Ксеркс МАЗДА: «Хай вас скеровує не технологія, а те, що ви хочете сказати»

Лекція, прочитана нашим гостем, стала захопливим майстер-класом про те, як один із найавторитетніших музеїв світу працює з публікою, як досліджує і враховує її потреби, як заохочує людей приходити до музею.  Після лекції Ксеркс Мазда відповів на запитання преси й вітчизняних музейних працівників.

— Помітно, що Британський музей постійно шукає нові й нові шляхи, щоб привертати і утримувати увагу відвідувачів. А чи не могли б ви навести приклад об’єкта, котрий був нецікавим для ваших гостей, і як вам вдалося це змінити?

— У нас в одній із галерей є камінь, на якому жінки на Близькому Сході розмелювали зерно, щоб зробити муку. Дуже старий експонат, але нецікавий зовнішньо. Просто камінь і в ньому виїмка. Все. Він знаходився серед набагато привабливіших речей. Але ж ми знали, що це один із найважливіших об’єктів у експозиції. Він міг розказати дуже багато про працю жінок тієї епохи і про їхні хвороби, бо та робота була дуже тяжкою. Ми зробили цей артефакт привабливішим, просто переставивши його в центр кімнати і подавши на нього яскраві промені. Нове освітлення і центральне місце показали людям, наскільки цей експонат важливий. Поведінка гостей змінилася і вона зацікавилися, що це за камінь.

— У своїй лекції ви багато говорили про мотивацію. То що ж спонукало Британський музей до таких радикальних змін 20 років тому?

— Гарне запитання. Тоді змінювався не тільки Британський музей, але й багато інших музеїв, у всіх частинах Об’єднаного королівства. Був внутрішній тиск. Ми розуміли: ось ми розкладаємо експозиції перед гостями, але не знаємо, є вплив чи ні. Ми вкладаємо своє життя на те, щоб щось виставляти перед публікою, дуже багато працюємо над виставками, але не знаємо, чи маємо успіх, чи розуміють люди те, що бачать. Може, хтось і написав щось схвальне в газеті, але чи справді гості зрозуміли, чи їм сподобалося? Тобто збільшувалася зацікавленість робітників музею у своєму успіхові. Тож у всіх частинах Королівства почали більше уваги приділяти гостю, відвідувачу, і далі музеї дивилися на те, скільки знань, освіти вони можуть надати. Тому цей спосіб вивчення уподобань публіки прийшов із категорії освіти.

— Якою мірою тут можуть допомогти сучасні технології?

—  Відео приваблює гостей, це те, що цікавить їх більше, ніж текст. Тому ці інструменти слід заохочувати — відео, навіть тачскрін — але дуже обережно, треба розуміти, чому саме ви тут використовуєте це. Хай вас скеровує не технологія, а те, що ви хочете сказати. І ваше повідомлення — його краще донесуть словами чи коротким відео, чи картиною? За 5—10 років часу, може й раніше, буде звичайно для більшості гостей приходити до музею з телефоном, планшетом або з іншою технологією. Тому нам треба шукати спосіб розміщення відео — можливо, в галереях, можливо, у прямій подачі на телефонах і планшетах відвідувачів. Технічні аспекти вдосконалюватимуться, музеї змінюватимуться, щоправда, не так швидко як аеропорти, музеї, вокзали, але люди чекатимуть таких само змін у музеях як публічних закладах. Тож ми маємо розуміти, як змінюватиметься технологія, і використовувати зміни для нашої роботи.

— Продовжуючи розмову про технологію: 2009 року ви відкрили інтерактивний центр. Як це вам допомагає?

