Iз вірою та любов’ю

У виставі «При заході сонця» за п’єсою Ю. Дамскер актриса зіграла роль Жені; отримала премію «Київська пектораль» за роль Леттіс Дуфе у виставі «Леттіс і Лавидж» П.Шеффера, що йде на сцені Київської майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» , й стала заслуженою артисткою України.

Надія Кондратовська народилась у Львові, після закінчення акторського факультету Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого (курс Ірини Молостової) деякий час працювала на сцені уславленого Львівського театру ім. М. Заньковецької. Та з 1978 року вона зв’язала свою творчу долю з Київським театром ім. Лесі Українки, який вважає рідним домом. Саме на сцені Російської драми актриса зіграла низку різноманітних ролей, серед яких глядачам найбільше запам’ятались Соля Лаговська з «Кафедри», Дуняша з «Вишневого саду», Дуенья в «Кандиді», Клара із «Зірок на вранішньому небі», Капюла із «Запрошення до замку», дружина з вистави за Чеховим «Шахраї мимоволі»...

Не менш яскраві образи Надія створила у виставах останнього часу — «Трохи ніжності» (П’єра) та «При заході сонця ! (Женя) й у виставі, яку грає за межами свого театру, — «Леттіс і Лавідж». Якщо казати про творчий діапазон актриси, то він досить широкий. Їй підвладні ролі різних амплуа, і все ж найяскравіша вона — в гострохарактерних образах, тому що природа Кондратовської надзвичайно емоційна, з вибуховим темпераментом, іскрометною акторською фантазією. Так, всі три героїні згаданих вистав — образи дуже різні, за часом, за життєвою ситуацією, зрештою, — за національністю. Вони натури творчі. Кондратовська легко справляється з віковими ролями жінок, які набагато старші за неї. Так, у пошуку переконливих рис Надія винахідлива, точна, їй подобається зливатися зі своїми героїнями, а тому вони в актриси виходять органічними, правдивими й щирими, і глядачі вірять їм беззастережно.

Надія Кондратовська не раз доводила своїми сценічними роботами, що вона зрілий і досвідчений майстер сцени, а найголовніша її риса — бажання вчитися. Надія переконана: «в житті завжди повинен бути стимул, що спонукатиме тебе ще чогось в житті навчитися» . Цю потребу актриса реалізує в будь-якій роботі, новій чи тій, яку вже давно грає, в спілкуванні з колегами, в роботі на радіо, дублюванні, яке опанувала високопрофесійно, в кіно, в педагогічній діяльності. Але, за словами Кондратовської, «найголовніші моменти навчання відбуваються на репетиції, коли іде безпосередня робота над виставою, а кожна нова роль — немов чистий аркуш паперу». «Нова роль — це ніби як в перший клас, — говорить вона . —Початок — завжди невідомість, тому вона й лякає. Коли вперше читаю роль, я її немов чую. Не бачу, а саме чую тонально. Потім, в процесі репетицій, намагаюсь підійти до тієї тональності, яку почула спочатку. І велике щастя, якщо всі тональності — режисера, партнерів, художника — збігатимуться разом, у такому випадку вистава відбувається».

Кондратовська в кожній виставі дуже органічна у сценічному існуванні. Вона признається, що «весь час необхідно долати щось в собі, не можна зупинятися, бо коли виникне потреба робити, а ти не будеш готовий, то нічого з роллю не вийде». Тому й тримає Надія весь час себе в бойовій акторській формі.

Вона вміє легко захоплюватись сама й захоплювати інших. Її сценічні героїні теж вміють захоплюватись, а актриса знає, як передати ці почуття по той бік рампи. Кондратовська признається: «Чим більше віддаєш, тим більше отримуєш. Акторське життя і професія, яку я дуже люблю, переконали, що театр — то найкраща школа смирення, терпіння і виховання волі. А яка радість, коли приходить успіх і розуміння того, що тобі все вдалося... На сцені я почуваюся наче «риба у воді»... Втім, перед кожним виходом все одно дуже хвилююся, але, як тільки ступила на кін, відчуваю якесь друге дихання, і хвилювання кудись дівається. На сцені переживаю справжню ейфорію»...

У Надії чудова театральна родина: чоловік — друг і колега, актор Театру ім. Лесі Українки Бондаренко, син Назарчик, який в 13-літньому віці вже виявляє неабиякі творчі здібності. Сім’я в усьому її підтримає, допомагає й не заважає мріяти (бо яка ж творча натура без мрій). А мріє актриса про нові та цікаві ролі, про те, щоб нарешті навчитися керувати автомобілем і подорожувати, сидячи за кермом машини, насолоджуючись краєвидами. До речі, якби не акторство, то Надія, мабуть, стала б ландшафтним дизайнером. А ще Кондратовська мріє досконально вивчити англійську й читати книжки в оригіналі.

На запитання, чого б вона не змогла зробити на прохання режисера, Надія замислилась лише на хвилинку: «Напевно, змогла все б! Співати і танцювати можу. Акробатичні якісь речі, якщо трохи потренуватись, теж зможу зробити. Дякувати батькам, вони мене всього навчили. Не змогла б, гадаю, стрибнути з парашутом, от цього боюсь страшенно... Втім, якщо треба було б для справи, й це б змогла»...