Конкурс Івасюка без відкриттів...

КОЛИСКА «ЧЕРВОНОЇ РУТИ»

Безпосередньо перед відкриттям фестивалю учасників, членів журі та журналістів повезли на екскурсію до музею поета і композитора Володимира Івасюка. Можливо, організатори розраховували, що дух будинку, в якому маестро прожив досить довгий період часу, надихне конкурсантів на чисті ноти.

Директор будинку-музею Парасковія Нечаєва розпочала екскурсію з робочого кабінету Михайла Івасюка — батька композитора. Тут збереглася німецька друкарська машинка письменника, яку йому подарував і сам переробив на український шрифт син. Світлини на стінах розповідали про покоління роду Івасюків. Пані Паша розповіла присутнім про те, що Володимир захоплювався фотографією і його роботи навіть було визнано професійними фотографами. Івасюк-син не пішов шляхом батька і не став письменником — для великих творів у нього не вистачало терпцю. Поезія давалася легше. Але в тих коротких рядках Володимирові вдавалося вмістити стільки почуттів і переживань, скільки не вдавалося іншим прозаїкам у їхніх творах. Далі була вітальня з сервірованим столом. Складалося враження, що за декілька секунд сюди прийдуть гості пити чай. Але понад усе сколихнула остання кімната. В її центрі стояв пюпітр із оригіналами нот і слів найвідомішого витвору Володимира Івасюка — «Червоної рути». Стіни прикрашали предмети його захоплень: фотозбільшувач, вудочки, ноти і тощо. Здавалося, що господар нещодавно побував тут і наводив у кімнаті лад. Найсильніше музей вразив гостей з- за кордону. Для декого було відкриттям, що таке місце взагалі існує. Отримавши потужний енергетичний заряд, конкурсанти були готові до бою.

Увечері того ж дня відбулося відкриття фестивалю «Пісня буде поміж нас». Ця подія завше збирає повний Літній театр. Цього дня на сцену виходять лауреати попереднього конкурсу, члени журі та визнані метри сцени. Квитки «до 60 гривень» не стали перешкодою для шанувальників хорошої музики, і концерт пройшов із аншлагом. Сцену було виконано «в буковинському стилі», хоча замість «водограю» на ній струменів фонтанчик. Через насиченість сцени традиційному портретові Володимира Івасюка виділили скромне місце в закутку на колоні.

Поки глядачі займали свої місця, до концертного майданчика підплив шикарний дев’ятиметровий «Лінкольн» Олександра Пономарьова — «живий» приклад того, що участь у конкурсі Івасюка стає сходинкою до досягнення великих висот. Традиційно «наша людина з «Євробачення» виконувала за програмою найбільше число пісень. Але сюрпризом стало все ж таки не це. У вечір відкриття на сцену вийшли два покоління «естрадників»: корифей Дмитро Гнатюк і Марічка Яремчук — дочка Назарія Яремчука. Маленька співачка, як з’ясувалося наступного дня, трималася на сцені набагато органічніше ніж деякі конкурсанти. Після «Край, мій рідний край...» в її виконанні оплески вдалося згасити лише початком наступної пісні. Такі умови дружньої конкуренції додали натхнення решті співаків, і навіть танцюристи з балету Ауріки Ротару танцювали до упаду.

ЗНАЙ ЇХНІХ

Цього року організатори конкурсу Івасюка відійшли від звичних принципів, і в першому турі учасники виконували лише по одній пісні замість двох. Судячи з минулих конкурсів, ця новина стала вельми нелегким випробуванням для юних талантів. За дві пісні можна виспіватися, але справжній претендент на вище місце повинен показувати клас уже з перших нот. У результаті з двадцяти учасників у другий тур вийшли дванадцять. Альтернативне журналістське журі не помилилося в жодному з кандидатів. Усі зарубіжні виконавці, як і передбачалося, були в цій дюжині.

Другий тур не зобов’язував виконувати твори Володимира Івасюка, і естрадний конкурс збагатився «соулом», «диско», «латинос» та іншими стилями сучасної музики. Виконуючи вже по дві пісні, кандидати в лауреати могли показати весь діапазон своїх голосових даних. На жаль, у другому турі вибули лише наші співаки, і до фіналу вийшло п’ятеро іноземців і троє українців (включаючи рок- групу «XXI век»).

Фінальний тур здивував більше, аніж результати двох попередніх. Усі учасники виглядали практично рівними. Так що журі довелося приділити більше уваги артистичності співаків і пригадати їхні минулі виступи. Болгарка Бойка Щерева «відхопила» овації залу за своєрідну манеру виступу, але більше за татуювання на «найцікавіших» місцях. Олена Трибой з Молдови поєднала спів із грою на класичній скрипці. Львів’янин Назар Савко до невпізнання переробив «Капелюх» і супроводив його нестаріючим брейк-дансом. Але оригінальніше за все звучала «Колискова» у виконанні рок-групи «XXI век» з Києва. Якщо мами захочуть виростити зі своїх чад майбутніх Оззі Осборнів — ця колискова для них.

