Майже анекдот

Це постановка за п’єсою Олександра Володарського «Селфі зі склерозом». Початок тут доволі спокусливий: 90-річна Майя Михайлівна прокидається у своєму ліжку з молодим незнайомцем, котрого звуть... Склероз. Що далі? Назло Склерозу — Майя згадує трьох своїх давніх коханців, і вони теж матеріалізуються в цій спальні. Всі троє — хлопці молоді, «бо такими я їх пам’ятаю», каже Майя. Десь тут і ховається нехитра філософія вистави — мовляв, пам’ять про кохання рятує нас від старості. І то буквально: старенька Майя постає перед нами теж молодою, у що легко повірити, бо її грає зворушливо-юна актриса Анастасія Блажчук. Своєрідної переконливості всій цій історії додає й те, що виставу поставив Костянтин Дубінін, якому (дай, Боже, здоров’я) нещодавно минуло 82 роки — він майже ровесник головної героїні, отже, знає тему не з чуток.

Перед прем’єрою Костянтин Михайлович зауважив, що в цій постановці акторам треба було знайти «нереальний спосіб існування». Втім, нічого такого у виставі непомітно. Місцем дії виступає аж занадто однозначне і предметне ліжко з подушками й простирадлами — спробуй у такому конкретному ліжку шукати нереальний спосіб існування. Якщо Склероз лежить на цьому ложі без штанів, то що ж тут фантастичного, на те він і Склероз — мабуть, забув одягтися. На афіші зазначено вікове обмеження для вистави — 16+. Це зайва обережність. Спробуйте на хвилину затулити вуха, щоб не чути, про що говорять на сцені Майя та Склероз, і перед вами намалюється цілком цнотлива ТЮГівська картинка, наче Том Сойєр розмовляє з Беккі Тетчер.

Актор Анатоль Фон-Філандра вносить у роль Склероза цікаво-несподівану барву: цей персонаж нагадує ще недосвідченого хлопчака-Мефістофеля, який ніби й хоче спіймати грішну Майю на фразі: «Зупинись, мить, ти прекрасна», — і водночас він сам не проти зупинити й присвоїти і цю мить, і цю дівчинку...

Ще троє персонажів, колишні коханці Майї — Рома (Ігор Лагай), Арчіл (Артем Атаманюк) та Веніамін Іонич (Роман Равицький). Ця трійця явно походить із давніх анекдотів про дружбу народів-братів — де «зустрілися якось єврей, грузин та росіянин». Оце вони і є. І зіграли вони також у ключі естрадного анекдоту, хіба що Іонич у Романа Равицького — сентиментально-серйозний.

Зрештою, назва «Нагадай мені згадати» — вельми влучна, бо вся ця вистава є нагадуванням про щось стародавніше і за 90-річну бабу Майю, і за нас усіх. А саме — про своєрідну ауру київського колоніального міщанства, того живучого середовища, в якому світська бесіда досі не обходиться без згадки про Маяковського та Лілю Брик, без цитат із Пушкіна й Лермонтова; де звучать оптимістичні радянські пісні, але знають і «Цвіте терен» теж; де мова Чехова-Іонича зрозуміла без перекладу, а мова автохтонна звучить, навпаки, як старанний переклад; де й досі на вивісках у закінченнях слів можна побачити ностальгійну літеру «Ъ».

Наступний показ вистави відбудеться 24 листопада.