«Лохвицький Моцарт»

Дитинство Ісака Дунаєвського (1900 — 1955 рр.) проходило в дуже благодатній мистецькій атмосфері. Його не випадково називали «лохвицьким Моцартом». Він зростав вундеркіндом. Був допитливим, рухливим, товариським і мав чуйне серце. У шість років Ісак вже знав музичну грамоту, грав на скрипці і фортепіано.

Велику роль у розвитку феноменальних музичних здібностей Ісака відіграла його велика родина, у якій було шестеро дітей. Брати Ісака — Борис, Михайло, Семен, Зіновій також стали музикантами і композиторами, а сестра Зіна обрала фах викладача фізики.

Традиційно у більш-менш заможних єврейських родинах досить велику увагу приділяли музичному вихованню дітей. У Дунаєвських про це особливо турбувалася мати Розалія Ісаківна. Вона чудово грала на фортепіано, співала. Дід Ісака (по батькові) Семен був відомим кантором у лохвицькій хоральній синагозі (її приміщення досі збереглося). Він мав музичну й композиторську обдарованість. Обробки його богослужбових синагогальних піснеспівів й нині використовуються у багатьох країнах. Після проведення реставраційно-ремонтних робіт лохвицька міська влада має відкрити в колишній синагозі концертно-виставкову залу, а в будинку, де народився І.Дунаєвський, створити його музей-квартиру.

Талановита родина Дунаєвських часто влаштовувала домашні концерти. Грали на фортепіано, скрипках, гітарах. Поряд із класичними творами тут звучала і єврейська музика, яка відрізняється багатством мелодійної орнаментики, що насичена специфічною ритмікою і характерною експресивною манерою виконання.

У Лохвиці, як і в інших містах і містечках України, де жили євреї, були популярними народні музики — клезмери. Вони виступали невеличкими ансамблями з цимбалами, контрабасами, флейтами, кларнетами, скрипками. Клезмери грали на весіллях, балах, ярмарках. Їх запрошували також в українські й російські родини.

Добре розвинув музичні здібності Ісака Дунаєвського його домашній учитель Григорій Полянський, про якого композитор завжди згадував із особливим теплом. Він був службовцем, професійно грав на скрипці, блискуче виконував твори Г.Генделя, Ф.Шуберта, Ф.Ліста, П.Чайковського. Саме Григорій Полянський долучив юного Ісака до світу класичної музики, збагатив його знаннями про неї, про її величезне значення в житті людства. Навчив складній техніці гри на скрипці.

У дитинстві Ісак Дунаєвський також полюбив і українську духовну музику, незважаючи на те, що йому дозволялося відвідувати лише синагогу. Хлопець, за спогадами сучасників, залазив на високе дерево, що було поблизу міського собору, і звідти — через відчинені двері храму — вслухався в спів хору. На обдарованого хлопця справляла велике враження його багата поліфонія. Друг дитинства Дунаєвського Микола Перерва, який мав гарний голос і співав у церковному хорі, приніс якось йому партитуру духовного концерту «Дева десь» Дмитра Бортнянського. Ісак був дуже захоплений ним і не раз награвав його на фортепіано.

Взагалі, у ті часи Лохвиця дуже славилася своїми церковними хорами. У 1907 — 1909 роках соборним хором тут керував видатний диригент, педагог, земляк лохвичан Нестор Городовенко (1885 — 1964 рр.), пізніше засновник і багаторічний керівника капели «Думка».

Унікальність міста полягала і в тому, що тут був справжній театр, який розмістився у приміщенні Народного дому (не зберігся), котрий було зведено 1901 року за проектом Василя Кричевського. В ньому могли розміститися до 500 глядачів. Мав гарну сцену, оркестрову яму, партер, балкони. З того часу Лохвиця стала театральним містом. Сюди завжди заїжджали мандрівні театральні трупи з Полтави, Києва, Одеси, Катеринослава, Москви, Петербурга.

Лохвицький Народний дім (після війни районний Будинок культури) з його незабутніми виставами, концертами, зустрічами з письменниками, митцями залишився у щемних спогадах не одного покоління. У скверах можна було часто чути й гарну гру бального оркестру, яким керував музикант Г.Лантух. А на сцені Народного дому виступали уславлені корифеї українського театру Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Наталія Ужвій та інші. При театрі був і оркестр із місцевих музикантів-любителів. Він давав також концерти оркестрової музики, під час яких звучали твори композиторів-класиків як вітчизняних, так і західноєвропейських.

