I словом, і джазом

У кожного свій шлях широкий: одні національні зірки комерційно мислять стадіонниками, інші — свято шанують традиції квартирників. Одним досить бачити розпалену юрбу на танцполі, іншим — очі кількох десятків шанувальників. Уся справа у ставленні до мистецтва, що і для кого ти твориш. Коли напередодні нового музично-літературного джем-сешну в столичному барі «Пірогь» зателефонував незмінний лідер київського гурту Er.J.Orchestra Олексій Олександров, його аргументи виявилися переконливими: «Друже, приходь. Ми гратимемо, а наш великий товариш, незмінний організатор джазового фестивалю «Єдність» Сергій Грабар читатиме авторську прозу»...

* * *

Того вечора київська формація Er.J.Orchestra грала у неповному складі: Олексій Олександров — бамбукова флейта, сопілка, клавішні, перкашн, Віктор Крисько — скрипка (альт), клавішні, Кім Решетько — гітара. Плюс, звичайно, повна імпровізація.

Вислухавши інтродукцію, Сергій Грабар пояснив суть перформансу:

— Із Льошою Олександровим ми знайомі тридцять років, стільки, скільки існує Er.J.Orchestra. Щоправда, я закінчував Київський педінститут, а він — лише прийшов до вишу: незалежний, сміливий, креативний. Потім не один раз вони були гостями мого міжнародного фестивалю «Єдність», який упродовж вісімнадцяти років відбувається у приміщенні Київського театру оперети, а оце я до них прийшов у гості. Чому? Що ми знаємо про сучасну українську літературу? Кожен три прізвища назве: Сергій Жадан, Василь Андрухович, Оксана Забужко... Ну, тепер ви знатимете четверте, це — я.

* * *

Сумно видихнула бамбукова флейта, лейтмотив підхопила скрипка, неспішним ритмом збудувала фундамент гітара, а Сергій Грабар відкрив торішню збірку малої прози — «Джаз для тебе» і почав із останньої у збірці мініатюри «Поцілунок».

— Він був довгим і проникливим, до нервових закінчень, до ненаситності подиху, до загадковості неба. Поцілунок ліг вічністю, сповненою насолоди.

У якості делікатних акомпаніаторів Er.J.Orchestra грав, приджазована проза блюзово текла: «Трубач», «Дует», «Барабанщик» — аудиторія слухала, зрідка перекидаючись притишеними репліками.

Вкарбувалися у пам’ять рядки останньої у першому відділенні мініатюри:

— А у центрі Всесвіту серед хаосу і стихій, серед почуттів і прощення, серед безконечності пошуку, поневірянь і страждань, серед відлуння небесного шурхоту крил янгольських, людина з барабанними паличками ловила і збирала звуки, складаючи вічність.

Читець витримав паузу, коли закінчиться мелодія, підняв погляд і сказав:

— Хочу представити вам свого друга, всесвітньовідомого музиканта, барабанщика Володимира Тарасова. Так сталося, що він саме опинився у Києві і завітав до нас. Між іншим, мініатюра «Барабанщик», яку я щойно прочитав, присвячена саме йому. Пропоную викупати Володимира в оплесках.

* * *

Оголосили брейк: на свіжому повітрі випалити цигарку, замовити холодний коктейль чи гарячий трунок, поспілкуватися.

Нас із Сергієм Грабарем познайомили:

— Мені сподобалася така імпровізаційна подача. Добре, що Er.J.Orchestra не грав свої відомі п’єси, як-то: «Танець із єдинорогом» або ж «Чайна церемонія».

— Дякую, — продовжив думку прозаїк. — Таку форму я вигадав, навіть назву придумав — «джаз-читання».

— Доволі точно. Щоправда, щось подібне я бачив на початку 1990-х, коли в Торонто потрапив на літературний jam-session великого американського джазмена Маккоя Тайнера. У клубі на дві сотні місць він акомпанував за роялем канадському поету.

— Тобто форма не нова? — поцікавився Сергій.

— Наскільки мені відомо — ні. Так звані літературні виступи в стилі бібоп-перформансів — часто на одній сцені з джазовими музикантами — започаткували 7 жовтня 1955 р. американські бітники. Сталося це в Галереї Шість (SixGallery) у районі Норт-Біч, Сан-Франциско...

* * *

Наступного дня я зателефонував Сергію Грабарю, подякував за подаровану збірку «Джаз для тебе» і поцікавився, яке враження справив на літературного прототипу мініатюри «Джаз для тебе» Володимира Тарасова київський бібоп-перформанс?

— Знаєте, все виявилося набагато краще, аніж я сподівався. Почути таке із вуст Тарасова, котрий у своєму житті влаштував чимало власних перформансів і чотири роки служив художнім керівником Російського драматичного театру Литви, — це напрочуд висока оцінка...