— Я пропрацював у Науковому музеї Лондона 13 років. Там було дуже багато інтерактиву. Інтерактивні центри мають дуже важливе значення в багатьох музеях. Запитання — для кого вони, і де краще це розмістити? Усюди є плюси і мінуси. Якщо у вас велика колекція, то вам треба подумати, чи ви тримаєте там багато людей далеко від ваших експонатів, чи ці інструменти допомагають спрямувати ваших гостей до певних галерей. Але якщо ви це будете робити, це може відволікати інших відвідувачів. Центр інтерактивного пізнання може працювати краще для вас, якщо ви, наприклад, не можете дозволити собі задіяти багато персоналу всього музею, тому ви зосереджуєте працівників в одному місці. Так само це полегшує співпрацю зі школами, хоча, звісно, ви хочете, щоб діти стояли не перед екранами, а перед експонатами, тому що це унікальна річ, яку можете запропонувати саме ви. Багато доказів, що такі центри дуже популярні — але, повторюся, є велике питання, чи це може бути центр пізнання, чи його елементи, розміщені по всьому музею, в різних залах. Але інструмент це безумовно корисний. Головне — поставте собі запитання: чому ви хочете це зробити, яке повідомлення ви доносите через інтерактив? Бо інтерактив дуже дорогий, багато коштів іде на його підтримку.

— Ви ще зосередили на вашому сайті віртуальну колекцію. Чи впливає вона на відвідуваність? Адже є небезпека, що люди задовольнятимуться тільки переглядом об’єктів у мережі...

— Мене ця тема дуже цікавить. Ми зробили певне дослідження, але тут ще багато треба зрозуміти. Немає доказів, що, якщо ви розмістите свою колекцію в Інтернеті, люди перестануть ходити в музей. Якщо ви розмістите колекцію в мережі, то ви таким чином запросити людей більше відвідувати, бо вони схочуть побачити реальну річ — адже це геть інакші відчуття! Будь ласка, не бійтеся робити це. Університети більш активно використовуватимуть ваші експонати як зразки в своїх лекціях, студенти більше дізнаються і захочуть прийти і побачити. Люди шукатимуть через «Гугл» певні експонати, зможуть почитати, подивитися спочатку в мережі, а потім і на власні очі. Це збільшує шанси гостей встановити емоційні зв’язки з об’єктом. Що ще цікаво — це те, як віртуальні й реальні об’єкти можуть працювати разом, утворюючи те, що сильніше, ніж кожний зокрема. Люди говорять про віртуальний об’єкт як про слабку і бліду тінь реального предмета. Я вважаю, що ні — це просто різні речі. Є те, що віртуальні об’єкти можуть робити набагато краще, ніж реальні: наприклад, річ можна дуже детально оглянути на екрані, краще, ніж у якомусь ящику, нехай і добре освітленому. Якщо один об’єкт тут, а другий — в Британії, їх набагато легше поєднати через екран. Я думаю, що ви як музейні фахівці маєте знаходити шляхи використання фантастичних можливостей і переваг цифрових об’єктів, але ми поки що не почали робити це повною мірою.

— Насамкінець: скажіть, як це було — допустити до музейних колекцій такого своєрідного, навіть провокативного митця, як Грейсон Перрі (Грейсон Перрі — актуальний художник, часто з’являється в образі трансвестита, лауреат премії Тернера, зробив інсталяцію у Британському музеї 2011 року. — Д.Д.)?

— Ми запросили його, щоб дослідити колекцію Британського музею. Він витратив два роки, досліджуючи колекцію, і зробив дуже незвичайну виставку з наших експонатів і з тих артефактів, які змайстрував сам — він відомий художник, але також ще дуже уважний до ручної праці, до ремісництва. Він знайшов незвичайні зв’язки між експонатами, описав ці зв’язки і по-свіжому подивився на ті об’єкти, які у нас є. Вийшла дуже цікава і дуже інтелектуальна експозиція. Що Грейсон зробив насправді? Він втілив те, що ми говорили про себе. Ми говоримо, що хочемо допомогти людям зв’язати різні культури, епохи, що це можна зробити під дахом нашого музею — і таким чином поєднуючи і зв’язуючи, люди почнуть розуміти, чому світ влаштований так, як він влаштований сьогодні, і де наше місце в цьому світі. Ви починаєте з розуміння вашої ідентичності, коли дивитеся на об’єкти з усього світу і з різних часів. Грейсон своїм унікальним поглядом пройшов усю колекцію і проілюстрував, як це може бути зроблено, і як цим можна поділитися з багатьма гостями. Адже для цього й існують музеї — щоб люди могли прийти й дізнатися про щось, надихнутися емоційно, отримати зв’язок з експонатами і певний вплив на своє життя.