Лохвицьку театральну трупу близько двадцяти років очолював талановитий режисер і музикант Микола Дьяков. У його постановці йшли п’єси Ф.Шиллера, Т.Шевченка, М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого. Тут виступали зі своїми виставами і любителі театрального мистецтва із чорнухинських Пізників домашнього театру Русинових, у якому було немало талановитих аматорів. Тож Ісак Дунаєвський не пропускав жодної вистави. Добре знав на пам’ять усі музичні частини із «Наталки Полтавки», «Запорожця за Дунаєм», народні пісні, які побутували на Лохвиччині й інтерпретував їх у своїй грі на музичних інструментах. Він всотував багату культуру єврейського, українського й російського народів, що згодом відобразилося у його великій творчості в театрально-музичному і кіномистецтві. До речі, початок кінострічки «Веселі хлоп’ята» (1934 р.), для якої написав чудову музику композитор-класик, навіяний саме сценами із його дитинства.

Подальше студентське і творче життя Ісака Дунаєвського було пов’язане з Харковом, куди переїхала його родина. 1919 року у зв’язку з подіями громадянської війни, коли життя у місті ускладнилося, Ісак приїздить на кілька місяців до рідної Лохвиці й поринає тут у гущу культурно-мистецького життя. Зокрема, він виступає у місцевій газеті «Известия» як публіцист, пропагуючи музичну культуру й закликаючи сучасників оволодівати всебічними знаннями, шанобливо ставитися до мистецьких надбань попередніх поколінь. Він також стає одним із організаторів Народного університету культури й сповна віддається роботі в ньому, виступає з лекціями. Ісак Дунаєвський також брав участь у виставах місцевої театральної трупи. Йому навіть довелося грати роль лікаря Чебутикіна у п’єсі А.Чехова «Три сестри». Лохвичанам дуже подобалася віртуозна гра їхнього уславленого земляка на роялі. До речі, цей музичний інструмент, якому понад 100 років, нині зберігається у Лохвицькому краєзнавчому музеї ім. Г.Сковороди.

Лохвицький період у житті Ісака Дунаєвського відіграв велику роль у його подальшій творчості, яка збагатила вітчизняне мистецтво високими зразками різножанрової музики ХХ століття. До неї буде звертатися ще не одне покоління.

ДОВIДКА «Дня»

Ісак Йосипович Дунаєвський народився 30 січня 1900 року в маленькому містечку Лохвиця на Полтавщині. 1910 року їхня родина переїхала до Харкова, Ісака віддали вчитися до гімназії та до консерваторії. Гімназію він закінчив 1918 року із золотою медаллю, роком пізніше закінчив консерваторію і влаштувався до оркестру Харківського російського драматичного театру. Талановитий музикант звернув на себе увагу режисера театру Синельникова, і незабаром Дунаєвському було запропоновано написати музику до однієї з вистав. Дебют молодого композитора був вдалим, і почалося його сходження до вершин музичної слави. 1924 року Дунаєвський приїхав до Москви, два роки він працював у естрадному театрі «Ермітаж» завідувачем музичною частиною, потім, з 1926 до 1929 року — в Московському театрі сатири. Там було поставлено його перші оперети «Женихи» і «Ножі». 1929 року Дунаєвського запросили працювати до Ленінграда, до щойно відкритого естрадного театру «Мюзик-хол». 1932 року молодий композитор уперше зіткнувся зі звуковим кінематографом. Він написав музику до маловідомих тепер фільмів «Перший взвод», «Двічі народжений» і «Вогні». 1934 року до композитора прийшла всесоюзна слава, коли на екрани країни вийшов фільм «Веселі хлоп’ята» з його музикою. Потім були фільми «Цирк» (1936) і «Волга-Волга» (1938). До цього часу Дунаєвський став уже відомим культурним і громадським діячем, з 1937 до 1941 року він очолював Ленінградську спілку композиторів.

Під час Другої світової війни Дунаєвський був художнім керівником ансамблю пісні і танцю залізничників і зі своїм колективом об’їздив усю країну. Після війни Дунаєвський продовжує плідно працювати. Його оперети «Вільний вітер», «Біла акація», «Женихи» стали класикою радянського мистецтва. 1950 року Дунаєвського чекав грандіозний успіх після виходу фільму Івана Пир’єва «Кубанські козаки». Пісня «Яким ти був» стала всенародним шлягером тих років, а сам композитор і режисер 1951 року були удостоєні Сталінської премії. Окрилені успіхом, І.Дунаєвський та І. Пир’єв розпочали нову спільну роботу — «Випробування вірності» (1953). Але повторити успіх «Кубанських козаків» не вдалося.

Ісак Дунаєвський, автор 11 оперет, 3 балетів, музики до 28 кінофільмів і понад 100 пісень, помер від серцевого нападу 25 липня 1955 року в Москві.