Горизонтальна культурна дипломатія

На межі квітня й травня троє українських письменників – Теодозія Зарівна, Максим Кідрук і автор цих рядків – мали нагоду виступити в Чехії. А точніше, на відділеннях славістики й україністики трьох чеських університетів – у Брно, Оломоуці та Празі.

Філософічна й історіософська проза і поезія Зарівної, тревелоги й технотрилери Кідрука, мої іронічно-метафоричні тексти – це, звісно, м’яко кажучи, строкате поєднання. В Україні важко собі уявити літературний вечір такого формату. А втім, він давав уявлення про широкий спектр нашої літератури, на дуже різний смак. Отримали чимало вражень і самі «гастролери», й не лише від незрівнянних краєвидів старовинних чеських міст.

Зустрічі з чеськими україністами та з іншими читачами й слухачами, зацікавленими в нашій літературі, це завжди привід для роздумів на тему культурної дипломатії, популяризації української культури в різних країнах. Власне, Чехії тут не пасує визначення «різні країни», ця країна якраз близька, і знайомити її з Україною значно легше, ніж мешканців дальших частин континенту, не кажучи вже про інші частини світу. Але й тут наразі не доводиться говорити про грандіозні успіхи. У Чехії немає централізованої, потужної установи української культурної дипломатії на кшталт того ж Чеського центру в Києві, неабияким залишається інформаційний вплив Росії на бачення чехами України (саме ця інформаційна війна на тлі війни реальної, кривавої, до речі, стала чи не першим випадком, коли ширші кола українців замислилися про важливість саме культурної пропаганди країни – особливо приємно, коли до цього процесу долучається й офіційна українська дипломатія).

На щастя, є люди й установи, які займаються локальними, проте системними ініціативами. Україністи Брно, Оломоуца та Праги не лише об’єднуються для проведення літературних чи інших заходів. У Брно, наприклад, виходять наукові публікації, в Празі чеською мовою видається «Український журнал». Випускники цих університетів часто займаються перекладом (студентка з Оломоуца розповіла мені, що активно взялася за таку непросту справу, як переклад віршів сучасного поета Мирослава Лаюка, сповнених особливої ритміки, мелодики й діалектизмів) та іншими формами культурного обміну. Нещодавно вперше побачив світ номер часопису перекладної літератури «Plav», присвячений саме українській літературі. Українські події відбуватимуться невдовзі на празькому книжковому ярмарку-фестивалі «Svět knihy».

В університетах сміються: щойно інформаційна картинка навколо України стає негативнішою, на україністику записується менше студентів, і навпаки. Люди, які займаються народною культурною дипломатією, потребують уваги «материкової» громади, ідейної, організаційної підтримки, спільних проектів. Та, звичайно, державних зусиль.

Я згадую, як торік, під час фестивалю «Місяць авторських читань» переїздив український кордон із чеським письменником Ярославом Рудішем і його музичним гуртом «Kafka band». Вони їхали бусиком, переповненим музичними інструментами. І ось на кордоні з’ясувалося, що на кожен інструмент, на кожен дротик потрібен окремий документ. А загальний лист від консула якось не дуже переконливий. Переговори і складання списків тривали годинами, але все ж кордон перетнути вдалося. Цей випадок є для мене метафорою цілої культурної дипломатії (особливо «народної») в нашій країні: все йде тяжко, замість умов, з різних боків створюють перешкоди, та все ж рано чи пізно шлагбаум залишається позаду. І поки мастшабна державна підтримка україністики за кордоном або втілення хоч якоїсь із заявлених концепцій «Українського інституту» залишаються чи то в майбутньому часі, чи в умовному способі, справу роблять і рухають уперед горизонтальні зв’язки та громадські ініціативи.

Не варто при цьому забувати також про те, що будь-яким культурним зусиллям назовні бажано ґрунтуватися на певному внутрішньому ґрунті. Наприклад, гучні чеські міжнродні проекти мають за спиною такі факти, як мало не третина реклами книжок серед цілої зовнішньої реклами в празькому метро та книжкові тиражі, співмірні з українськими, але на тлі в чотири рази меншого населення.