Кобзарський триптих і франківський пророк
За створення «Філармонічної Шевченкіани» диригент-постановник Іван Гамкало та режисер Володимир Лукашев номінуються на здобуття головної премії нашої країни.
Впродовж двох тижнів у Колонному залі ім. Миколи Лисенка ця музично-драматична трилогія презентується киянам та гостям нашої столиці: 23 січня глядачі познайомилися з «Гайдамаками», 31 січня — покажуть «Сон», а 10 лютого — «Думи мої, думи мої, квіти мої, діти». Основу цих концертних вистав складає поетична спадщина Тараса Григоровича. Можна сказати, що диригент Іван Гамкало та режисер Володимир Лукашев започаткували в Національній філармонії новий жанр — літературно-музично-театралізоване дійство, у якому поєднали шевченківську поезію з творами різних музичних жанрів від класичної і академічної музики до фольклору — симфонічними, інструментальними, хоровими, вокальними.
Ідея «Шевченкіани» у філармонічному виконанні народилася у диригента, коли він слухав, як блискуче читає твори Кобзаря прекрасний артист Анатолій Паламаренко. Тоді, 14 років тому, Філармонія була закрита на ремонт, концерти проходили у різних залах Києва, і хоча час, може, був і не дуже слушним, та почалася робота над лібрето та пошуком музичного матеріалу... Прем’єра вистави «Сон» на музику Б. Лятошинського відбулася 1993 р. У цій композиції чудово переплелися гротеск і лірика шевченківської поеми у виконанні Анатолія Паламаренка та образна і контрастна музична палітра творів Бориса Лятошинського, прекрасно передана Національним симфонічним оркестром України. Диригент Іван Гамкало і режисер Володимир Лукашев присвятили цю виставу 182-й річниці з дня народження Тараса Шевченка і презентували її в Українському домі. «Сон» мав великий успіх серед глядачів та критиків.
Як зазначають постановники, широкий громадський резонанс, якого набула постановка, спонукав їх до втілення ще однієї поеми Кобзаря — «Гайдамаки». У цій роботі, крім симфонічного оркестру та читця, були залучені ще чоловіча хорова капела ім. Л.Ревуцького, солісти-вокалісти, актори театру і художник Микола Сухоріпа, який створив «зоровий образ» вистави.
— В основу музичного вирішення постановки «Гайдамаки» лягли хорові композиції Кирила Стеценка, а потім до партитури вистави я додав інструментальну музику Рейнгольда Гліера, яку композитор спеціально написав до першої постановки «Гайдамаків», здійсненої Лесем Курбасом в театрі «Березіль» в 30 ті роки, — розказав «Дню»І. Гамкало. — Оркестровку зробив Литвинов. Мені приємно, що нашу роботу високо оцінила публіка, а в одній із рецензій навіть написали: «Поєднанням всіх художніх складових постановникам вдалося досягти рівня монументального полотна, в якому могутній шевченківський геній розкрився з особливо потужною силою». Прем’єра відбулася у 1999 р. Зі вступною промовою тоді виступив академік Микола Жулинський, а згодом «Гайдамаки» увійшли до репертуару Національної філармонії. Ми показували цю виставу не лише в Києві, а й у багатьох містах України. Перший канал Українського телебачення записав телеверсію «Гайдамаків», яку транслювали і на зарубіжжя.
У минулому році відбулася прем’єра літературно-музичної вистави «Думи мої, думи мої, квіти мої, діти», яка стала продовженням наших творчих пошуків. Після політичної сатири — поеми «Сон» та історичної трагедії «Гайдамаки» ми вирішили, що буде логічним об’єднати лірико-філософську поезію Кобзаря, і так народилися «Думи...». Ця постановка завершає нашу трилогію «Філармонічна Шевченкіана». Композиція побудована на основі обробок народних пісень, хорових та інструментальних творів Миколи Лисенка (у цьому році ми будемо відзначати 165-річчя з дня народження українського класика). Всі твори об’єднані і спеціально перекладені для симфонічного оркестру, а оркестровку зробив Володимир Яковенко. Поезії Тараса Шевченка у виконанні Анатолія Паламаренка зазвучали разом із Заслуженим академічним симфонічним оркестром Національної радіомовної компанії України та Державною хоровою чоловічою капелою України ім. Л.Ревуцького. Нещодавно ми записали диск із «Думами...», і я радий, що меломани та шанувальники творчості Кобзаря його високо оцінили.
Знаєте, шевченківська тема не полишає мене все життя. Кілька років тому, теж з Володимиром Лукашевим, на сцені Філармонії ми здійснили цікавий твір — концертну виставу «Кохання в житті Шевченка». У музично-літературну композицію ввійшли листи, уривки зі щоденника поета, які супроводжувала вокальна та камерна музика Лисенка у виконанні ансамблю «Рідні наспіви». У цій виставі Кобзар представ перед глядачами, як лірик і романтик. Творчість та життя Тараса Григоровича надихає чимало митців, і його спадщина така велика, що є де набратися мудрості і натхнення до нових творчих проектів...
Треба зазначити, що колеги Івана Дмитровича з Національної опери України, де він працює вже 37 років, теж номінуються на Шевченківську премію за постановку опери «Мойсей» Мирослава Скорика, яку, до речі, поставив, як диригент саме Гамкало. Можна без перебільшення сказати, що завдяки кропіткій праці маестро твори не лише національної класики, а й сучасних композиторів з’являються на головній оперній сцені нашої країни.
— Ми повинні бути національним театром не лише за назвою, а за суттю, — наголошує І. Гамкало. — Фактично 25 років(!) на нашій сцені не ставилися опери сучасних авторів. Виросло декілька поколінь співаків, які у своєму репертуарі мають лише твори італійської вокальної школи і виховані на кантилені. Вони не сприймають сучасну музику, її інтонації, не знають і не вміють співати твори сучасних авторів. «Мойсея» ми ставили до дати — 150-річного ювілею. Під час репетицій з’явилася творча аура, і всі задіяні в постановці дуже злагоджено працювали. «Мойсей» — опера філософського плану. У ній кожне слово має вагу, і для нього співакам треба було знайти свою музичну інтонацію. Тема свободи — головна в опері. Хоча розповідь про події, віддалені від нас кількома тисячоліттями, але історія єврейського народу, який пішов з Єгипту заради свободи, близька й зрозуміла сьогоднішнім глядачам. Я захоплений музикою Мирослава Скорика. Він уміє передати нюанси душі. Кілька днів тому ми показували «Мойсея», головну партію прекрасно виконував бас Сергій Магера, виступили хористи та оркестр. Через реакцію глядачів було таке враження, наче це не репертуарна вистава, а ми показуємо прем’єру.
Я впевнений, наша публіка скучила за творами сучасників, у яких відчувається ритм сьогодення, і дуже добре, що це зрозуміла адміністрація театру. Наприклад, навесні ми підготуємо прем’єру — виставу «Бояриня» (музику до опери написав композитор Віталій Кирейко, а в основу лібрето лягла однойменна поема Лесі Українки).
Знаєте, в історії української культури були різні періоди, але я впевнений, що чорна смуга знищення всього українського вже ніколи не повернеться. Потрібно розробити чітку державну програму з відродження національної культури, й окремим пунктом у ній має бути оперне та балетне мистецтво. Глядачі чекають наших нових вистав і підуть на них, але за умови, що вони будуть талановито поставлені, виконуватимуться найкращими акторськими і музичними силами...
