Міст над проваллям

Виконавши камерні твори Євгена Станковича, оркестр "Київська камерата" продемонстрував, що головне достоїнство його музики - сумлінність.

Саме про це, а не про монументалізм, масштабність, вишукану композиторську майстерність, що стали тривіальними в розмовах про Станковича, думаєш перебуваючи під безпосереднім враженням від Камерних симфоній № 3, 5 і 6 і Концерту для кларнета соло, які прозвучали на його авторському концерті в Малому залі Національної музичної академії.

Традиційні для Євгена Станковича експресіоністська манера побудови музичного матеріалу, конфліктна драматургія форми все-таки підпорядковані суто єдиному - покликові совісті, пробудженню її у співрозмовника-слухача. Це видно хоча б із складу виконавців: усі виконані на концерті симфонії написані для сольних інструментів - валторни, флейти, кларнета. На чільне місце поставлено особистість, а не якусь красиву симфонічну розмазню, котра волає до горезвісного й вельми модного нині гедонізму. З другого боку - майстер не опускається й до уявного покаяння, псевдостраждального мазохізму, на що нині дуже охочі багато хто з його колег. Адже каятися треба в церкві, а не у філармонії. "Прекрасне має бути величним".

І все ж - СОВІСТЬ. Со-вість із Богом, який стукає до кожної людської душі, хоче вона того чи ні. Виходить на сцену кларнетист - і насамоті, соло грає твір, який без перебільшення можна назвати "музикою вибору". Всупереч банальному "геніальне завжди просте" ця музика настільки ж складна, наскільки складне наше життя, бо, як наш кожний крок, так і тут кожна наступна нота - результат вибору між добром і злом, життям і смертю. Назва цього концерту символічна - "Над проваллям". Який міст над нею найміцніший? Чи не совість?

Стиль Євгена Станковича важко визначити однією фразою. Ну, не "клеяться" до нього всі ці "пости" та "ізми" - заяложена термінологія наших днів. Йдучи за своїм учителем Борисом Миколайовичем Лятошинським, композитор прагне бути адекватним космосу власної душі, у центрі якої - знайдена довгою працею вибору-очищення справедливість. Щось подібне до "морального імперативу" Канта.

Сьогодні слово медитація сприймають як певний еквівалент "кайфуючої нірвани". А в буквальному перекладі з латині воно означає "роздум". Сумлінні музичні медитації Станковича - прекрасне й важке заняття.