Київська інфанта
Минуло 400 років від дня народження великого іспанця Дієго Веласкеса. В українських музейних зібраннях зберігається лише одне полотно художника — портрет семирічної інфанти Маргарити, дочки іспанського короля Філіпа IV. Портрет належить музею Західного й Східного мистецтва й уже багато років «годує» цей музей, що розділяє тяжку долю державних установ культури в Україні: демонстрацію «Інфанти» у нас в країні й за кордоном, тиражування її зображення музейники вважають виключно своєю монополією. Та що там тиражування. Кореспонденту «Дня», який звернувся з проханням розповісти про вояжі «Інфанти» світом за останній час, відповіли беззастережно відмовою.
Коли ж з'явилася у Києві унікальна картина? Богдан Іванович Ханенко 1912 року в Берліні на аукціоні гамбургського зібрання Вебера купив це невелике (80 на 62,5 см) полотно, про яке було відомо, що Вебер купив його 1892 року у Колнагі, якому воно роком раніше дісталося із зібрання інфанта дона Себастьяна в По (Франція). 1916 року в журналі «Аполлон» було надруковано замітку мистецтвознавця Володимира Воїнова, який атрибутував картину як етюд до великого портрета інфанти 1660 року пензля Веласкеса, що зберігається в Прадо. Аж до 80-х років усіма радянськими мистецтвознавцями вона визнавалася як оригінал, а Володимир Кеменов у своїй монументальній праці «Картини Веласкеса» присвятив їй декілька сторінок найдокладнішого порівняльного аналізу, намагаючись назавжди «закрити тему». Однак зарубіжним мистецтвознавцям його докази не видалися переконливими, й до найповнішого на сьогодні двотомника «Веласкес» німецького видавництва «Ташен» 1996 року, що опублікував усі безперечні роботи майстра, київська «Інфанта» не увійшла.
Що ж так хвилює в цьому ніжному, перламутровому, дитячому обличчі, що неначе «пливе» в ніжному серпанку? Чому Веласкес писав дівчинку, загальну улюбленицю манірного іспанського двора частіше за всіх інших дітей — шість разів? Маргарита народилася в липні 1651 року, довго залишаючись дуже маленькою ( майже не росла), а в 15 років стала дружиною віденського принца Леопольда, якому народила шістьох дітей, і, не доживши до 22 років, померла від застуди. Придворний королівський художник у галереї її зображень, серед яких і загадкові «Меніни», спробував втілити в божественній красі «перлистого» колориту (що згодом став відмінною рисою робіт Веласкеса) метафору імення «Маргарита» (в перекладі з латині — «маргарита» й є перлина).
Зображення цієї юної персони буквально зачарувало двох великих іспанців ХХ століття: Пікассо декілька років писав величезний цикл за мотивами «Менін», а Далі в «Перлині» замість голови Маргарити зобразив перламутрову кулю.
Вже понад 70 років зачаровує вона й киян, для яких уже стало доброю традицією всіх приїжджих родичів і знайомих «зводити на Веласкеса»... Зрештою, що є справжня автентичність у добу тиражу, копії, підробки, імітації?
