шайа Лабаф (Випивши води): — Чайки летять за траулером тому, що вони думають, що з нього кидатимуть у море сардини. Дякую (Встає і виходить геть).
— Ще одне питання до всіх: кажуть, що страх — суттєвий ворог кожного актора. Ваші герої виштовхували вас із особистої зони комфорту або ж утримували вас у ній задля кращої гри?
К.С.: — Очевидно, що сценарій переповнений сардинами (Сміх). Це ключ, я його повернув, і все відкрилося. Так, це втамувало мій страх і хвилювання, я заспокоївся. Ось так... (Ума Турман сміється). Я навіть не можу згадати питання, чесно кажучи...
— Про зону комфорту.
К.С.: — Так, зона комфорту. Я ще не брав участі у зйомках такого типу, коли режисер повністю контролював усі аспекти, і коли я почувався абсолютно безпечно в його руках. З самого початку, з моменту, коли я вечеряв з Ларсом, мене помістили в зону комфорту, я відчув, що він — дуже щира, справжня людина. Через спілкування з ним, просто дивлячись на нього, я міг зрозуміти, що в нього дуже чула душа. А для актора це найцінніший подарунок: мати можливість працювати з режисером, який розуміє, як це — бути актором і деколи перебувати в некомфортних ситуаціях.
С.С.: — Якщо говорити про комфорт і постійне перебування в зоні комфорту, це значить, що ти лінивий актор і не йдеш на ризик. Але з Ларсом почуваєшся дуже комфортно, безпечно, і це дає можливість ризикувати.
К.С.: — Заради нього ти готовий зробити що завгодно. Якщо він попросить, ти це зробиш.
— Пане Скарсґард: ви є здоровим полюсом Ларса, в той час як Шайа є невротичним. Два персонажі разом складають цілісну особистість. Також, існує рівняння, якому вже тисячі років: жінки плюс секс — це зло. І воно створює величезну хвилю шкоди у всьому світі, від насилля до смертей. Чи не намагається Ларс показати нам наш власний невроз і сказати: «Бачите? Ось що ви думаєте. Ось чим наповнене ваше суспільство».
С.С.: — Я не думаю, що він намагається показати багато, він не створює якихось спеціальних повідомлень. Я ніколи не чув, що жінок і секс вважають злом, я завжди знаходив найчудеснішу втіху в сексі з жінками.
— Маю на увазі переслідування жінок.
С.С.: — О, переслідування, так, це правда. Це одна з тем фільму: що нам можна говорити, що можна робити, чи нас переслідують через наші думки, через наші слова, через мову, якою ми користуємось, нашу стать, чи живемо ми інакше, ніж нормальні люди — тобто, чи маємо відхилення від норми.
— У мене питання до пана Скарсґарда: у вашому діалозі з Шарлоттою Ґенсбур мені здалося, що вона представляє сексуальну сторону, а Зелігман виступає в ролі інтелектуальної, творчої паралелі до того, про що вона говорить. Чи могли б ви прокоментувати динаміку стосунків між ними? Також у мене питання до пані Мартін: що ви думали під час першого читання сценарію про відверті сцени, чи хвилювались ви , як буде сприйнято фільм, з огляду на те, якою вразливою ви є в ньому?
С.С.: — Так, двоє героїв в тій кімнаті безумовно представляють дві сторони Ларса фон Трієра: одна — це дивакуватий Ларс, цю роль граю я. А інша є набагато цікавішою, багатогранною, і її грає Шарлотта. Це не просте зображення, але я, так би мовити, євнух, асексуальна особистість, а вона є абсолютно протилежною, і на цьому можна зіграти. Але ми мусимо розуміти, що ми маємо справу не з реалізмом, не обов’язково атакувати закони так, як ми робили б у фільмі, який не був би казкою, тому що всі фільми Ларса є казками у певному сенсі. Потрібно пристосуватись до його всесвіту.
С.М.: — Ні, я не нервувала. Мені не було чого втрачати, з огляду на те, що це був мій перший фільм, ця обставина була дуже зручною. Але коли я читала сценарій — до цього я ніколи їх не читала — то він був настільки проникливий, у написаних Ларсом діалогах було стільки всього, що це захопило мене. Це змусило мене повірити в справді чудового режисера. Нервозність була технічного характеру, адже це мій перший фільм. Але я не нервувала через сюжет.
— Пані Мартін, чи вважаєте ви, що історія німфоманки може бути цікавою для широкого загалу? Чому нам варто подивитись цей фільм?
С.М.: — А чому б і ні? Оце Ларс і робить: він створює дискусію навколо питань, які нам не зовсім комфортно обговорювати, і що важливіше — це те, ким ми є, і ми це заперечуємо. І ще: це ж Ларс, ви маєте дивитись його фільми.
