Книжка з картинками

Режисер концентрує увагу на українському періоді життя автора «Чорного квадрату». Завдання не з простих, адже присутність митця в нашому культурному краєвиді зусиллями радянського режиму зведена майже до нуля. У фільмі зроблено акцент на пошуках реального місця народження Казимира в Києві, його юних роках в Україні й на періоді викладання в Академії образотворчого мистецтва. Зйомки також проходили в Польщі й у США, в музеї «Центр Гетті» (Лос-Анджелес), де зберігаються оригінали єдиного кіносценарію Малевича.

Малевич був чи не найрадикальнішим художником свого часу, й багато в чому його супрематичний метод досі лишається викликом для консерваторів і моралістів від мистецтва. Тож питання таке: робити фільм у експериментальній стилістиці відповідно до самого духу творчості Малевича чи дотримуватись відпрацьованого формату оповідальної кінобіографії? Володимир Луцький обрав друге. «Малевич» — це цілковито традиційна документалістика: з накладеною і місцями доволі нав’язливою музикою, з закадровим коментарем, начитаним поставленим акторським голосом, з лінійним розвитком сюжету. Режисер, щоправда, додає певні елементи відсторонення: наприклад, показує, як сучасні глядачі дивляться фрагменти хроніки часів Малевича, або як хтось із них ділиться своїми міркуваннями чи історіями; але в прямолінійній структурі фільму ці прийоми виглядають необов’язковими: могли б бути, а могли б і не бути. Зображення в деяких епізодах (у тому числі кольорове) стилізоване під стару плівку — з подряпинами й вертикальними блукаючими лініями — але виглядає це штучно і, знов-таки, необов’язково. Ближче до фіналу Луцький вмонтовує анімаційну короткометражку, реконструйовану  згідно зі сценарієм Малевича, й невідомо навіщо накладає цілком сучасну, електронно-синтезаторну музику — тим самим баналізуючи зроблене.

Є питання й до фактографії. Наприклад, показують будинок у Пархомівці, де Малевич бував у дитинстві, згадують, що на другому поверсі там збереглися напіваматорські фрески, приписувані герою фільму — але не показують і не пояснюють, чому не показують. Вираховують точну адресу будинку в Києві, де насправді народився Казимир — на вулиці Жилянській, але номер будинку забувають повідомити. Кажуть про спорідненість живопису Малевича з музикою — і хоч би трохи більше про футуристичну оперу «Перемога над сонцем», у якій Казимир Северинович узяв вирішальну участь.

Але, власне, найціннішим тут усе ж є інформаційне наповнення. Коментарі сучасних художників і науковців про суть революції у мистецтві, влаштованої Малевичем, та про його несприйняття у нашому академічному середовищі. Інтерв’ю з Івонною МАЛЕВИЧ — прямою спадкоємицею художника, яка живе зараз у Варшаві. Власне тексти, спогади й листи самого Малевича, начитані під відповідні архівні ілюстрації. Все це з якісною комп’ютерною графікою там, де необхідно. Не так образ, як слово.

Отже, кінематографічна якість «Малевича» невисока, як фільм він, по суті, не існує, проте просвітницьку функцію виконує: така собі книжка з картинками, перенесена на великий екран і більш ніж прийнятна для екрану телевізійного. А з огляду на роботу, пророблену авторами зі збору та впорядкування інформації, картина Володимира Луцького є важливою для подолання байдужості, яка все ще багато в чому визначає ставлення до Малевича на його батьківщині.

Прокат фільму наразі відбувається у столичних кінотеатрах «Жовтень», «Київ», у мережі кінотеатрів «Київкінофільм» та у харківському «8 1/2», з 14-го березня фільм показуватимуть у «Кінопалаці Чернівці», з 21-го — у вінницькому кінотеатрі «Родина».

ДОВІДКА «Дня»

Казимир Северинович МАЛЕВИЧ (пол. Kazimierz Malewicz; 11 [23] лютого 1879, Київ — 15 травня 1935, Ленінград, РРФСР, СРСР) — український художник-авангардист, визначний діяч українського авангарду, засновник супрематизму, один з фундаторів кубофутуризму; педагог, теоретик мистецтва.

Народився 11 (23) лютого 1879 року в Києві в українсько-польскій католицькій сім’ї Северина та Людвіки Малевичів. За останніми дослідженнями, місцем народження художника був будинок його тітки Марії ОРЖЕХОВСЬКОЇ за Жилянською вулицею, нині ця територія — між двома житловими будинками: комплексом «Дипломат Холл» та будівлею 1970—1980 років. Батько був інженером цукрового виробництва, тому сім’я часто переїжджала з одного містечка до іншого. До 17 років жив на Поділлі (Моївка), Харківщині (Пархомівка, 1890—1894, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Малювати вчився в Миколи ПИМОНЕНКА в Київській мистецькій школі (1895—1897).

У 1904 переїхав у Москву. Вдосконалював майстерність в училищі живопису, скульптури і архітектури (1904—1905) та в студії Ф. Рерберга (1905—1910). У картинах першого періоду творчості намагався поєднати принципи кубізму, футуризму і експресіонізму. Брав участь у виставках об’єднань художників «Бубновий валет» (1910) і «Віслючий хвіст» (1912), на яких виставляв свої роботи, написані в неопримітивіському та кубофутуристському стилі. Став одним із засновників абстрактного мистецтва. У 1915 започаткував новий напрям — супрематизм. 7 грудня 1915 року вперше виставив полотно «Чорний квадрат на білому тлі», яка перетворилася на ікону сучасного мистецтва. Видавав журнал Supremus (1916). У 1919—1922 викладав у художній школі Вітебська, а в 1923—1927 — директор Інституту художньої культури в Ленінграді.

У 1927 переїхав до Києва, де зусиллями Миколи СКРИПНИКА Малевичу було створено нормальні умови для творчості. Публікував статті на мистецьку тематику в журналі «Нова ґенерація» (1928—1929) у Харкові. У 1927—1930 викладав у Київському художньому інституті, де в цей час працювали Федір КРИЧЕВСЬКИЙ, Михайло БОЙЧУК, Віктор ПАЛЬМОВ, Вадим МЕЛЛЕР, Олександр БОГОМАЗОВ, Володимир ТАТЛІН, Василь КАСІЯН. Але початок репресій в Україні змусив Малевича повернутись у Росію.

Восени 1930 року на допиті чекістів у Ленінграді Казимир Малевич каже, що його національність українець. Його звинувачують в польському шпигунстві. У в’язниці пробув три місяці, зрештою звільнений. Помер у Ленінграді, похований під Москвою. Місце поховання наразі втрачене.