Майбутній звук України

Берлін. Ніч. Ілюмінація під стелею спалахує синім і жовтим. З динаміків звучить накладена на електронні біти пісня «Братів Гадюкіних». Молодь веселиться, одиниці біля бару, більшість танцює, особливий відчайдух у джинсах і вишиванці вправляється у запаморочливих стрибках — щось середнє між гопаком і брейк-дансом.

Це дискотека Born in UA — новий проект музиканта й діджея Юрія Гуржи, 41-річного вихідця з Харкова, який нині живе в Берліні. У 1992—1995 рр. він працював на перших незалежних радіостанціях в Україні, а після переїзду до Німеччини створив разом з літератором Володимиром Камінером танцювальний клуб «Руссендиско», який здобув загальнонімецьку популярність, при цьому його репертуар повністю складався з (пост)радянської — російської, української та єврейської — рок- і поп-музики.

Після Революції Гідності та початку агресії Росії проти України Юрій за згодою з партнером припинив вечірки «Руссендиско», а потім як діджей заснував новий проект з акцентом переважно на український репертуар — Born in UA.

Але цим активність нашого земляка не обмежується. Він також керує інтернаціональним за складом і репертуаром рок-клезмер-гуртом RotFront, а днями в Німеччині з’явилася складена Юрієм збірка сучасної української музики «Borsh Division — Future Sound of Ukraine», до якої увійшли композиції «ДахаБрахи», «Перкалаби», Сергія Жадана й «Собак у космосі», Тараса Чубая, Мар’яни Садовської, «Гуцул Каліпсо», 5’nizza — загалом 16 груп і сольних проектів. Окрім Німеччини, диск надійшов у продаж до крамниць Японії, Великобританії та Італії.

Ми зустрілися в Берліні, аби поговорити про те, як вихідцеві з Харкова вдається досягати успіху в Німеччині, зберігаючи при цьому українську ідентичність.

«РУССЕНДИСКО»

— Юрію, історія «Руссендиско» добре відома, єдине, обмежусь питанням: чому все-таки на ці вечірки пішли німці?

— Співпало безліч чинників. Тут зібралася певна кількість російськомовного люду. Їх було вже складно ігнорувати, та й світ став більш відкритим, а східноєвропейська тема — актуальнішою. Ми ж запропонували поєднання помірної музичної екзотики з сучасними ритмами. Ще важливий аспект — на третьому-четвертому місяці існування «Руссендиско» Володя Камінер випустив книгу, яка стала бестселером в Німеччині, отже, до нас пішла преса — розмовляти про книгу. Таким чином, ми раптом отримали силу-силенну безкоштовної реклами, та й комбінація письменник+діджей сприймалась як щось нове. Приходили з цікавості і залишалися, тому що було доступно, затягувало і вигідно відрізнялось від тодішнього мейнстріму.

— Чому ви згорнули цей проект?

— Ми його робимо вже 15 років — дуже довго. Мене це почало в певний момент обтяжувати. У Володі, напевно, схожа ситуація, крім того, він зайнятий іншими справами як публічна персона. А у зв’язку із загостренням ситуації в Україні мені це стало навіть фізично важко. Але ж і «Руссендиско» нами не сприймалася як суто російська дискотека. Українська музика була дуже важливою складовою, а нашу першу українську збірку ми випустили ще дев’ять років тому. У певний момент я зрозумів, що виключу російську частину з репертуару, зосереджуся на музиці українській та єврейській. Камінер теж зайняв чітку політичну позицію, як і я. До речі, він публічно відомий, і для нього подібний крок був дуже відповідальним, за що йому величезний респект: на нього посипалися шишки з різних боків, тиск серйозний. Ми з ним активно спілкуємось, він підтримує мою нову ініціативу.

BORN IN UA

— З чого ти складаєш репертуар Born in UA?

— Спочатку — фокус на музику, зроблену вихідцями з України, не обов’язково в Україні. Я завжди такі речі трактував вільно.

— Який критерій відбору в такому разі?

— Певний звук. Більш живий, не електронний. Прагну ставити музику з 1970-х, я її переосмислив у сучасному контексті.

— Цікаво.

— Адже я ріс (і ти мене прекрасно зрозумієш), коли всі ці ВІА були повною протилежністю тому, що слухали ми, здавалися нецікавою, казенною естрадою. Але з часом я почав для себе заново відкривати якісь речі. Коли протиставлення «рок проти естради» немає, то це слухається абсолютно інакше. І ще одне відкриття — україномовна музика, зроблена в ті ж роки в Канаді та Америці. Дуже цікаво порівнювати її з тим, що робили тоді ж в Україні. Буває, якщо включити поруч, не побачивши обкладинки, можна подумати, що одні й ті ж самі люди грають. Інколи такий сильний психоделічний фанк!.. Одне слово, захоплюючий процес відкриття і старого, і нового. Якщо ж повернутись до критеріїв, то я можу як меломан віддавати належне сучасним групам, вивіреним за усіма стандартами звучання, але дуже часто там втрачається власне українська складова. Гітарний інді-рок за останнім словом техніки — гарно, проте з таким самим успіхом це могло бути зроблено в Швеції чи Болгарії. У своєму танцювальному контексті я цього не бачу. Шукаю якийсь автентичний елемент і часто знаходжу. Публіка теж відповідно реагує. Після першого заходу у мене було декілька цікавих бесід з місцевими українськими активістами на тему музичної ідентичності. У випадку з «Руссендиско» таких питань не виникало, багато що йшло на автопілоті. Зараз у цьому сенсі значно цікавіше займатися створенням нового формату.

