«Лише записів «Дивлюсь я на небо» ми прослухали десь 15 варіантів»

Він киянин, виріс у міському російськомовному середовищі, але його натхненна розповідь про свої музичні українські проекти приємно здивувала. Їх уже понад 30. За загальною назвою «Золота колекція» вийшли диски із записами Павла Муравського і Ніни Матвієнко, «Колискові» і «Українське танго», «Смерічка» і «Українські солоспіви»… Про них «День» вже писав. Але, на жаль, придбати записи поки що можна лише в столиці. Володимир Кацан керує «Астра-Рекордс» — провідним оператором ліцензійної аудіо-відеопродукції в Україні і є автором проекту «Золота колекція».

— Володю, з чого почалося ваше захоплення музикою?

— Думаю, що це від батьків. У родині батька всі його 12 сестер співали. І ці пісні я чув з дитинства, але тоді це мені було зовсім нецікаво. А зараз я відчуваю в українській пісні енергетику, її коріння, до нього я прагну, намагаюся за нього втриматися. Мене, як людину з певним смаком, не влаштовує та загальна естетика, яку нам часто нав’язують. У проекті «Золота колекція» я намагаюся показати, що є інша культура, якою можна пишатися.

— Що підштовхнуло вас до роботи над таким унікальним диском, як «Українське танго»?

— Було літо. У парку імені Т. Шевченка я чекав на дружину після роботи. Поряд на лавочку сіла молода парочка, яка прийшла на одне з перших побачень. Я мимовільно став свідком їхньої розмови. Вони говорили на вульгарні теми, перемішуючи свою мову лайками. Я подумав: «Якщо ви так спілкуєтеся на першому побаченні, то яке чекає на вас життя»? Адже вони ще просто діти! Мені захотілося, щоб молодь більше знала про кращі зразки нашої культури, про пісенні традиції. Наприклад, я створив дитячий проект «Колисанок». До речі, картину для його обкладинки намалювала художник Галина Полякова. Коли я подивився на вже існуючі раніше варіанти, то не побачив у них глибини, не було енергетики. Довелося все починати знову. Для цього диска було перероблено понад сотню треків (нарівні з традиційною подачею є трек з автентичною подачею). Мені захотілося, щоб дитина, почувши цю автентику, підростаючи, пригадала, що колись її слухала. Вже готові 30 музичних проектів і я зрозумів, що найцінніше — в них — це автентика!

— Під час роботи з українською музикою ви для себе щось нове відкрили?

— Так!.. «Козацькі пісні», трек. Для мене це був переворот ідеології, психології. Я пригадую, як за радянських часів подавався фольклор — як певна шароварщина. А в фольклорі така глибина! Ось це, мабуть, було для мене найбільшим відкриттям у роботі. Потрібно навчитися вслухатися в текст, задуматися над сутністю слів. У всіх проектах ми хочемо відійти від шароварної традиції.

Ми працювали над проектом «Українські народні пісні». Одного разу редактор спитав: «А ти знаєш диригента Муравського, який відомий у всьому світі, а в нас його мало знають»? Слухаю запис. І розумію, що це дійсно дуже цінний матеріал, який потрібно показати. Ми зустрілися з Павлом Івановичем, поспілкувалися, показали програму. А він говорить: «Ви ставите Козловського «Вечірній дзвін», а я б хотів, щоб прозвучала «Ой у полі криниченька». Муравський підказав, де можна знайти запис. Виявилося, що його зроблено 1965 року! Павлові Івановичу вже за 90, а пам’ять у нього фантастична, й ми завдяки йому включили цю пісню в альбом. Ви знаєте, в фондах Українського радіо є справжні музичні скарби. І це стало для мене другим відкриттям. Наприклад, у проекті «Українські дуети» включено записи починаючи з 1955 року.

Є декілька способів народження музичних проектів. Перший — це коли ми виходимо з комерційної позиції, другий — коли ми працюємо з редактором над якимось проектом і раптом виникає за ходом роботи цікава ідея. Наприклад, ми слухаємо українські народні пісні, і трапляються нам дуети. Так і вийшов проект «Українські дуети». У нього ввійшли: «Дует Одарки й Карася» (1950 рік) — виконують його грандіозні співаки Марія Литвиненко-Вольгемут та Іван Паторжинський або дует Оксани і Андрія у виконанні Зої Гайдай та Івана Козловського (запис 1955 року).

На жаль, багато які плівки розмагнічено, втрачено... Коли ми працювали над проектом «Українські солоспіви», то лише записів «Дивлюсь я на небо» прослухали варіантів із 15. Дуже важко було відмовлятися від того чи іншого варіанта, але ми віддаємо перевагу такому виконанню, де є позитивна енергетика, де співак вклав душу в спів. Ми починаємо слухати 30 записів, відбираємо 5, може, 10, які повертають нам із минулого шедеври. Сьогодні на радіо працюють зосереджені люди, фахівці високого класу, зокрема керівник аудіофондів Микола Миколайович Амосов, який згуртував команду чудових професіоналів. Я проникнувся до них величезною повагою і любов’ю. Я прослуховую кожний запис вже після реставрації, щоб слухач отримав якісний альбом.

— Найбільш об’ємна частина «Золотої колекції» — «Хіти 50—80-х років»…

— Це данина поваги й пам’яті моїм батькам. У ній слухачам пропонуються унікальні записи пісень, які давно вже стали шлягерами. Ми хочемо цю серію адаптувати для російського ринку. Адже те, що сьогодні з українських записів звучить у Росії, — це якийсь музичний суржик на зразок «гей-гей!». До речі, проект «Весела гулянка» — це лише маленький шматочок тих легких пісень, які часто звучать у компаніях, коли люди збираються за столом. Адже є й інша музика — «Червона рута», «Марічка», «Мій рідний край» і цей список величезний... Ми сподіваємося, що згодом партнерів зацікавить уся серія. Може, Муравський не вийде на великий ринок, а популярні серії прорвуться обов’язково. Але для цього потрібен час. А наразі ми працюємо часто на ентузіазмі.