Героїня з тисячею облич

Термін «зірка» здається найменш відповідним Тільді СУЇНТОН, але світовий кінематограф без неї годі уявити. Аристократка й комуністка, дуже пластична психологічно і моментально впізнавана, рівним чином переконлива в коміксі і в радикальному авангарді - таке поєднання протилежностей під силу тільки їй.

Актриса народилася 5 листопада 1960 в Лондоні в родині сера Джона Суїнтона й леді Джудіт Белфур Кіллен. За батькові Тільда походить з давнього шотландського роду: перші згадки про Суїнтонів відносяться до 886 року. Дівчинка робила успіхи і в основних предметах, і в шкільних змаганнях з бігу, проте дуже скоро її пристрастю стали театр і шкільний хор.

Ледве подорослішавши, вона вирушила добровольцем в Африку й пробула там два роки, працюючи в школах, а також вступила в Комуністичну партію Великобританії. І все ж сцена взяла своє: в 23 роки Суїнтон приєдналася до трупи знаменитого Королівського Шекспірівського театру в Стратфорді, гле грала бік-о-пліч з Гері ОЛДМЕНОМ, Кеннетом БРАНОЮ, Деніелом ДЕЙ-ЛЬЮЇСОМ, Джуді ДЕНЧ. Щоправда, їй давали другорядні ролі. Справжня самореалізація чекала її на екрані.

У 1986 вона дебютувала в кіно, знявшись в парі з Удо Кіра у Крістофа ШЛІНҐЕНЗІФА в картині «Егоманія: острів без надії». Але головна подія того ж року для Тільди - прем'єра «Караваджо» - біографічної фантазії про великого італійського живописця Мікеланджело да Караваджо. Режисером стрічки був британець Дерек ДЖАРМЕН - відкритий гомосексуал і радикальний експериментатор. Суїнтон фактично стала музою Джармена, з'явившись в дев'яти його проектах. Саме роль у Джармена в історичній драмі «Едуард II» принесла Тільді перший серйозний приз - кубок Вольпі Венеціанського кінофестивалю як найкращій актрисі в 1991.

Зігравши наступного року в Саллі ПОТТЕР в «Орландо», Суїнтон здобула обожнювання як критиків, так і масової аудиторії, а після появи в пригодницькому трилері Денні БОЙЛА «Пляж» (2000) на актрису звернули увагу в Голлівуді. Саме в Америці відбулася ще одна доленосна зустріч - цього разу з Джимом ДЖАРМУШЕМ. Блискуче виступивши в його «Зламаних кольорах» (2005), Суїнтон стала невід'ємною частиною кастингу в майже кожному його новому проєкті. Не менш охоче залучають її брати КОЕН; Суїнтон також - наставниця доктора Стренджа у Всесвіті блокбастерів «Марвел».

Нині в її нагородному списку - «Оскар», BAFTA, «Донателло», призи Берліна, Венеції і десятків інших фестивалів, але головне - вона як і раніше залишається героїнею з тисячею обличь, здатної перетворитися у вампіра, робота, вбивцю, чоловіка, королеву, Діву Марію - справжнім трикстером наших днів.

Розповідаємо про найбільш значущі ролі Суїнтон на екрані.

«Едуард II» (1991)

Трагедію Крістофера Марло, присвяченій королю Едуарду Другому, відстороненому від влади і вбитому в ХIV столітті, Джармен перетворив у натхненний маніфест на захист прав ЛГБТ. Король, зійшовши на престол, наближає до себе свого коханця П'єра Гавестона. Їхні взаємини викликають категоричне неприйняття церкви й політичної еліти. Зрештою королева Ізабелла (Суїнтон) вступає в змову з Роджером Мортімером, і, відсторонивши Едуарда від влади, кидає його в темницю, де на колишнього правителя чекає болісна смерть.

Роботу Суїнтон інакше ніж віртуозною не назвеш. Вона і покинута дружина, і витончена спокусниця, і підступна інтриганка, і розважлива політикиня, й комічна домогосподарка з косметичної маскою на обличчі; у фіналі, зазнавши поразки, вона сидить у клітці, як велика поламана лялька. Джармен дав їй максимальний простір для гри, знявши фільм в умовно-сучасних декораціях в дусі політичного театру Брехта, і свій арсенал театральних прийомів актриса використана в повній мірі. Крім Кубка Вольпі за найкращу жіночу роль, картина також отримала призи ФІПРЕССІ і «Тедді» Берлінського фестивалю.

«Орландо» (1992)

Драматургічною основою для свого другого повного метра британська кінематографістка Саллі Поттер взяла знаменитий роман Вірджинії Вулф. Історія Орландо починається в епоху королеви Єлизавети Першої, яка робить миловидного шістнадцятирічного юнака своїм фаворитом. На смертному одрі вона дарує йому значний маєток з умовою не старіти. І Орландо виконує обітницю: проходять століття - в цілому 350 років - а його краса залишається непідвладною часу.

