Гранд-гастролі Одеського театру опери та балету

«Одесити — молодці!», «Приїздіть ще. Чекатимемо!» — такі вигуки з переповненого глядацького залу лунали до гостей. А з оркестрової ями чулися відповіді українською: «Приїдемо!», «Дякуємо!», «Тепер ви до нас!». Ще більш гостинно прозвучало: «Оркестр — браво!» і було підтримано оплесками столичної публіки в традиційному місці повної тиші — паузі між актами. І лише ті, хто сидів у перших рядах, побачили щасливі очі музикантів та легкий уклін диригента Олександру Самоїле.

До Києва приїхав майже увесь славетний колектив одеситів: балетна трупа, задіяна у виставі-феєрії, технічні цехи, оркестр, маленькі артисти — вихованці ансамблю класичного танцю «Фуете» Одеської дитячої школи мистецтв №4 та дитячої балетної школи, керівництво, ба навіть три розкішні дресировані хорти, які задіяні у сцені полювання принца Дезіре. За незалежності це перші грандіозні гастролі одеситів у нашій столиці.

Нагадаємо, «День» у №№ 212—213 за 24—25 листопада 2017 р. писав про гучну прем’єру опери «Набукко» Дж. Верді в Одесі, створеної в копродукції з режисером Василем Вовкуном та командою Львівського театру опери і балету ім. С. Крушельницької на запрошення і за ідеєю генерального директора Одеської опери Надії Бабич. Восени відбулися також гастролі Київської балетної трупи в Одеській опері з виставою «Грек Зорба» з участю провідних солістів. Хочеться сподіватися, що всі ці події знаменують якийсь новий етап у музичному житті країни. Оскільки, як відомо, п’ять великих музичних вітчизняних театрів планують створити асоціацію, щоби збільшити кількість обмінних гастролей Україною і частіше запрошувати на постановки фахівців з інших театрів країни. І саме ці великі гастролі, як на наш час, — наочно засвідчують не лише те, що це можливо, а й що це варто ставити на постійні засади. Власне, про це зі сцени перед виставою і сказала помічник генерального директора Одеського театру опери і балету з питань зв’язків із громадськістю Людмила Сергійчук у своєму вітальному слові до київської публіки.

Отже, кияни побачили «Сплячу красуню», прем’єра якої відбулася в Одесі у травні минулого року й одразу стала однією з ТОП-вистав трупи й беззастережно підкорила поціновувачів класичного балету.

Постановка цілковито відповідає визначенню музикознавця Бориса Асаф’єва — «розкішний соковитий балет». Усе багатство, пишність різноманітних хореографічних барв легендарного балету М. Петіпа вдалося передати режисеру Марії Полюдовій, яка привнесла в цю редакцію доволі рідко виконувані фрагменти хореографії великого французького балетмейстера, збагатила її елементами хореографії Ф. Лопухова і К. Сергєєва, тим самим максимально наблизившись до оригінальної версії вистави. Так, були відновлені, скажімо, хореографічні сцени М. Петіпа: оригінальний танець фрейлін та пажів зі скрипочками, сцена в’язальниць перед замком, полонез придворних (представлення казок у палаці) та інші.

Головний диригент театру Олександру Самоїле відновив оригінальну музичну партитуру Петра Чайковського. Маестро досягнув м’якого звучання оркестру, зберігши і драматизм, і ясність музичної думки, і певну рельєфність, і тонку конкретизацію окремих образів, картин, ситуацій, закладених у партитуру Чайковським.

Краса оформлення вистави художником Євгеном Гуренком виявилася гідною хореографії Маріуса Петіпа, а костюми Сергія Васильєва — одягнули цю хореографічну драму зі щасливим фіналом у справді розкішне вбрання у прямому сенсі цього слова.

У «Сплячій красуні» майже всі номери — музичні та хореографічні шедеври. Цього разу, поряд із солістами — благородною Авророю (Олена Добрянська) і справжнім принцом (Станіслав Скриннік) яскраво показали себе Наталія Івасенко (принцеса Флоріна), Станіслав Варанкін (Блакитний Птах) і, звичайно, ефектний, вельми технічний і по-акторськи точний Володимир Статний у ролі злої феї Карабос.

Одеситам виявилося до снаги довести золоту істину, що прямі контакти, домовленості, реальні справи, які вдалося завершити, наявність волі у керівництва та підтримка українських меценатів (у даному разі — благодійного фонду «Бумбураса») можуть зрушити гори в нашій багатостраждальній культурі.