Результати VIII конкурсу ім. Володимира Івасюка стали відомі наступного дня. Перша премія за молдаванкою Іриною Костіною ($3 тис.). За словами голови журі Миколи Мозгового, вона була кращою всі три дні. Друге місце ($2 тис.) дісталося українці Наталі Валевській. «Бронзу» ($1 тис.) розділили молдаванка Олена Трибой і румунка Ралука Чіокарлан. Дипломантами стали болгарка Бойка Щерева, білоруска Веста Каменєва, львів’янин Назар Савко та київська група «XXI век».

На «післяматчевій» прес- конференції Микола Мозговий заявив, що рівень українських виконавців не витримує ніякої критики. Хоча, за його словами, «не страшно, що в фіналі виявилося більше іноземців, аніж українців. Просто до наступного конкурсу наші стануть більш ретельно готуватися». А що стосується знову не присудженого Гран-прі, Микола Петрович зазначив: «Ця нагорода дається людині на голову вищій за всіх інших. Таких цього року знову не було».

ВУЛИЦЯ, ДЕ НАРОДИЛАСЯ ЛЮБОВ

Останнього дня конкурсної програми городяни і гості Чернівців стали свідками церемонії перейменування вулиці генерала Панфілова на вулицю народного артиста України Анатолія Євдокименка. Відкриття збіглося з днем народження матері Анатолія Клавдії Іванівни, якій у цей день виповнилося 85 років. Для цього заходу до столиці Буковини прибула народна артистка, Герой України Софія Ротару. Під час церемонії вона подарувала трубу фірми «Yamaha» випускникові музичної школи, лауреатові конкурсу виконавців по класу труби, студентові музичного училища ім. С. Воробкевича Романові Голику. Подякувавши міській владі за допомогу в організації цього заходу, Софія Михайлівна сказала: «У цьому місці пройшли найкращі і найщасливіші роки мого життя. Тут народився наш син Руслан. З цього місця злетів мій «Сизокрилий птах». Тут я знайшла свою «Червону руту». Де б ми не були, «Червона рута» і її керівник Анатолій Євдокименко завше пропагували мистецтво Буковини, золотої перлини в короні багатонаціональної України».

«ПІСНЯ БУДЕ ПОМІЖ НАС»

І не дивно, що наступного дня — дня закриття фестивалю Софія Ротару стала хед-лайнером програми. У зв’язку з цим шоу перенеслося з Літнього театру на більш місткий стадіон «Буковина». Квитки на кращі місця було розпродано ще за тиждень до вистави — безперечне свідчення любові буковинців до Софії Михайлівні.

Монтаж сцени тривав три дні, і технікам залишалося лише налагодити світло й звук. Але з ранку, в день фінального гала-концерту, ринула по-осінньому сильна і тривала злива. Настроювання чутливої техніки за таких умов належало до розряду подвигів. Пряма трансляція на головний телеканал України також була під загрозою. На щастя, надвечір дощ ущух, начебто пан Мозговий домовився з небесною канцелярією. Проте через накладки концерт розпочався пізніше на півгодини. Глядачі терпляче чекали...

О десятій годині вечора з перших акордів «Червоної рути» почалося те, на що так довго чекали тисячі чернівчан. Перед глядачами з’явилися президент фонду ім. Володимира Івасюка Микола Мозговий і міський голова Чернівців Микола Федорук для того, щоб відкрити концерт і вручити фіналістам VIII конкурсу Івасюка дипломи і призи. Всі дівчата-переможниці випурхували на сцену в бальних сукнях від спонсорів конкурсу, але єдиний подарунок від салону «Юнона» отримала все ж таки наша землячка Наталя Валевська.

Після завершення офіціозу і вшанування настав час шоу-програми. Поки лауреати показували глядачам, за що все ж таки вони отримали свої премії, втомлений Микола Мозговий сидів на лавці за сценою. Чимось він був схожий на тренера футбольної команди у вирішальному матчі.

І, як завше, трибуни заревли, щойно перед ними з’явився Пономарьов. Не задоволений сценою, він пішов через усе поле «співати в маси». Сотні запальничок доповнили лазерне шоу під «Він чекає на неї». Услід за зятем до трибун зі словами «Який же гуцул не любить поспівати» пішов Микола Петрович. Чернівці зірвалися з місць і вітали метра стоячи. Але те, що творилося в глядацьких лавах із виходом на сцену Софії Ротару, описати на папері не є можливим. Зі всім відомими піснями, з шикарно поставленими хореографічними номерами прима змусила співати навіть найскромніших буковинців. Популярність того вечора вимірювалася трояндами. До ніг Софії Михайлівни їх летіли цілі оберемки. «Червона рута» звучала як гімн. Після фінальних нот за куліси спрямувалися найвідданіші шанувальники — отримати автограф чи сфотографуватися із зіркою. На це їм виділили десять хвилин.

Згасли «юпітери», сцену згорнули набагато швидше, аніж розгорнули, і Чернівцям залишилося чекати цілий рік до нового конкурсу ім. Володимира Івасюка. Цього року обійшлося без сенсацій — на буковинській землі не спалахнула нова зірка естради. І виною цьому не хмари, які постійно клубочилися на липневому небі. Як завжди, проблема більш земна — брак фінансів. Микола Мозговий вже втомився скаржитися на постійне недофінансування одного з найстаріших конкурсів України (цього року замість 500 тис. грн. отримано лише третину). Але «голова» журі не втрачає надії, що наступного року все буде краще. Можливо, Гран-прі «візьмуть» 2004 року?