Катрін

Ми всі її знаємо. Знаємо цю хвилю пшеничного волосся, цю посмішку, цю холоднувату красу.

Катрін Деньов.

Уроджена Катрін Фаб'єн Дорлеак, фр. Catherine Fabienne Dorléac, народилася 22 жовтня 1943 року в Парижі. Досі в центрі уваги.

Катрін - середня з трьох дочок акторів Моріса Дорлеака (Теньяка) (26.03.1901-04.12.1979) і Рене Симоно (Деньов), яка досі жива – їй уже 108 років. Її сестри - старша Франсуаза (нар. 1942) і молодша Сільвія (нар. 1946). Прізвище матері Катрін стала використовувати на самому початку кар'єри, щоб її не плутали з більш відомою на ту мить старшою сестрою Франсуазою Дорлеак. У Рене Симоно є також дочка Даніель (нар. 1936) від актора Еме Кларіона.

Моріс Дорлеак працював на дубляжі іноземних фільмів для «Парамаунта», Рене вела весь будинок, але роботу в театрі не залишила. Проте буржуазна сім'я Дорлеак не мала нічого спільного з богемою. За словами Катрін Деньов, батьки «грали в театрі, а театр - це дисципліна. Крім того, це така професія, якою займаються вечорами, що дозволяло нам протягом дня вести нормальне життя». Виростаючи в акторській родині, всі сестри так чи інакше пов'язали своє життя з театром і кіном.

В її доробку –  ролі в 90 фільмах, і все це, звісно, осягнути в рамках однієї статті неможливо. Тому зосередимося на етапних партіях – тих, які лишили місце в історії.

Катрін здобула славу й статус зірки моментально, без традиційної історії довгого підйому нагору, одразу витягнувши щасливий квиток. У 1964 році, коли їй було лише 21, вийшли  «Шербурзькі парасольки» й отримали «Золоту пальмову гілку» Канського кінофестивалю 1964 року.

Фільм, як відомо, є кінооперою в трьох частинах. Усі герої, як головні, так і другорядні і навіть епізодичні, тільки співають; немає жодного розмовного діалогу. Деньов – і це її перша в житті кінороль! - грає красуню-продавчиню парасольок Женев'єву Емері, закохану в автомеханіка Гійома. Яким би сильним це кохання не було, життєві обставини виявляються сильнішими: війна, на якій зникає Гійом, катастрофічна бідність сімейства Емері, одруження з розрахунку.

Ця мелодраматична історія не мала б шансів бути поміченою, якби не дві речі: чіпка, гіперемоційна музика Мішеля Леграна і до того часу нікому не відома юна білява акторка, яка сполучала неймовірну вроду з пронизливою невинністю. Це був у певному сенсі початок нової епохи: жахи Другої світової війни відходили на задній план, гору брали прості людські відчуття, приватність і навіть інтимність. І все це Деньов символізувала, навіть сама не знаючи того.

Показати свій акторський діапазон їй випало майже одразу: наступного року вона зіграла у трилері «Відраза», знятому Романом Поланскі. Скандальний режисер дав Катрін роль Керол Леду - двадцятирічної бельгійки, що працює манікюрницею в салоні краси в Лондоні і живе в одній квартирі зі своєю сестрою Елен. Керол – інтровертка з потужною психологічною травмою і, як наслідок, сильною відразою до будь-чого тілесного з їжею включно. Деньов майстерно демонструє поступове руйнування психіки її героїні – аж до навмисних убивств. Контраст з “Парасольками” був просто колосальний, фільм отримав 2 призи на Берлінському фестивалі, а Деньов – репутацію дійсно серйозної акторки.

Можливо, саме без цього трилеру Деньов не запросили б у новий фільм генія сюрреалізму Луїса Бунюеля «Денна красуня» (1967).

Головна героїня - буржуа-мазохистка Северина (Катрін Деньов), холодна по відношенню до чоловіка, оскільки він не задовольняє її химерні потреби. Вона постійно бачить сни, в яких чоловік мордує її, але в реальності він дуже уважний і люблячий.

Зрештою, не в силах більше терпіти свою незадоволеність, Северина влаштовується працювати в бордель, де нарешті може втілити свої фантазії. Але працювати вона може тільки вдень, поки чоловіка немає вдома. За це і отримує прізвисько Денна Красуня, але, незважаючи на обмеження в часі, завойовує прихильність безлічі клієнтів. Один з них, демонічно привабливий і жорстокий Марсель, підкорює її серце.

