«Франкінштейн у вишиванці»

Буває так: після добрячої порції із задоволенням прослуханої, гарно аранжованої та якісно записаної музики трапляється диск, з якого лине лише хриплуватий голос у супроводі звичайнісінької акустичної шестиструнки, а ти сидиш, мов громом ошелешений, і поволі усвідомлюєш незвичайний ефект, спричинений нібито тривіальним бардівським мінімалізмом. «Винуватець» — Олександр Смик, один із динозаврів «співаної поезії», яких після відходу в кращий світ Тризубого Стаса лишилося ще менше.

«Франкенштейн у вишиванці» — четвертий диск у квадрології новітньої історії України в піснях. Попередні альбоми «Діагноз Україна», «Час для правди юродивих» та «Параноєвий ковчег» дають повну суперечностей картину параноїдальних збочень суспільно-політичного буття країни. «Езопова мова» Олександра Смика вельми прозора, за усіма майже міфічними персонажами простежуються одіозні постаті сильних світу сього, а будь-яку кризу в політикумі він легко розкриває у двох-трьох іронічно-саркастичних рядках. У своїх дошкульних піснях-памфлетах Смик майстерно підводить вас до думки про мізерію і згубність усієї тієї «толокнечі на Олімпі». Злободенні негаразди він розглядає з точки зору історичної перспективи. Більше його непокоїть те, що не минає з часом — вади національного нашого характеру, соковито змальовані в піснях «Микола Іудович», «Провокатор», «Баламутівка», «Хай Україна вічно, хай», «Франкенштейн у вишиванці». Олександр Смик видав кілька поетичних збірок, книгу публіцистики, є шеф-редактором журналу «Своя музика», утримує приватний Будинок творчості у Кам’янці та зрідка концертує. Слухаючи Смикову квадрологію, ясно розумієш, що років двадцять тому міг би за свої «художества» сісти надовго. Але де гарантія, що це не трапиться завтра... (стукаю по дереву та плюю через плече).