«Людина-міст»

Михайло Голдовський, бард, що має яскраву індивідуальність, ізраїльтянин, що народився у Москві, давно і взаємно закоханий в Україну. Приїхавши до Львова на початку 2000-х як директор єврейської агенції «Сохнут», він, разом з Іриною, своєю дружиною, вріс у це місто не лише службовими, а й дорогими серцю дружніми зв’язками. Те ж саме згодом було і в Києві, і в Одесі. Високі відгуки полярно різних українців, чиновників, бізнесменів, митців, які стикалися з ним у службових питаннях, свідчать про його високий професіоналізм. Але його концерти, телепрограми про нього, виставки фотографій — «Україна очима ізраїльтянина», які з успіхом відбулися у Львові (Етнографічний музей), і в Києві, у рамках культурної програми одного з найвідоміших МКФ «Молодість», — щедрий дар не лише для близьких друзів, а й для всіх, кому пощастило мати справу з ним на цьому терені.

Не дивно, що відомий політолог, культуролог, творець відомого альманаху «Ї», голова львівського відділення «Ротарі-клубу», Тарас Возняк, «скориставшись» службовим становищем, залучаючи «зацікавлених осіб», запросив усіх на концерт Михайла Голдовського, геніально поєднавши це в часі з гастролями «Машини часу», — адже Михайло з Андрієм Макаревичем давні друзі, по життю і по творчості.

— Ми з ним дуже давно познайомилися, — каже Андрій Макаревич. — Це було в 90-х, коли наш спільний товариш Максим Леонідов виїхав до Ізраїлю, я приїхав побачитися з ним, тоді і відбулося знайомство з Михайлом. Він подарував мені диск пісень Висоцького, де Михайло виконав їх на івриті. Я дуже люблю Володимира Семеновича, сам записав альбоми з піснями Окуджави, Галича та ін., але був страшенним противником того, аби хтось торкався пісень Висоцького. Адже вони значною мірою складаються з його дивовижної харизми. І всілякі спроби інтерпретувати чи перемалювати — це було просто сором. І раптом я почув Висоцького, який просто співає на івриті. Це було не зовні схоже, а йшло зсередини. Я івритом не володів, і не володію, але мені перекладали, і, виявилося, що то не зовсім дослівний переклад. Там була якась алітерація, яка лягала на тодішні події Ізраїлю, — війна, біль. Коротше, це було блискуче, і мені страшенно сподобалося. Ми з Михайлом зустрічалися, випивали, шикарно спілкувалися, і раптом він сказав, що хотів би заспівати мої пісні на івриті. Це була велика честь для мене, адже я розумів, що їх буде піднято на ту ж високу планку. Здається, так і вийшло — у нього дуже гарний смак і дуже правильне відчуття того, що він робить. Моє глибоке переконання, що він не реалізований як музикант — ні в Ізраїлі, ні у світі — хоча більш ніж заслуговує на це.

Ми зробили цей альбом, — продовжує згадувати Андрій. — Я отримав величезне задоволення від роботи. Мишко — перфекціоніст, я бачив, як він бився з перекладами, не міг допомогти нічим. Запрошували найкращих перекладачів, створювалося по кілька варіантів, Михайло домагався не лише точності мовної, а й мовного звучання, а я млів, отримуючи задоволення від музики давньої мови. Здається, у нас вийшло. Дуже тішуся цим. Тішуся зустріччю, тішуся тим, що Михайла запрошують. Він незмінно харизматичний, завжди з чудовим почуттям гумору і незмінною мудрістю. І ще — щасливий, що він — серед моїх друзів.

На другому поверсі славнозвісної львівською «Дзиґи», в залі якої був аншлаг, люди стояли навіть на сходах, звучали пісні Висоцького на івриті, Макаревича і власне самого Голдовського — мудрі, ніжні, з гарним гумором та іронією. Одна з них була присвячена Тарасові Возняку.

— Є люди, — каже Тарас, — які є мостами. Мостами між містами, країнами. Михайло Голдовський — саме така людина. Ба більше, він не лише сам є містком, а бере тебе за руку і веде до іншої людини. Ось зараз, завдяки йому, з нами — Андрій Макаревич. Розумієте, він узяв мене за руку і привів до іншої, дуже достойної людини. І зробив так, що ми цікаві одне одному. Пам’ятаєте, про це писав дуже гарний поет — Пабло Неруда: так люди йдуть від руки однієї до руки іншої людини. Я щасливий повернути Львову, хоч ненадовго, Михайла Голдовського та його пісні.

Метр Роман Балаян, який завжди приховує емоції за машкарою спокою, не сказати б байдужості, зірвався до Львова, як хлопчисько, разом з дружиною Наталкою. Просто щоб зустрітися з Михайлом і послухати його пісні.

— Мені Голдовський подобається в усьому, — не приховуючи позитиву, каже Роман Гургенович. Він має шикарну перевагу. На сцені, естраді не важливий голос, важливий тембр. У нього чудовий тембр голосу. Цікаво й заворожує, коли він просто розмовляє з глядачами. Мені цікаво з ним спілкуватися, цікаві слова його пісень, цікава публіка, яка на нього приходить. І те, що він товаришує з таким блискучим музикантом, як Макаревич, і вони мають спільний диск, для мене неабиякий показник. Я дуже люблю Михайла, і надзвичайно приємно бачити в залі багато дуже поважних людей, нас всіх об’єднує Михайло Голдовський. Будь-яка зустріч з ним перетворюється на свято.