Кохання та... миші

Новорічним подарунком для глядачів стане балет-фантасмагорія для дорослих «Лускунчик», прем’єра якого намічена на 30 і 31 грудня.

Ідея постановки всесвітньо відомого балету має давню історію: це перша назва, яка, за задумом Раду Поклітару, мала з’явитися в репертуарі новоствореного театру. Проте згодом художній керівник та режисер- постановник зрозумів, що колектив ще недостатньо підготовлений до такої складної роботи — від «Лускунчика» чекатимуть справжньої феєрії і хореографічної майстерності.

Тож, дочекавшись свого часу, «Лускунчик» готовий з’явитися на сцені (прем’єра відбудеться в Театрі ім. Івана Франка). Про особливості майбутньої постановки розказав Раду Поклітару, запросивши представників ЗМІ на прес-показ. Що ж чекає на публіку? Поряд із цілісним збереженням партитури, глядач побачить зовсім нову, сучасну версію балету — творці вистави уважно і прискіпливо прислухалися не лише до музики Петра Чайковського, але й до тексту Ернста Теодора Амадея Гофмана. Автори вистави намагалися побачити сюжет не заангажованим, а вільно прочитали мовою хореографії твір відомого німецького письменника; з легкої дитячої казки (якою вона відклалася у свідомості глядачів завдяки класичним балетним постановкам) нова вистава перетвориться у драматичне дійство: з цікавими смисловими вузлами, глибоко психологічними фрагментами.

Новий «Лускунчик» — наймасштабніший проект театру і саме з нього почнеться відлік нового творчого етапу колективу — більш повноцінного та цілісного. Чим визначатиметься цей період для «Київ-Модерн- балету», його представники поки що не озвучують, проте вже сьогодні існують значні плани щодо гастрольної і фестивальної роботи.

У балеті «Лускунчик» візьме участь увесь акторський склад театру (19 акторів). Феєрія сповнена неординарних, ексклюзивних хореографічних знахідок, втілених у чітко сконструйовані, виважені танцювальні етюди. Ось Марі (Еліна Віннікова) та Лускунчик (Олексій Бусько) стають єдиним цілим у захопливому танці, намагаючись уникнути мишачої влади; а згодом вони перетворюються на порцелянових ляльок, котрі рухаються лише завдяки внутрішнім механізмам. До речі, у Поклітару — специфічне ставлення до ляльки: для режисера це психологічно-візуальна копія людини, для якої характерний незмінний конфлікт між її фіксованою зовнішньою формою і складною внутрішньою сутністю. Танець головних героїв також є досить неоднозначним: поєднує в собі і рвучкість рухів, і спортивно-циркові елементи, і тонку лірику, логічним фіналом якої є не театральний, а справжній поцілунок. Звичайно, режисер вводить у постановку і «колектив мишей». У балеті їх велика кількість. Різні за своїми «формами», вони зливаються у цілий мишачий ансамбль, проте кожен персонаж є неповторною індивідуальністю. Вони кричать, виробляють неймовірні хореографічні па і навіть співають...

Історія Лускунчика представлена у видовищних декораціях (сценографія — Андрій Злобін) та костюмах (Анна Іпатьєва) — це гротескова, яскрава і доволі дорога оболонка вистави...