Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Модно в Парижі

Постановки, які обирають глядачі, режисерські пошуки і знахідки
30 серпня, 14:31
ФОТО З САЙТА COMEDIE-FRANCAISE.FR

На межі XIX — XX століть людина не бажає далі мислити себе часткою всезагального духу. Відособлене «Я» стає центром самоствердження й безмежної свободи.

Відтоді навіть у парі взуття починають відрізняти її праву та ліву складові, які, уявіть собі, до того часу були однаковими.

Філософська глибина модних тенденцій бува не зразу піддається розшифровці. Нещодавно модні брюки із заниженою талією сприяли демонстрації фірмової білизни. Тут все зрозуміло: кутюр’є раптом зрозуміли, що трусів потрібно більше, ніж штанів, і ними підтримали успішність своїх брендів.

Стретчеві штани, які акцентують форму чоловічих ніг, з кокетливим оголенням щиколоток та піратськими дірками на місці колінних чашечок, мають настільки глибокий підтекст, що ще нікому не вдалося до нього докопатися.

Жінки цього літа ходять у довгих білих чоловічих сорочках. В уяві виринають кіноспогади про красуню, яка вислизає з гарячого ліжка і голе тіло оперізує частиною його одягу. За моїми спостереженнями, це працює.

Культура тривалий час була засобом нормування поведінки, стосунків з іншими, одягу і ще багато чого.

Дотримання норми — це необхідність, яка, власне, цементує спільноту. Культурний європеєць може виявитися безкультурним серед японців.

Сьогодення здебільшого демонструє прагнення виходити за межі норми, тобто певне змінення усталених у тій чи іншій культурі норм.

Такий шлях до функціонування надсвідомості відкриває простір для народження здогадок, гіпотез — всього, що є початковим станом творчості, а отже, особистості.

До цієї благородної справи потужно долучається театр. Сформульовані К. Станіславським засади творчості: надзавдання — те, що прагне митець змінити у свідомості глядача, і над-надзавдання — життєва мета творчості, — роблять його модним з виразними ознаками нетлінного...

Наприклад, у День взяття Бастилії театр «Комеді Франсез» завжди грає найбільш касову виставу безкоштовно. Вартість театральних квитків у паризьких театрах становить зазвичай від 50 до 100 євро. В цьому театрі престижний партер значно дорожчий. Але на кожну виставу продається до 50 соціальних квитків по п’ять євро на не дуже зручні місця. Щоправда, чергу до каси за ними треба займати за чотири-п’ять годин.

На відвідування святкової вистави ніхто не має жодних привілеїв. Черга глядачів вишикувалася завдовжки у весь парк «Пале-Рояль». Я простояв три години. Несподівано став спостерігачем яскравого повітряного параду. І врешті-решт, зайняв місце поруч із королівською ложею.

П’єса класиків французької драматургії Ж. Фейдо та М. Девальєра «Готель «Круговерть» (L’Hotel du libre e change) — типова комедія положень. Дві сімейні пари натхненні перехресним фліртом, їхній знайомий з чотирма юними доньками опиняються в одному готелі з прекрасною обслугою обох статей. Плутанина з номерами, підслуховування й підглядування, двозначність поз і жестів, і, звичайно, яскраві комічні образи персонажів створюють ефект лавини сміху.

Появу кожного артиста вітають оплесками. Майстри національної сцени, які грають у драмах і трагедіях, так комікують, видають такі фортелі, так органічно існують у шаржі, гротеску, що своєю спритністю, вправністю, бійцівською сміливістю стверджують божественне походження таланту.

Фінальні оплески, здавалось би, могли тривати вічно, але цілком слушним виявився заклик наймолодшої актриси завершити це піднесене спілкування виконанням «Марсельєзи».

Зацікавило мене таке поняття, як «модний у Парижі режисер». Я продивився три його вистави, але не в тому порядку, як було б треба. Це можна порівняти хіба з тим, що якби довелося показувати будівлі авторства архітектора В. Городецького у Києві, починаючи з «Будинку з химерами», то Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, побудований одним із перших шедеврів архітектора, видався би простеньким.

Так, побачена першою, остання постановка Алексіса Міхаліка «Едмон» (Edmond) у театрі «Пале-Рояль» дещо послабила яскравість сприйняття попередньої «Легенди про перевізника» (Le Porteur d’histoire) та першої — «Коло ілюзіоністів» (Le Cercle des illusionnistes). Уже майже зірка теле— й кіноекранів, він став пробувати себе в режисурі кіно і театру, написав п’єси й поставив їх по черзі у ляльковому театрі, театрі Єлисейських полів (Le theatre des Champs-Elysees) і, нарешті, надзвичайно престижному «Пале-Роялі».Тут не пошкодували грошей, аби декорації, костюми, освітлення, ефекти прислужилися створенню конкурентної постановки класичному «Сірано де Бержераку» за Едмоном Ростаном у «Комеді Франсез» (на фото).

Головний герой п’єси Едмон Ростан, загнаний кредитами, зневажений театральними примадоннами, замучений сімейними проблемами, переписує, дописує, безкінечно вдосконалює текст для постановки, за яку отримав аванс. Бовдурові герою-коханцю пише вірші, аби той здобув прихильність прекрасної костюмерші, і з цього поступово виростає текст нової постановки.

Акторська підступність, закулісні інтриги, самозакоханість талантів і нездар, всі приховані сторони театрального життя піддаються іронії. Сам Сірано — красунчик, нездатний на високі почуття, наклеює собі носа, аби сміялися з його зовнішності, а не з цієї сумної вади.

В центрі сцени — завіса, за якою присутні умовні глядачі, залаштунковий простір перед очима глядачів реальних. Ліворуч ми бачимо вішак з костюмами всіх персонажів, перевдягання відбуваються привселюдно. На платформах з колесами виїжджають усі елементи декорацій: ліжка, крісла, буфетна стійка, гармати... Зміна місця дії, її характер, темпоритм відбуваються кожні три-п’ять хвилин, і такий же принцип побудови двох інших вистав. Хіба що стиль одягу та меблів зазнає змін. Мені навіть здалося, що в цьому є якась демонстративна упередженість до винахідливості режисерських рішень.

Історії, покладені в основу п’єс, теж дуже схожі — щоправда, відбуваються в різні часи. Про найпотужніший талант, слабкий через невіру і сильний завдяки сумнівам, який неодмінно відлуниться у відкритих душах, знайде на підмогу собі добрі серця. Як казав Еразм Роттердамський: «Немає нічого відважнішого, ніж перемога над собою». А далі — таке важливе для сьогодні трошечки, яке вирізняє і робить неповторною кожну людину й кожну виставу.

«Бог живе в деталях» — саме завдяки розумінню цього режисерові-драматургу до снаги в усіх трьох виставах знайти унікальний характер близькості. Здається, посіяний у процесі створення вистав, він пророщує, плекає, радує плодами порозуміння та співтворчості сцену і залу, унормованих та ненормованих, тих, хто бажає бути модним одну мить, і тих, хто вміє завжди бути яскравим, несподіваним і зрозумілим. У дотриманні моди дуже небезпечна річ — питання смаку. «У Сен-Лорана прекрасний смак. Що більше він наслідує мене, то кращий смак виявляє», — казала Коко Шанель...

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати