Хто на черзі?

У вересні новиною номер один усіх інформаційних агенцій України та Росії стало пограбування Меморіального музею Федора Решетникова в селі Сурсько- Литовське Дніпропетровської області. 20 картин Решетникова займали три кімнати в приміщенні школи. Грабіжники викрали сім полотен відомого радянського митця: «Військові ігри», «Блакитний полудень», «Весняний струмок» і чотири натюрморти, які подарував художник сільському музеєві 1988 року. Злочинці пробралися в музей, який не охороняється, через вікно, їм навіть не довелося перепилювати ґрати — замки на них відкрилися без особливих зусиль. 84-річна доглядачка музею, за сумісництвом ще й шкільний сторож, сказати точно, коли було здійснено крадіжку, не змогла — десять днів вона була на листку непрацездатності і музей у час її відсутності ніхто не охороняв.

Це третя гучна крадіжка з українських музеїв за рік. 22 червня в Болотні Іванківського району Київської області пограбували приватний будинок родичів відомої художниці Марії Приймаченко.

У квітні з художнього музею в Яготині на Київщині зникли полотна Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Віри Кулеби, Юрія Злидня та інших українських митців — всього 33 картини. Грабіжники проникли в музей уночі, скориставшись тим, що після трьох годин ночі в місті вимикається освітлення вулиць. Перепилявши ґратки на вікні першого поверху, вони безперешкодно проникли до музею — через відсутність коштів у музеї не було встановлено сигналізацію, а замість воєнізованої охорони картинну галерею захищала одна бабуся-пенсіонерка. Пошук полотен ускладнювала й та обставина, що в Яготинському музеї не було необхідних описів та фотокопій експонатів. Лише деякі картини з викрадених виявилися випадково сфотографованими на любительських світлинах працівників музею.

Незважаючи на це, злочинців усе ж таки було знайдено, картини повернули до музею, але музейники б’ють на сполох: стан їхньої галузі такий, що пограбування може статися в будь-який момент у будь-якому іншому місці.

За останні роки грабіжники з «візитами» побували в Чернігові, Полтаві, Чугуєві, Одесі, Севастополі… і щонайбільше відсіч їм давали сторожі, озброєні сюрчками. Грабують музеї далеко не випадково. Кожен такий злочин робиться на замовлення. В Україні вже відкрито говорять про існування «картинної мафії». За злодіями стоять вельми впливові та багаті колекціонери, які спеціалізуються на малярстві соцреалізму. Довгі роки воно було малоцікавим, великі музеї часто відмовлялися від цих експонатів на користь маленьких міст і сіл, де вони й перебували до останнього часу без належної охорони й без особливого ризику бути викраденими. Коли на Заході мистецтво соцреалізму ввійшло в моду, ситуація докорінно змінилася.

— Почерк у злочинців один і той же, — розповів директор Обухівського краєзнавчого музею Юрій Домотенко. — Спочатку в музеї з’являються молоді люди років тридцяти, не з місцевих. Ходять залами, цікавляться малярством, розпитують про запасники. А потім уночі без зайвого галасу відбувається пограбування. Упевнений, що це професіонали працюють. Півтора року тому в нас украли дві картини, одна з яких належить пензлеві Дерегуса.

Протистояти цим пограбуванням можна лише в тому випадку, якщо держава виробить чітку політику підтримки музеїв та всього національного надбання, яке зберігається там. Сьогодні в Україні нараховується 420 державних музеїв, ще 3500 перебуває в системі Міністерства освіти, 100 — в системі Міноборони. Кількість приватних і музеїв громадських організацій — взагалі ніхто не підраховував. Маючи безцінні багатства, вони практично не охороняються і ніяк не захищаються державою. У той час, коли ці музеї і їх експозиції гинуть, а будівлі, які розташовано в центрі маленьких і великих міст, потихеньку приватизуються, з ініціативи Президента В. Ющенка розробляються грандіозні плани створення нових музейних комплексів, макетів церков, на які не шкодують ні слів, ні сил, ні коштів. Так, на один лише «Мистецький Арсенал» буде витрачено 1 млрд. гривень. Ще більше планується вкласти в Батуринський комплекс. А, наприклад, для музею в Яготині в бюджеті не було закладено 10 гривень на фотоплівку, щоб зробити фотоопис шедеврів, які там знаходяться... Тільки після пограбування (за лічені дні) гроші знайшлися не лише на фотоплівку, але й на сучасну систему сигналізації.

