Казка часів війни
На екрани вийшла друга екранізація культового коміксу Френка Міллера «Місто гріхів», один з продюсерів — родом із Києва
Підзаголовок нової картини — «Жінка, заради якої варто вбивати». Режисер, як і 9 років тому, — Роберт Родрігес. З чотирьох сюжетів два написані Міллером спеціально для екранізації. Кістяк продюсерської групи склали вихідці з колишнього СРСР, зокрема — киянин, у минулому режисер-документаліст і засновник телеканалу «1+1» — Олександр Роднянський.
У новелі «Ще одна суботня ніч» автори на радість глядачам воскресили невразливого й навіженого здорованя Марва у виконанні Міккі Рурка. У першому фільмі, варто нагадати, він, убивши безліч негідників, опинився на електричному стільці. Але ось він, наче нічого не було, приходить до тями на вулиці поряд з кількома трупами й двома розбитими машинами, одна з яких — поліцейська. Поступово згадує: так, пригода була веселою і кривавою. Пізніше Марв бере участь ще у двох розборках.
У главі «Жінка, заради якої варто вбивати» Двайт МакКарті (Джош Бролін), що перекваліфікувався на приватного детектива з бандита (у такій іпостасі в першому фільмі його грав Клайв Оуен), намагається позбавитися проклятих спогадів, найвагоміша частина яких — віроломна Ева у виконанні Єви Грін. В останньої виходить справжня королева Міста гріхів: коли треба — спокуслива й беззахисна, коли треба — холодна й жорстока. Через неї Двайт знову потрапляє до серйозної халепи.
«Довга жахлива ніч»: у місті з’являється молодий і зухвалий гравець у покер Джоні (Джозеф Гордон-Левітт), який виграє в самого сенатора Рорка (Пауерс Бут), тим самим кидаючи виклик цій украй впливовій і небезпечній людині; однак мотиви, які рухають хлопцем, набагато глибші, ніж просто азарт, і закінчиться ця історія — яку можна назвати кращою тут — нещасливо.
В «Останньому танці Ненсі» знову з’являється танцівниця Ненсі Каллахан у виконанні красуні Джесіки Альби. Її в першому фільмі від маніяка, сина сенатора Рорка, врятував поліцейський Джон Хартіган у виконанні Брюса Вілліса, але поплатився за це життям. Втрату коханого Ненсі намагається компенсувати алкоголем і вправами у стрільбі. Самого Хартігана теж воскресили, але як привида, з яким Ненсі веде сповнені відчаю діалоги, перш ніж зважитися на самогубну помсту.
Нове «Місто гріхів» витримане в тій самій манері, що й перша стрічка — чорно-біле зображення з агресивними вкрапленнями кольору, присмачене бійками, стріляниною та сексом. Незмінне джерело натхнення і для Родрігеса, і для Міллера — фільм-нуар — унікальний жанр, що процвітав у Голлівуді 1940—1950-х років. Для нуара обов’язкові сильні пристрасті, корумповані політики, продажні поліцейські, фатальні жінки, шахраї найрізноманітніших калібрів і мастей, стильні висококласні вбивці, загальна похмура атмосфера — дія розгортається обов’язково в незатишному, наскрізь порочному мегаполісі, в барах, у казино, в небезпечних нетрях і темних закутках. Хороші хлопці та дівчата в цьому світі є, проте їм доводиться діяти настільки ж безжально, як і їхнім ворогам.
Перший фільм спричинив сенсацію, зокрема, отримав на Каннському кінофестивалі спецприз «За візуальну загостреність». Зараз, коли ефект новизни зійшов нанівець, випарувалася й колишня чарівність Міста гріхів. Залишився лише круто приправлений і витончено поданий атракціон насильства та еротики. Для аудиторії на разі достатньо, але якщо продюсери продовжуватимуть у тому самому дусі, цикл неминуче зайде у безвихідь.
І, з поправкою на наші реалії: на тлі справжньої війни подібне кіно виглядає ще більшою казкою, ніж зазвичай.
Автор дякує кінотеатру «Сінема Сіті» за сприяння в роботі над рецензією.