В результаті її свідомість і реальне життя зазнають незворотних змін. У «Денний красуні» Бунюель змішує сон і дійсність, що обумовлено подвійним життям героїні, яка постійно перебуває в полоні фантазій, а у фінальній сцені, яка допускає кілька інтерпретацій, глядач уже не може визначити, чи відбуваються події наяву або в снах, і екіпаж зі снів Северин проїжджає прямо під вікном.

Цей фільм здобув «Золотого лева» Венеціанського фестивалю і майже одразу став класикою світового кінематографу, а Деньов вивів у статус міжнародної кінозірки.

У наступні роки Катрін лише зміцнювала цю репутацію, граючи у видатних режисерів. Знову в Бунюеля в «Трістані» (1970) вона виконала неймовірну в своєму розвитку роль невинної сирітки (наче прямо з “Парасольок”), котра перетворюється на цинічну вбивцю. У Франсуа Трюффо в «Останньому метрі» (1980) – директорку театру в окупованому нацистами Парижі; при цьому тут складність полягала в тому, що треба грати  слабку по суті жінку, змушену бути сильною. Для Трюффо цей пізній фільм став свого роду зізнанням у любові до театру. І Деньов, і її партнер по фільму Жерар Лепардьє отримали премії “Сезар”.

Незважаючи на неодноразові запрошення в Голлівуд, Деньов тривалий час залишилася відомою авдиторії в США переважно як героїня роликів, які рекламують парфумерну продукцію. Це змінилося в  1983 році, коли вона зіграла в Тоні Скотта в культовому трилері «Голод». Такої ролі в неї не ще не було: прекрасна, безжальна й вічно молода вампірка Міріам. Партнерами Катрін по цій історії виступили не менш культові Девід Бові та Сьюзен Сарандон. По суті, в Тоні Скотта вийшла вибухова суміш трилера, еротики і чистого естетизму; зараз “лякаючі” моменти уже не діють, але загальна атмосфера, підкріплена блискучою грою, досі вражає.

Саме завдяки акторській майстерності Деньов не стала заручницею віку і лишилася затребуваною у режисерів молодших поколінь. В 1999 році вона пішла на доволі незвичайний крок: написала Ларсу фон Трієру листа, де попросила взяти її у будь-який фільм, який він зніматиме. Ларс пішов назустріч і Деньов з’явилася в «Танцюючій у темряві» (2000) – пристрасній суміші мюзиклу й трагедії, за яку режисеру дали «Золоту пальмову гілку», а виконавиці головної ролі – співачці Бьорк (подругу її героїні власне й зіграла Деньов) – приз як найкращій акторці. Буквально через 2 роки вийшов інший мюзикл, уже більш комедійного ґатунку - «Вісім жінок» Франсуа Озона; в ньому Деньов стала частиною блискучого акторського ансамблю - Людівін Саньє, Віржіні Ледуайен, Даніель Дарині, Ізабель Юппер Огюстін, Фірміні Рішар, Еммануель Беар  і Фанні Ардан. При цьому Озону вдалося неможливе: звести на одному знімальному майданчику Деньов і Ардан, які не надто сприймають одна одну.

Досягши у мистецтві всього, що тільки можливо, Катрін не перетворилася на таку собі небожительку. Виглядати на екрані дивно або смішно для неї в порядку речей. Так, у бельгійській чорній комедії «Новітній заповіт» (Жако Ван Дормаль, 2015) вона грає старіючу матрону, в котрої спалахує справжнє кохання з… горилою. Цей фільм, настільки ж уїдливий, наскільки й зворушливий, став для Катрін ще одним цікавим етапом у кар’єрі.  Проект «Правда»,  який торік вийшов на екрани, знову виводить Деньов у центр уваги. Його режисер, володар “Золотої пальмової гілки”, японець Хірокадзу Корееда, дав французькій зірці, по суті, партію самої себе. Головна героїня - літня актриса на ім'я Катрін, досі оточена масою шанувальників. Їй треба зіграти жінку, яка має дивну здатність не старіти і зустріти свою дочку Джульєтту, яка повернулася зі Сполучених Штатів. Партнерами Деньов виступили Жюльєт Бінош, Людівін Саньє, Рогер Ван Хол та Ітан Хоук.

Повторюся, це лише мала частина ролей Деньов – але, можливо, найхарактерніші з них.

Вона може бути чарівною, або холодною, відстороненою, або безтурботно-милою, або навіть жорстокою. Але за всім цим зачаровуючим “фасадом” – неймовірна глибина, яку мають лічені акторки на цій планеті.