«СТАРОВИННИЙ ПРОМИСЕЛ»

Крадіжки картин — «старовинний промисел». Один із найвідоміших злочинів цього штибу датується ще 1473 роком. Роботу Ганса Мемлінга «Страшний суд», замовлену для домашньої церкви роду Медічі у Флоренції, переправляли на кораблі. Дорогою корабель було захоплено піратами. Пізніше один із викрадачів презентував її Гданському кафедральному собору, де вона перебуває й досі.

Найвідомішим злочином XX сторіччя стала крадіжка 1911 року знаменитої «Мони Лізи» пензля Леонардо да Вінчі. Роком раніше директор Лувру Теофіль Омоль (який невдовзі після крадіжки пішов у відставку) заявляв, що замах на «Мону Лізу» так само ймовірний, як і спроба викрасти дзвони собору Паризької Богоматері. 60 кращих сищиків паризької поліції не знайшли нічого, окрім відбитка пальця людини, яка не значилася ні в яких картотеках.

Картину було знайдено 1913 року, коли викрадач, італієць Вінченцо Перруджіо, спробував продати її торгівцю антикваріатом (а той поінформував про це поліцію). Перруджіо твердив, що хотів повернути полотно великого співвітчизника Італії — у вигляді компенсації за мародерство Наполеона. Злочинець працював у Луврі малярем. Скориставшись тим, що в залі, де висіла картина, нікого не було, він зняв її, потім позбувся рами й виніс полотно з музею, сховавши його під заляпаний фарбою халат.

«Шторм на морі Галілейському» Рембрандта, «Їдоки картоплі» Ван Гога, «Мадонна з веретеном» Леонардо до Вінчі — всі ці картини об’єднує те, що вони були вкрадені і наразі, на жаль, не знайдені. За неповними даними, в розшуку зараз перебуває близько 500 робіт Пікассо, 250 — Шагала, понад 200 — Ренуара, півсотні картин Ван Гога, сотні витворів Далі.

За статистикою, виявляють лише одну з десяти викрадених картин. Чорний ринок творів мистецтва посідає четверте місце в списку найбільш прибуткових сфер злочинної діяльності (після торгівлі наркотиками, зброєю і відмивання грошей). За нещодавньою оцінкою ФБР, його річний оборот становить близько 5 млрд. доларів. Можливо, слід деяких картин із довгого списку викрадених буде знайдено після розслідування, проведеного українськими правоохоронцями. У січні цього року вони затримали в Кіровоградській області підозрюваних у пограбуванні музеїв в Україні, Росії, Польщі, Франції, Італії та Швейцарії. У машині в затриманих під сидінням було сховано картину Івана Айвазовського «Морський вид», яку було вкрадено влітку 2005 року з Одеського художнього музею. Міліція також встановила причетність затриманих до викрадення з експозиційної зали Севастопольського художнього музею картини митця Василя Полєнова «Монастир над рікою», вартість якої на ринку Європи становить 100 тис. доларів.

Уже зараз ясно, що злочинці працювали «під замовлення», збуваючи крадене «тіньовим» колекціонерам раритетів за ціною, яка становила лише 5% їхньої справжньої вартості. Місцем збуту було місто в одній із країн колишнього СРСР.

КРАДІЖКИ ПОЗА КОРДОНАМИ

Україна сьогодні далеко не єдина країна у світі, де з музеїв викрадають твори мистецтв. На жаль, географія крадіжок охопила практично весь світ. А найбільші пограбування відбуваються в таких благополучних і законослухняних країнах, як Німеччина, Нідерланди, Велика Британія, Швеція. Величезний скандал цієї весни стався в Росії, коли під час планової перевірки фондів Ермітажу виявилося зникнення 221 експоната (!), серед яких пам’ятки російського ювелірного мистецтва, що орієнтовно оцінюються в 130 млн. рублів (нині за цим фактом Генпрокуратурою РФ ведеться слідство).

