Iз життя ляльок

Ляльки Віри Бутової — передусім саме твори мистецтва, які слiд експонувати на виставках. Іншими словами, — це такі популярні нині авторські ляльки.

Проте на своїх «колег» ляльки Віри Бутової і схожі, і не схожі. Можливо, вся річ у тім, що вони — не так прикраса, як стан душі. «Мрія галантерейника» (блискітки, бісер, скрупульозні вишивки і подібне) — це не для них. Зате жовто-зелені штучні яблука, що трапилися в сувенірній крамниці, й блискавична думка про те, як здорово вони (яблука) виглядатимуть на тлі наявної темно-синьої тканини — це вже до діла. Так само, як і інша історія — з іграшковою скрипочкою.

Ризикнемо розкрити таємницю — ляльок художницi існує небагато (власне ляльок — півтора десятка). І річ не в тім, що Віра Бутова почала ними займатися відносно нещодавно. Просто вона може дозволити собі нечувану розкіш працювати буквально собi на втiху, для себе. І це — при дивній і щасливій здатності всіх ляльок Віри Бутової виділятися й запам’ятовуватися на будь-якій виставці та в будь-якому каталозі.

Ідея тієї чи іншої ляльки може виношуватися — чи, краще сказати, кристалізуватися — досить довго — чи навколо певного аксесуара, на зразок вищезазначеної іграшкової скрипочки, чи навколо віршованого рядка, який закарбувався в пам’яті (серед творінь художниці — «Жовтий янгол», присвячений поезії Вертинського, — саме поезії, а не її авторові), чи з поєднання кольорів, яке вражає (як у побудованій на поєднанні жовто-зеленого та темно-синього «Дівчині з яблуками»), чи, зрештою, просто з назви, яку раптом вигадано (чи, скоріше, пригадано), нерідко також — віршовану (наприклад «Забывшие тебя...» — матеріалізоване словосполучення з Блока).

Але коли все стає ясно, відбувається свого роду творчий вибух — збирання обдуманої ляльки здійснюється майже блискавично. Недавня персональна (до речі, перша персональна, яку названо «Діалоги») виставка ляльок Віри Бутової в Дитячій академії мистецтв почалася з шести ляльок, яких лише за два місяці стало вже вiсiм. Для любителів математичної точності (до речі, перша професія Віри Бутової — математик) уточнюємо — приріст становить 33, 3%.

Нинішні авторські ляльки у своїй більшості — моделі. Їхнє покликання — демонструвати вбрання, якому й приділяється основна увага, — як митця, так і глядача. Що ж до облич, то вони власне залишаються ляльковими, тобто гарнесенькими й абсолютно однаковими — якщо не брати до уваги «макіяжу» у вигляді різного роду мушок, тіней і блискіток. Можливо, в цьому є своя логіка. Але, швидше за все, під популярним нині до заяложеності словосполученням «магія ляльки» мається на увазі не вбрання — нехай навіть «от кутюр». Лялька — це вдача, а вдача (принаймні для ляльки) — це передусім обличчя.

Для Віри Бутової лялька починається якраз із обличчя. Це кредо має й свою крайність — часом обличчям все й закінчується, тому що решта для мисткині просто не цікава (в світлі вищевикладеного, коментарі — зайві). Так виникла велика й цікава серія голів. Однак традиційні ляльки Віри Бутової — все ж таки кращі. Голови — експеримент, а «Ундіна», «Аріель» чи «Коломбіна» — стани душі, що набули, так би мовити, власну душу.

Обмовимося відразу — окрім тих випадків, коли лялька спочатку створювалася якимось чином під певну назву, творіння Віри Бутової не називаються ніяк. Звичайно назви — навіть написані на бирках і ті, що увійшли до каталогів, — лише більш або менш вдалий експромт, до того ж експромт, що належить не самій художниці.

Власне лялька (не як ідея, що більш-менш визначилася, а як артефакт, що матеріалізувався) починається, звичайно, з обличчя — з голови. Голова ця ліпитися спочатку з пластиліну, а потім переводиться в пап’є-маше — старовинний ляльковий матеріал. До речі, ручки і ніжки ляльок Віри Бутової — це, звичайно, також пап’є-маше, але таке, що вже балансує на грані абсолютної віртуозності. Між іншим, положення рук, жест означає тут часом не менше, ніж вираз обличчя. Ну й, зрозуміло — зачіска, вбрання й, так би мовити, аксесуари — дзвіночки, нашиті на спідницю, пташки чи метелики, що сіли на плече.

Одну з найперших своїх ляльок Віра Бутова присвятила пам’яті рано померлої московської бардеси Віри Матвеєвої. Експеримент з усіх поглядів був вдалим, однак подальша лялькова еволюція пішла дещо в іншому напрямі. Навіть такі «ляльки-присвячення», як «Жовтий янгол» чи «Забывшие тебя...», лише відштовхуються від поезії Вертинського і, тим більше, — Блока. У більшості ж випадків ляльки митця абсолютно самостійні і навіть, у певному сенсі слова, самодостатні. Вони не просто занурені в себе. Ці ляльки, що скрізь виділяються і незмінно подобаються, власне, закриті. Зате у своєму власному світі (вимірі?) вони перебувають у постійному контакті, часом одна одну спростовуючи, але частіше — логічно продовжуючи, іноді ж — буквально одна одну відображуючи, як «Аріель» та «Ундіна» чи «Жовтий янгол» та «Зелений янгол», зроблені за однією пластиліновою моделлю. Втiм, такі, певною мiрою, парні ляльки якнайкраще доводять, що обличчя в цьому випадку — деталь важлива, але не основоположна. Більше того — не знаючи про цю фамільну схожість заздалегідь, її просто не помічаєш.

Отже, «Коломбіна» в спідниці iз дзвіночками, з хвацькою молодіжною стрижкою й яблуком у руках; добродушно-лукава, з довгими сивими косами чи то «Блазнярка», чи то «Оповідачка»; вражаючий своєю несподіванкою до стану шоку «Юродивий»; «Зелений янгол» у вінку і з прозорими крилами, позиченими, треба так розуміти, у знайомого ельфа; його побратим «Жовтий янгол» — як-не-як, мешканець кабаре... І ще — «Дівчина з яблуками», на даний момент — остання, напевно, — одна з кращих лялька Віри Бутової; та сама, що народилася з поєднання двох фарб — жовто-зеленої — яблук — і синьої — тканини, що пішла на сукню. Задумана простенькою, вона пройшла стадію простодушної і нині, мабуть, — споглядальниця.