Квіти для Роговцевої
16 липня святкуватиме день народження Ада Миколаївна
Гучних святкувань у суботу не буде — дата не кругла, лише передювілейна. От наступного літа!.. А що, власне, наступного?
Так. Є дві книги спогадів, і обіцяють, що далі буде...
Ідуть кілька вистав — і гастрольні, і «Вася має зателефонувати» у Театрі на Лівому березі Дніпра, нещодпано поновлений. До речі, традиційний дарунок глядачам теж буде: у понеділок, 18-го, на сцені Національної оперети — хіт останніх сезонів, «Схоже на щастя», у чудовому партнерстві зі Світланою Орліченко.
Так, і кіно — наскільки воно взагалі є нині в Україні — не забуває.
Та все ж муляє...
...Колись, іще після першого Майдану Роман Віктюк — із властивою йому експресією — вигукнув: «Я повірю у якісь зміни в цій країні лише тоді, коли Роговцева матиме свій театр»! «Свій», «театр» — надто гучно. Я, власне, не про конкретні назви чи формати — а про те, чи має сьогодні А.Роговцева — як наше виняткове національне надбання — належні можливості, територію для втілення своєї харизми, для передачі свого унікального досвіду?
Вона ніде не викладає, грає «дискретно», на різних, часто випадкових локаціях... І взагалі: лише удома, на кухні чи в селі, для гостей та онуків — або на спорадичних творчих вечорах — це неприпустимо, злочинно мало!
...Тож я ставлю запитання, на які сама не маю відповідей. Просто надсилаю ці думки у повітря, вгору, кудись...
Бо ж надто фахово ми всією країною завжди кусаємо лікті, коли вже нічого не змінити.
