«Гоголь супроводжує все моє життя»

Цього сезону два київські музичні театри показали прем’єри чудових балетів знаного українського композитора Євгена Станковича: «Майська ніч» — у Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, і «Вечори на хуторі біля Диканьки» — у Національній опері України.

«...Я СТАВ «СПЕЦІАЛІСТОМ» БАЛЕТІВ»

— Євгене Федоровичу, у вашому доробку шість масштабних балетів. Чим привабив балетний жанр?

— Я познайомився зі Стефаном Турчаком, коли він був диригентом моєї Третьої симфонії «Я стверджуюсь». Потім він перейшов працювати в Оперний театр; наближалося святкування 1500-річчя Києва, і Турчак запропонував щось разом зробити. Ясно, що про оперу — такий великий і складний жанр — мови не йшло. А я ще задовго до того познайомився й подружився з Анатолієм Шекерою, котрого Анатолій Авдієвський запросив балетмейстером для постановки моєї фолк-опери «Коли цвіте папороть». То були 1978–1979 роки. Шекера запропонував мені написати балет «Княгиня Ольга». Потім за його ж пропозицією постав балет «Прометей-Распутін», диригентом був також С.Турчак — той балет навіть ставили у Македонії... Так я став «спеціалістом» із балетів.

— Тобто все виходило ситуативно. Автором лібрето двох перших ваших балетів був кінорежисер Юрій Іллєнко. Як так сталося?

— Я з ним робив фільм «Мавка». Іллєнко був людиною енциклопедичних знань, працював оператором у легендарного Сергія Параджанова. Юра постійно пропадав у бібліотеках, працював із документами... Він дуже добре знав історію Київської Русі, тому саме до нього звернулися з пропозицією написати лібрето «Ольги». А потім він створив друге лібрето («Прометея») і третє — до опери «Страшна помста», яка могла стати подією...

— То цей задум бере початок іще з тих часів?

— Так, тоді культовий режисер Борис Покровський дав згоду на постановку, а також художник Валерій Левенталь із Большого театру. Але сталася трагедія: дуже  захворів Турчак... Потім хореограф Віктор Литвинов поставив «Ніч перед Різдвом», а нещодавно — «Вечори на хуторі біля Диканьки»...

— Композитор бере участь у постановці? Чи даєте матеріал, а потім дивитеся на те, що з того вийшло?

— Якщо би я не брав участі у постановках, то й балетів не було б! Почнемо з «Ольги». Тоді у Київській опері працював прекрасний художник Федір Нірод, який оформив чимало вистав. Стефан Турчак — диригент найвищого ґатунку. Анатолій Шекера на той час уже поставив «Ромео і Джульєтту», «Легенду про любов», «Спартака» — це все були знакові вистави.

Щодо моїх балетів, то хореографи бачили їх по-різному. Шекера — єдиний, хто мав практичний досвід із моєю музикою. Він добре уявляв те, що має бути на сцені, придумував сценічне втілення своїх ідей. Інші балетмейстери відштовхувалися вже від музики. Кожний по-різному. Є такі митці, наприклад, Борис Ейфман, які ставлять просто на конкретну відому музику.

— Що запам’яталося з тих часів, особливо від роботи з Турчаком, Іллєнком, Шекерою?

— Справа в тому, що це був період розквіту діяльності тих великих майстрів. Наприклад, Юрій Іллєнко мав колосальну практику в кінематографі, талант Анатолія Шекери добре знали у різних країнах, Стефан Турчак був узагалі одним із найкращих диригентів того часу. Саме ставлення до роботи тоді було іншим, аніж зараз. Наприклад, Турчак працював три місяці, щоби досягти потрібного ефекту в музиці. І це стосувалося не тільки мого балету, а й, приміром, «Пікової дами» П.Чайковського, «Катерини Ізмайлової» Д. Шостаковича тощо. Бідні музиканти стогнали від такої багатомісячної роботи, але зате результат був неперевершеним!

Нині — панування швидкого темпу, а тому спостерігаються неякісність, поверховість. На виїзді музиканти трохи краще грають, бо мотивація — гастролі, а вдома — як вийде...

