Iгри для дорослих

Схід завжди цікавив і буде цікавити європейців. І не тільки тому, що звідти викочується сонце, сповіщаючи про початок нового дня. Викликає захоплення оригінальність мислення, особливості ментальності, розмаїття творчих принципів, у тому числі пов’язаних з літературними процесами. На жаль, переклади зі східних мов не так уже й часто з’являються в редакційних портфелях наших видавництв, принаймні не можуть іти в жодне порівняння з літературою західноєвропейських авторів. Причиною цього є, очевидно, і традиційна «спрямованість» у бік Заходу, і зовсім невелика кількість вітчизняних перекладачів-орієнталістів, здатних на високому професійному рівні адаптувати текст для сприйняття пересічним українським читачем. Тому значний пласт іноземної багатовікової культури Сходу залишається непізнаним.

До честі харківського видавництва «Фоліо», цю прогалину вдається заповнити регулярною публікацією творів усесвітньовідомих письменників у добротних перекладах з китайської, японської, корейської, турецької, арабської та інших східних мов. Цьогоріч у серії «Карта світу» видано роман «Заборонені барви» визнаного метра японської прози Юкіо Місіми. Це вдруге (2006 року «Фоліо» опублікувало українською його ж роман «Жінка маркіза де Сада») видавництво звертається до творчості класика японської літератури — автора, який за життя написав майже чотири десятки романів.

Дія у творі відбувається в повоєнній Японії, яку Захід, а точніше США, фактично окупували після Другої світової війни. На цьому історичному тлі два головні герої роману, юнак на ім’я Юїті і його духовний наставник — письменник у літах Сюнсуке Хіноні, своїми вчинками й поведінкою створюють сюжетну лінію в «Заборонених барвах», розкриваючи потаємний світ двох статей — чоловічої й жіночої. Юїті — молодий красень нетрадиційної сексуальної орієнтації, який стає своєрідною «зброєю» в руках старого Сюнсуке для помсти жінкам. Саме тут окреслюється головна інтрига твору Юкіо Місіми, якого справедливо вважають тонким психологом, здатним глибоко дослідити всю гаму людських почуттів, потягів і інстинктів.

З волі автора Юїті ніби руйнує уявне дзеркало й незриму скляну стіну, якими відгородився від зовнішнього світу — світу агресивної гетеросексуальної більшості, що не сприймає природних відхилень, презирливо реагує на одностатеві стосунки. Хоча суспільство й не сприймає таких, як він, все ж це не робить його озлобленим, бездушним циніком. Юїті щиро переймається переживаннями рідних, близьких йому людей. І в цьому основний позитив образу, виведеного в романі «Заборонені барви».

У романі Юкіо Місіма чимало уваги приділив суспільній моралі, що панувала в повоєнній Японії. Країна, відродившись після виснажливої війни, почала нарощувати свій промисловий і економічний потенціал, утверджувати капіталізм американського зразка в кожній галузі господарювання. Конкуренція між корпораціями, компаніями, фірмами породила безробіття, що зачепило всі суспільні прошарки. Кожен японець мусив самостійно вирішувати проблему працевлаштування. Ці досить болючі соціальні процеси письменник описує на прикладі Юїті, який, щоб отримати високооплачувану посаду, змушений торгувати власним тілом. Автор ніби підводить читача до думки: виживає в суспільстві, де постійно точиться боротьба за місце під сонцем, лише той, хто спритний і не рахується з почуттям власної гідності, для кого мораль відсутня як стійка категорія.

Окремих розмірковувань заслуговує інший герой «Заборонених барв» — письменник Сюнсуке Хінокі. Людина талановита, яка власною багатолітньою працею здобула суспільне визнання й посіла належне місце в соціальній ієрархії, водночас є глибоко нещасною, бо хибує цілою низкою комплексів, що постійно пригнічують її єство... Ланцюжок конфліктів, що спалахують між головним героєм та іншими персонажами твору, врешті-решт підводить читача до кульмінації в «Заборонених барвах» — розкриття таємного життя Юїті його дружиною і матір’ю...

Юкіо Місіма, якого вважають письменником-інтелектуалом, у романі «Заборонені барви» ретроспективно дослідив історичне минуле Японії, сформоване упродовж десятків століть. Він намагається знайти спільне між західною і східною культурами, виразниками яких свого часу були англійці — психолог Еліс Хевлок і поет, перекладач Поуп Александр, німці — мистецтвознавець, історик античного мистецтва Вінкельман Йоганн Йоахім і поет-романтик Гельдерлін Йоганн Христіан Фрідріх, французький поет-символіст Стефан Малларме, а також японці — новеліст Іхара Сайкаку, філолог, поетичний критик, збирач і кодифікатор рукописів поезії та прози Фудзівара Тейка, письменник-романтик Ідзумі Кьока, прозаїк Сіга Наоя. Саме їхня творчість згадана в романі, органічно вплітаючись у діалоги між героями, в авторські роздуми й відступи.

Хоча роман «Заборонені барви» Юкіо Місіми в перекладі українською мовою прийшов до нашого читача із запізненням (твір видано ще 1964 року), однак це саме той випадок, коли варто казати: краще пізно, ніж ніколи! Тому будемо чекати на нові переклади творів класиків японської літератури, які розширюватимуть наше уявлення про цю самобутню націю.