— Хто приходить на Born in UA?

— Поки не так багато відвідувачів, як хотілося б, але достатньо як для цілковито нового проекту, більше з діаспори і певна кількість моїх друзів-грузинів. Сам клуб розташований у туристичному місці. Я чекаю на різноманітну публіку.

— Чим все ж таки ти сподіваєшся приваблювати аудиторію?

— Born in UA — музичне продовження того, чим я вже займався. Тут є потенційний слухач, просто він має зрозуміти, що це наступна сторінка. Якщо музика має в собі щось, що імпонує місцевій публіці, то вона з нішевої може вийти на ширший рівень. Так звані балканські вечірки за останніх 15 років так само дуже органічно інтегрувалися у всеєвропейську сцену. Мій добрий знайомий, який розпочав цю хвилю балкан-біту, вдень працюючи таксистом, а увечері ставлячи диски у напівлегальних клубах, нині зірка в цьому жанрі.

ДРУЗІ

— Наскільки я знаю, ти активно співпрацюєш з українськими гуртами. У якій формі?

— Різні напрями. Я кілька років працював дистанційно з групою «MaMa Diaspora». Це електронний продюсерський дует, вони роблять музику і запрошують вокалістів; у цій ролі я там і брав участь, також писав для них тексти.

— А «Борщ Division»?

— Це найбільш нетанцювальна збірка з усього, що я зробив, і, на мій погляд, вона є зрізом однозначно актуальної музики, фіксує тенденції, які найближчими роками, упевнений, будуть на слуху, тому його підзаголовок — Next sound of Ukraine («Майбутній звук України». — Д.Д.). Цікаво, що багато учасників там навіть раніше не бачились, завдяки проекту і перезнайомилися.

— Схоже, знайомити талановитих людей один з одним — для тебе якась особлива мета.

— У травні або червні планую взяти декількох німецьких музикантів, проїхати по Україні і записати сольний альбом з друзями — матеріал є, продовжую шукати фінансування, адже це досить масштабна поїздка. Подивимось, що вийде. Абсолютно некомерційний задум. Те, що вийде, якщо дозволять кошти, буде викладено у вільний доступ, що відповідає моєму ідеальному уявленню про те, як має зараз розвиватися музика.

— У тебе є ще один музичний зв’язок в Україні — група Сергія Жадана «Собаки в космосі»...

— Беру участь як гітарист, співак і один із генераторів ідей. Адже ми з Жаданом земляки й ровесники. Я великий шанувальник його прози і поезії, свого часу для мене це стало початком нової ери.

— Як це відбулося?

— Уроки української літератури в школі мене переконали в тому, що мені в ній нецікаво все, за поодинокими винятками. Я виїхав у 20 років, і вісім років взагалі був відсутній в Україні. Коли приїхав знову, на початку 2000-х, то знайшов у книгарні цілу полицю сучасних українських письменників. Для мене це була неймовірна екзотика. Побачив імена — Жадан, Карпа, купив обидві книги і в поїзді їх «проковтнув». Був приголомшений. Тоді й почав стежити за Сергієм. Потім він жив у Берліні рік, і ми з ним познайомилися в останній тиждень цього року. З того часу підтримуємо стосунки, дружимо сім’ями. Я брав участь у їхніх альбомах, грав з ними тут, коли вони приїжджали. Зараз ми вирішили, що я робитиму те ж саме, тільки більше. Для цієї мети їду до Києва. Мені здається, що це дуже актуальна музика, причому в контексті того, що відбувається нині, а з другого боку — в ній є те, що перевершує миттєву цінність.

ГЕНІЙ І ЛИХОДІЙСТВО

— Ми кілька разів торкалися політичних тем, і тут неминуче постає питання позиції людини мистецтва. Останнім часом доводиться чути думку, що, мовляв, артисти — не зовсім від світу цього, що їм певні слова або вчинки можна пробачити. Що ти думаєш про це?

— Намагаюсь не висловлюватися категорично в таких ситуаціях.

— Чому?

— Дуже боляче буває, особливо останні кілька років, коли політична позиція людини впливає на твоє сприйняття його творів. Трапляється, звичайно, і смішне, коли кажуть, що потрібно заборонити взагалі все, що він робив за 30 років до того. Абсурд. Міккі Рурк у футболці Путіна не заважає мені дивитися хороші старі фільми з його участю. Але взагалі, звичайно, не виникає жодного бажання відкривати книги або слухати музику тих, хто обрав подібну позицію. А втім, треба сказати, до більшості тих, хто зараз відпав, у мене ніколи й не було особливих симпатій. Дуже рідко трапляється болісний розрив. Отже, не дуже доводиться грішити проти позиції, за якою головний критерій, — зроблено це талановито чи ні.

— Здається, художник, який продає себе тиранові, втрачає свій талант незалежно від рівня обдарованості.

— Це правда. Хоча мені здається, що інколи геній, який не стільки опиняється на службі в лиходійства, скільки, скажімо, щиро з цим лиходійством погоджується, зникає необов’язково — не прислужується, просто ллє воду на неправильний млин. Але в більшості випадків я зауважую, що жодного таланту в таких діячів власне і немає.