«Ольгу» фактично врятував видатний учений-історик Дмитро Лихачов. У Києві тоді проводився Конгрес славістів, на якому він був присутній. Щодо балету дехто висловлював думку, мовляв, Ю. Іллєнко щось там неправильно історично висвітлив у лібрето. Йшло 50 на 50, що балет випустять на сцену. У ЦК КПУ, яке тоді керувало, — а там, звісно, всі були «балетними знатоками», — Лихачов вважався стовпом історії, зокрема знавцем Київської Русі. Ну, він і дав «добро». Тоді на засіданні були присутні академік Александров та інші члени Політбюро. А Лихачов закрив це питання, сказавши, що таке трактування має право на існування. Таке було не тільки з цим балетом. Це відбувалося практично з усіма творами, особливо новими. У тій системі, яку ми тепер називаємо «тоталітарною», подібних казусів траплялося багато.

«КЛАСИЧНИХ 32-х ФУЕТЕ ВЖЕ НЕМАЄ»

— У вас є улюблені балети?

— Всі вони написані в різні часи, щоразу поставало інше завдання. Я змінювався як людина — ставав старшим... У кожного твору була своя ціль, та й автори лібрето мали відмінні концепції. Іллєнко, наприклад, завжди формулював якусь глобальну мету.

Зараз дуже багато поглядів на балет. Є продовжувачі класики. У них балет сюжетний: Маріус Петіпа та інші слідували за сюжетом, драматургією, як-от у «Ромео і Джульєтті», «Попелюшці» Сергія Прокоф’єва... І дуже багато французьких і німецьких композиторів дотримувалися цього вектора. У 1960-ті в балеті почала розвиватися лінія авангарду, модерну. Я свого часу побував на багатьох фестивалях — у Югославії, Німеччині, Польщі... Був такий знаменитий французький хореограф Фелікс Бласка — один із засновників жанру авангардного балету. Там уже зверталися навіть до ритуальних тибетських молитов.

— Експериментальні пошуки?

— Не можу сказати — «так», скоріше — це інший погляд на мистецтво. Класичних 32-х фуете, котрі крутять балерини, вже немає. Зараз у хореографії діють інші закони — жести, міміка, пантоміма. Багато що з того перекочувало у рок-культуру, де балет нині займає не менше місце, ніж власне вокал. Рок-симфонія, рок-балет — це вже тепер щось звичне, там найважливіша — комерційна складова. У принципі балет як мистецтво буде жити стільки, скільки житиме людство, музика. Танці —  в природі людини, як і спів!

— Про ваш балет «Прометей» змогла віднайти дуже мало матеріалів. У нього три різні назви: «Прометей», «Распутін» і «Агонія». Чому?

— Він видозмінювався. Це залежало від ситуації. Чиновники, наприклад, запитували: що агонізує? Так, пані Погорєлова з ЦК Компартії на засіданні худради кричала: «Ви побачили революцію очима сексуального маніяка з підворіття!», а  Іллєнко відповів, що вона, м’яко кажучи, нічого не зрозуміла...

— Відверто!

— Так. От такі були тоді баталії.  операми, гадаєте, було легше? Тоді митці мусили боротися за постановки.

— У вас є балети «Ніч перед Різдвом», «Майська ніч», тепер ви згадали про «Страшну помсту»...

— «Страшна помста», зрештою, вималювалася як опера-балет. Там є поєднання танцю, співу, драматичного мистецтва...

«Я НІКОЛИ В ЖИТТІ НЕ ХОДИВ НА РЕПЕТИЦІЇ!»

— Три ваші великі твори пов’язані з іменем Гоголя...

— Гоголь супроводжує усе моє життя. Творчість цього  класика з дитинства мене захоплювала. Я вважаю, що цей письменник передбачив якісь світові речі... Для мене Гоголь володіє якоюсь магією, котра впливає на світ і притягує.

КОЛОРИТНІ ПЕРСОНАЖІ «ВЕЧОРІВ...» — СПОКУСЛИВА ТЕТЯНА АНДРЕЄВА (СОЛОХА) І НАДЗВИЧАЙНО АРТИСТИЧНИЙ ЧОРТ У ВИКОНАННІ ВІТАЛІЯ НЕТРУНЕНКА  / ФОТО ОЛЕКСАНДРА ПУТРОВА

— Розкажіть про балети цьогорічного сезону, які поновлені у київських театрах. За жанрами вони абсолютно різні.

