Коротко / КУЛЬТУРА

Жити довго і померти молодим

Це було обов'язковою частиною юнацьких дискусій — скільки має жити поет? Адже зв'язка слів «поет» і «старість» безглузда сама по собі — ergo, поет має померти молодим (краще загинути). Так, але проживи великий поет довше — скільки ще чудових рядків дісталося б нам! Так, але є часи, нещасливі для поезії: коли говорять гармати — музи мовчать. Так, але у стражданнях зріє душа, і громадянське звучання поезії набирає силу в годину бід народних. Так, але... І так далі, до нескінченності.

Щоб обрав сам поет, якби знав, що попереду? Якби знав, що попереду — війни, революція, розруха, голод? Колективізація, інквізиція, станові й етнічні чистки? І довгі роки мовчання, (глухих часів), забуття і тільки вічна доля поета — сподіватися без надії?.. О ні, краще вже, мабуть, «своєчасна» передчасна смерть!

Так, але...