Найбільшою, за масштабами викраденого, крадіжкою картин ФБР називає наліт на бостонський Музей Ізабелли Стюарт Гарднер, здійснений 18 березня 1990 року. Зв’язавши охоронців, грабіжники, переодягнуті поліцейськими, викрали 13 полотен, серед яких були роботи Дега, Мане, Рембрандта і Вермеєра. Загальну вартість украдених картин було оцінено приблизно в 300 млн. доларів. Жодну з 13 викрадених картин досі не знайдено. Одним із найбільш «оптових» викрадень вважається пограбування Музею Ван Гога в Амстердамі 1991 року, коли було викрадено відразу 20 його робіт. Злодії проникли до музею серед ночі. Будівля охоронялася настільки погано, що грабіжники дозволили собі спокійно оглянути експозицію, вибираючи, що саме взяти. На це вони витратили майже годину. З місця злочину вони втекли на машині охорони. Загальну вартість викраденого було оцінено фахівцями у понад 200 млн. доларів.

Дивно, але навіть у Норвегії з її невисоким рівнем злочинності ім’я митця Едварда Мунка, який працював у стилі експресіонізму, символізму та модерну, все частіше згадується у зв’язку із зухвалими викраденнями його робіт. 1982 року з Музею Едварда Мунка в Осло було викрадено картину «Вампір» (її знайшли й повернули на місце лише шість років опісля). У 90-х роках із Національної галереї в Осло викрали картину «Крик». Незабаром норвезька поліція, до якої підключилися британські сищики, вишла на слід викрадача. Ним виявився безробітний футболіст, який залишив після викрадення в Національній галереї Осло записку з вдячністю за погану охорону музею. А 2004 року серед білого дня озброєні грабіжники винесли з Музею Едварда Мунка дві картини митця: «Мадонну» і другий варіант відомого «Крику», який оцінюється фахівцями в понад 60 млн. доларів. Наприкінці серпня цього року норвезька поліція знайшла викрадені полотна й повернула їх до музею. За іронією долі, повідомлення про цю подію з’явилося в той же день, що й повідомлення про викрадення картин Федора Решетникова з сільського музею в Дніпропетровській області.

З цією, а також із яготинською крадіжкою, норвезький злочин ріднить і те, що картини Мунка також не було застраховано від викрадення, а сучасну систему сигналізації в музеї в Осло встановили лише після гучного викрадення.

Одним із найдивніших потрібно визнати пограбування галереї мистецтв у Манчестері 2003 року. Невідомі викрадачі проникли в будівлю та заволоділи трьома полотнами Ван Гога, Пікассо і Гогена. Охорона та адміністрація спохватилися лише наступного дня, оскільки камери стеження нічого підозрілого чомусь не зафіксували. Незабаром у поліції пролунав анонімний телефонний дзвінок. Невідомий повідомив, де перебувають картини. Поліцейські виявили їх у вказаному місці — поруч із громадським туалетом. У залишеній злочинцями записці було вказано мотив злочину: «дуже погана система охорони впадала в очі». Полотна було повернуто до музею, але за час свого перебування поза його стінами вони значно постраждали від вогкості.

Дивним, таким, що не піддається поясненню, називають фахівці й пограбування 1992 року Львівської картинної галереї, під час якого було вбито двох беззбройних працівників галереї — мистецтвознавця Дмитра Шелеста та заступника директора Ярослава Волчека. З музею, який практично не охоронявся, де експонувалися полотна Тіциана, Рубенса, Тропініна, Перова, Крамського, Репіна, Айвазовського, Реріха, Коровіна, грабіжники винесли три картини класиків польського мистецтва — «Ян III Собєський під Віднем» Яна Матейка, «Ноктюрн» і «З’єднані» Артура Гротгера, що оцінюються в 3— 4 тисячі доларів США. Досі одна з версій того, що сталося, — політичне замовлення злочину. Якраз у період нападу на галерею йшло активне обговорення питання про повернення культурної спадщини України, яка опинилася за кордоном. Чи не була ця акція задумана з метою довести світові, що нашій країні не можна передавати цінності, бо вона неспроможна зберегти навіть те, що має?