«Ліра»: дім українського кіна
Такого гармидеру столичний Кінотеатр імені Чапаєва не бачив дуже давно
Причина відрадна й довгоочікувана: відкриття кінотеатру українського фільму.
Насправді це — найстаріший кінотеатр Києва. Зі сцени зачитували оголошення за 1913 рік про його відкриття зі згадками про симфонічний оркестр і «вежливую и предупредительную прислугу». Імені Чапаєва він став за комуністів, нині ж Національна спілка кінематографістів України та «Київкінофільм» просять мерію повернути історичну назву — «Ліра».
По суті, тривалий час будівля не функціонувала за призначенням; тут базувався театр «Актор». Цього року ініціативна група кінематографістів ініціювала повернення — хай і часткове — функцій кінопоказу.
Чому часткове? Тому що ані реконструкції, ані повноцінного прокату — такого, як, наприклад, в інших комунальних кінотеатрах на кшталт «Києва» — поки не передбачається. Організатори говорять швидше про «прокатний марафон» — тим не менш, на тлі ставлення переважної більшості прокатників до вітчизняного кіна, проект «Ліра» — безумовний прорив.
Репертуар складатимуть близько 50 стрічок, вироблених в останні роки. Більшість з них створені за фінансової підтримки держави. Жанровий діапазон розмаїття задовільний: ігрові, документальні, анімаційні твори, збірки короткометражних дебютів. Щоп’ятниці перед сеансом — виступи режисерів або акторів, кожного четверга — ретроспектива класиків, яку представлятимуть кінокритики.
Виступаючи на відкритті «Ліри», режисер Мирослав Слабошпицький охарактеризував презентаційний ролик з нарізкою з анонсованих картин як доказ існування в країні цілком розвиненої європейської кінематографії, однак застеріг від зайвих ілюзій: хибна політика відповідних відомств може призвести до того, що незабаром репертуар «Ліри» не буде чим поповнювати. Віталій Княжицький, голова парламентського комітету з малозрозумілою назвою «з питань культури та духовності», не зміг навести переконливих контраргументів, спробувавши протиставити попереднє керівництво Державного агентства з питань кіна (воно якраз змогло правильно спрямувати фінансовий потік, чим і забезпечило нинішній розквіт) нинішнім післяреволюційним культуртрегерам, котрі, здається, поки що нічого на підтримку кіноіндустрії, окрім неясно обґрунтованого збору з комерційного прокату, запропонувати не можуть.
Отже, кінотеатр відкрився, але проблеми лишилися. Чи буде що показувати після того, як завершаться покази обіцяних стрічок? Чи стане в держави мудрості видавати гроші по всіх цікавих заявках, а не тільки морально «правильним», однак кінематографічно безталанним діячам або людям, наближеним до керівництва? Чи зроблені висновки з «оскарівського» скандалу? Чи допоможуть самій «Лірі» не тільки з перейменуванням, але й з поліпшенням побутових умов (явно потребують ремонту санвузли, з яких працює тільки один, і вентиляція в залі)? Питань багато, різних, важливих. Будемо сподіватись на вчасні відповіді.
Ну а поки що всіх, хто хоче подивитися українське кіно, різне й хороше, ласкаво просимо приходити за адресою: Велика Житомирська, 40, поруч із Львівською площею. Вже сьогодні в програмі «Музей кіна»:
• класичний фільм Івана Миколайчука «Вавілон ХХ» (1979 р.);
• вступне слово — одного з наших найавторитетніших кінокритиків — Володимира Войтенка, з актуальних робіт покажуть альманах «Чорний зошит Майдану»;
• трилер Володимира Тихого «Зелена кофта»;
• музичну комедію Анатолія Матешка «Трубач»;
В останні дні стало відомо, що ініціатива киян поширюється за межі столиці: в Рівному і в Умані теж планують відкрити кінотеатри вітчизняного фільму.
І знову варто повторити. В нашого кіна нарешті з’явився свій дім. Головне, щоб було саме кіно.