— У Миколи Васильовича немає якоїсь єдиної лінії драматургії. Голова у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» — то, може бути, фантазую, і сьогоднішній голова Верховної Ради — можна шукати будь-які аналогії! Гоголь перескакує із теми на тему — і всі вони актуальні. Більше того, переходить із одного простору в інший — і відстежити це неможливо.

— «Ніч перед Різдвом» ви назвали балетом-пастичо...

— У XVIII ст. існувало поняття опера-пастичо. Пастичо — це паштет. Наприклад, у Альфреда Шнітке — то полістилістика. Пастичо ми можемо знайти у того самого Баха, та й у різних митців інших часів. Я використовував у своєму балеті такі теми, які, може, й не дуже прослуховуються...

— У «Майській ночі» автор лібрето та хореограф — Віктор Гаченко. Його сценічна версія дуже цікава — з використанням у виставі хору, який виступає учасником, коментатором подій, засобом музичної драматургії...

— Наприклад, Анатолій Шекера часто змінював порядок музичних номерів. Віктор Гаченко працював у Ансамблі ім. П. Вірського, в інших народних колективах, він побачив мій фолк-балет по-своєму. А от диригент Олексій Баклан і балетмейстер Віктор Яременко (постановники останнього балету Є. Станковича «Володар Борисфену». — О.Г.) взагалі все перекроювали як самі хотіли й шукали для танцю свою драматургію.

— Чесно кажучи, я слухала «Вечори на хуторі біля Диканьки» у Національній опері як оркестровий твір. Це абсолютно самодостатня музика!

— Знаєте, балетмейстер у театрі повинен отримати не тільки визнання публіки, а й мати удачу, що дуже важливо. Один представляє слабкі постановки, які «на ура» сприймає пересічна публіка, а другий і талант має, а нічого не виходить.

— «Майська ніч» у Київському муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва йшла у постановці Віктора Гаченка, згодом у хореографії Алли Рубіної, а нині — знову балетмейстерське бачення Гаченка.

— Так. Я не можу зрозуміти, чому так сталося. Коли приходить нове керівництво театру, воно все робить по-своєму...

— Із шести балетів автор сценографії трьох — «Майська ніч», «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Вікінги» — Марія Левитська, головний художник Національної опери...

— Машу я знаю ще з часів, коли вона працювала на Кіностудії ім. О. Довженка. Вона дуже обдарована художниця. Театральний художник — дуже складна професія. Те, як створює сценографію вистави Левитська, мені подобається. Наприклад, у «Майській ночі» — це декорації-трансформери, які то змальовують краєвид українського села, то берег озера вночі, то сільську околицю, то шинок...

Знаєте, я ніколи в житті не ходив на репетиції! Тільки якщо мене спеціально запрошували. Давав балетмейстеру клавір, а диригентові партитуру. Я з’являвся лише на репетиціях оркестру, і то, коли мене кликав диригент. Розумію, що виконавців присутність композитора страшенно дратує. А митці, такі як Стефан Турчак, Федір Глущенко, Володимир Сіренко, вони-то знають, якого результату прагнуть досягти!

— «Страшна помста» — вже практично закінчений твір?

— У нього складна доля. Я вже говорив, що задуму чимало років. Над ним починали працювати Юрій Іллєнко, Стефан Турчак, Борис Покровський, Валерій Левенталь, Анатолій Шекера. Тема дуже важка. І чорт мене смикнув за неї братися!

— Ваш учитель — Борис Лятошинський — також цікавився нею!

— Так! Якось ми сиділи у класі. Там були Освальдас Балакаускас, В’ячеслав Лиховид, Михайло Заливадний, і Борис Миколайович каже: «Ось, коли будете братися за якусь тему, то врахуйте — я давно хотів написати твір на «Страшну помсту» за Гоголем»... Поступово мене захопила ця тема. Я почав працювати над нею давно, а зараз вирішив, що треба все ж таки закінчити цю роботу...

— Тобто поки невідомо, яка доля очікує на цей твір?

— Думаю, що в концертному виконанні ми зможемо щось зробити. Сподіваюся, фрагментами твір точно прозвучить. Дуже хочу, щоби публіка отримала уявлення про нього.