Фільм розділений на сім частин - «Смерть», «Любов», «Поезія», «Політика», «Суспільство», «Секс» і «Народження». Першу половину сюжету Орландо проживає чоловіком, а потім в один дивний ранок виявляє, що перетворився на жінку.

В цілому у Поттер вийшла досить безтурботна костюмована арабеска, і якщо в ній знайшлося місце хоча б дещиці смислів, закладених Вірджинією Вульф, то дякувати за це слід Суїнтон. Вона органічна і в жіночому, і в чоловічому вигляді, в любові і в протистоянні мізогінному середовищі, в материнській турботі і у виживанні. У рецензії, написаної для The New York Times, Вінсент Кенбі підкреслив: «Це чудове і дотепне видовище проникає в розум, очі засліплюються, навіть не піддавшись анестезії». Хоча і обійшлося без призів, Суїнтон завоювала двоїстим образом Орландо любов мільйонів.

«Майкл Клейтон» (2007)

В юридичному трилері Тоні ГІЛРОЯ «Майкл Клейтон» Джордж КЛУНІ виконує роль адвоката, який спеціалізується на ризикованих і делікатних справах.

Раптово навколо починають відбуватися незрозумілі речі: близький друг Майкла гине за таємничих обставин; на самого Клейтона хтось робить замах. Все це - заради приховування наслідків згубної політики продуктової компанії U/North, яка свого часу ставила експерименти на невеликих фермах, що призвело до важких хвороб і навіть смертей селян.

Тільда Суїнтон грає головну юристку U/North Карен Краудер, яка й стоїть за кривавим хаосом: заради процвітання компанії вона готова на будь-які жертви. У кар'єрі актриси це один з небагатьох різко негативних персонажів. Тим більше вражає, наскільки багата акторська палітра тут використана. Страх, нечиста совість, коливання перед тим, як віддати смертельний наказ, нещадність, яка проявляється далеко не відразу - перед нами допитливе відтворення засобами акторської гри процесу перетворення респектабельної бізнес-леді у вбивцю. Вражена Кіноакадемія нагородила Суїнтон «Оскаром» за найкращу роль другого плану, а британці присудили BAFTA в тій же категорії.

«Щось не так з Кевіном» (2011)

Шотландська режисерка Лінн РЕМСІ відома непередбачуваними, повними насильства сюжетами, котрі в тій чи іншій мірі стосуються сім'ї. Роман Лайонел ШРАЙВЕР «Щось не так з Кевіном» вона екранізувала, поєднавши сімейну драму і трилер.

Єва Хачадурян (Тільда Суїнтон), колись успішна письменниця, намагається налагодити своє життя після масового вбивства, скоєного її 15-річним сином Кевіном (Езра МІЛЛЕР). Оточена ненавистю жителів міста, вона намагається згадати, що упустила як мати. Її спогади показуються за допомогою флешбеков, що становлять основний сюжет фільму.

Через протистояння Єви і Кевіна Лінн Ремсі проводить важливі для неї теми чоловічого й жіночого, фемінізму, відповідальності за дітей, ірраціональності насильства. Героїня Суїнтон тут втілення стражденного материнства, саме її робота робить дуель любові/ненависті з жорстоким підлітком настільки захоплюючою і страшною.

Фільму влаштували 10-хвилинну овацію в Каннах, а Тільда Суїнтон була відзначена номінаціями на «Золотий глобус» і BAFTA.

«Виживуть тільки коханці» (2013)

«Виживуть тільки коханці» - зразок гри Джима Джармуша з жанровим кіно. Головні герої - подружжя вампірів-інтелектуалів Адама (Том ХІДДЛСТОН) і Єви (Тільда Суїнтон). Хоча їхній любові вже тисяча років, вся історія укладається в кілька ночей їхнього спільного життя.

Вампіри у Джармуша - істоти вищого порядку навіть у своїх вадах. Кров для героїв, нехай навіть донорська, з лікарні, - не просто їжа, а щось на кшталт надзвичайно потужного наркотику. Єва-Суїнтон, з розкішною гривою білого волосся, досконалим тілом і чарівною жіночністю, Адам-Хіддлстон з гострим, трохи божевільним поглядом і звичками проклятого поета здаються дійсно потойбічними істотами.

Однак Джармуш не просто бавиться з жанром: він ще й піддає міф про вампірів - витончених відщепенців - досить іронічній деконструкції, підсміюючись і з глядачів, і з героїв. Особливо дотепним є фінал - коли Єва-Суїнтон перед тим, як встромити ікла в свіжу шию, просить вибачення французькою настільки чарівним голосом, що мимоволі заздриш її жертві.